ОБЕРЕЖНО, ГЕРОЙ! ЖИТТЯ З ТАРАСОМ БУЛЬБОЮ
Твори Гоголя багатовимірні та сповнені символів. На перший погляд, «Тарас Бульба» стоїть окремо. У ньому немає ніякої містики та казкових персонажів. Здається, все зрозуміло: боротьба, відданість обов’язку, смерть, велич героя. Головний герой твору – герой у прямому сенсі слова, позитивний персонаж.
Другим поглядом можна побачити більше. Залишимо осторонь патріотизм і війну. Ми не будемо першими. Адже, окрім героїчної лінії, є любовна, «дуже смачна» для постановок. Навіть існує такий мюзикл «Тарас Бульба. Мюзикл про кохання».
Розглянемо життя, смерть, кохання та відповідальність. Розглянемо життєву стратегію особистості. Результати застосування такої стратегії у побудові та збереженні стосунків. Наскільки доречна «героїчна» стратегія в родині. Який внесок робить особистість нашого персонажа у виховання своїх дітей. Як живеться тим, хто поруч із людиною, яка використовує «життєву стратегію Тараса Бульби».
Ми часто промовляємо при зустрічах фразу, з якої починається твір. З жартівливою інтонацією. Не завжди пам’ятаючи, звідки фраза взялася. Зазвичай промовляємо лише першу частину.
В наших устах вона звучить дружньо – по-своєму. Ось так: «А повернися-но, синку!» Але варто продовжити, цитуючи першоджерел, як усе змінюється: «Який же ти смішний! Що це на вас за попівські ряси? Так усі ходять в академії?»[1]
Це перші слова, якими батько зустрічає синів, які повернулися додому після більш ніж річного відсутності. Можна сказати, мовляв, по-чоловічому зустрічає, «без соплів». Сини мають розуміти батька! Йому смішно, і їм теж має бути смішно. Але ось реакція синів: «Вони були дуже збентежені такою зустріччю батька і стояли нерухомо, опустивши очі в землю» [2].
Описана класиком ситуація сприймається як щось знайоме. Якщо не з особистого досвіду, то з досвіду когось із оточення. Над кимось батьки (особливо батьки) переставали жартувати, коли діти «переступали» підлітковий рубіж. А комусь продовжувало «щастити» й у дорослому віці.
Можна переконувати себе, що ця образлива частина минулого (яку так хочеться змінити) нормальна. Тільки спогади про неї «чомусь» змушують уже дорослих людей здригатися і бажати забути. А потім так само чинити щодо власних дітей.
Батько та чоловік виявляє глухоту до переживань та почуттів своїх близьких. Знецінює навчання дітей, оголошує про відправлення їх «на Запоріжжя». Бо там «наука так наука!»[3]. Грубо перериває дружину, яка обіймає сина. Відправляє її накривати на стіл. Через кілька сторінок тексту таке ставлення до дружини не дивує. Герой все життя не цурався сімейного насильства. Автор оповідає, що «вона терпіла образи, навіть побої; вона бачила з милості лише ті ласки, які їй дарували…»[4].
Можливо, за емоційною глухотою ховається страх перед власною чутливістю. Можливо, це «просто» самодурство. У будь-якому разі тим, хто перебуває поруч із «героєм», несолодко.
Ігнорування переживань оточуючих уживається в нашому героєві з великою увагою до власних бажань. Відправка синів у Січ запланована заздалегідь. Тарас повідомляє про неї своїм друзям і отримує схвалення. Сам він уже не бере участі в походах. «Але при вигляді їх свіжості, зросту, могутньої тілесної краси спалахнув воїнський дух його, і він наступного ж дня вирішився їхати з ними сам, хоча необхідністю цього була лише вперта воля»[5]. Тарас уже уявляє, як з’явиться з двома красенями-синами в Січ.
Сини тут — засіб для задоволення власної гордості. «Хочу» Тараса Бульби не рахується з відповідальністю перед тими, хто залишається. Так само, як і з тим, що в Січі він може бути деструктивним елементом. Життя змінюється. Війни зараз немає. Є мирний договір із султаном. На керівних посадах (висловлюючись сучасною мовою) Січі перебувають люди, які розуміють необхідність виконання домовленостей.
Тарас не хоче бачити змін. Але не може їх не відчувати. Можливо, в цьому ще одна причина раптового рішення про поїздку. Особистості такого «геройського» складу дуже складно жити в умовах мирного часу. Забагато нюансів потрібно враховувати. Забагато барв бачити. Визнавати, що можуть бути праві люди, які думають інакше, ніж «герой».
Він прагне в моно-світ Січі. «Кожен, хто приходив сюди, забував і кидав усе, що доти його займало. Він, можна сказати, плював на своє минуле і безтурботно віддавався волі й товариству таких самих, як він, гультяїв, які не мали ні рідних, ні кута, ні сім’ї, окрім вільного неба і вічного бенкету душі своєї»[6].
Але, перебуваючи в Січі, Бульба більше звертається до образів минулого.
Ідеалізує те, що було колись, ратні подвиги, які відбувалися не тут. Реальність його не влаштовує.
Також не влаштовує Тараса й різна вдача людей. Стосовно Інших він виявляє крайню нетерпимість та неприйняття. Причому дуже раціонально аргументує свої вчинки. «Викреслювання» інших із кола людей тягне за собою допустимість щодо них аморальних дій (до не-людей допустимо те, що неприпустимо щодо людей). Це схоже на стратегію наглядача чи злочинця щодо жертви.
Бульба знає, що краще для його синів (звичайно, не питаючи їх). Як відбувається перша битва, під час якої гинуть люди, а Андрій зустрічає панночку? Це Тарас Бульба хоче «потренувати» своїх синів. Слова кошового про те, що після договору козаки не мають права «бити бусурменів», для Бульби — порожній звук. Він просто не розуміє, що до них можна ставитися всерйоз. Заради свого бажання герой готовий порушити клятву «нашою вірою», про любов до якої так пафосно говорить. Тут важко говорити про повагу та дорослу позицію щодо власних переконань.
Після відповіді кошового: «А війні все ж таки не бути. …
І думати про це не доводиться» [7], — Тарас приймає рішення помститися.
Через деякий час табір вирує. Кошового усувають з посади. На його місце ставлять того, чиє ім’я прошепотів Тарас. Але ім’я самого Тараса (як ініціатора) ніде не згадується.
Нашому герою добре вдається втягувати інших у прийняття та здійснення рішень, які йому до вподоби. Причому він виглядає справді щирим, коли говорить про «нашу віру» і коли стверджує, що клятва нею перед «бусурменом» нічого не варта. Нагадує «двоємислення» Оруелла («1984»).
Тарас Бульба прагне залишатися в одноманітному, чорно-білому світі. Прагнення до гомогенності, небажання змінюватися веде до знищення власного потенціалу. Остап і Андрій — символи можливості зміни особистості нашого героя.
Андрій — одна зі сторін душі Тараса. Його здатність захоплюватися красою, ніжністю; тяга до кохання. Поки не кохання, а фізичне томління виростає у закоханість і може перерости в любов. Але: «Я тебе вб’ю». Пам’ятаєте фразу, що стала основою для шкільних анекдотів: «Я тебе породив, я тебе і вб’ю!»[8]? Характерне для того часу (і тільки для нього?) ставлення до дітей, як до власності.
Смерть Андрія в цьому контексті закономірна. Він – це революційна зміна Тараса. Плоди революції довго не живуть у первозданному вигляді.
Еволюційний шлях для особистості Тараса – це Остап. Молоде «поліпшене» продовження батька. Автор при представленні героїв пише, що Остап «мав доброту в такому вигляді, в якому вона могла тільки існувати при такому характері та в тодішній час» [9].
Але вбивство частини своєї душі не минає безслідно. Убивши Андрія, Тарас незабаром втрачає й Остапа. Свою можливість еволюціонувати.
Після цього Тарас Бульба рухається до власної смерті.
1. Гоголь М.В. Вибрані твори у двох томах. Т.1. М., «Художня література», 1978 стор.234.
2. Гоголь М.В. Вибрані твори у двох томах. Т.1. М., «Художня література», 1978 стор.234.
3. Гоголь М.В. Вибрані твори у двох томах. Т.1. М., «Художня література», 1978 стор.235.
4. Гоголь М.В. Вибрані твори у двох томах. Т.1. М., «Художня література», 1978 стор.240.
5. Гоголь М.В. Вибрані твори у двох томах. Т.1. М., «Художня література», 1978 стор.239.
6. Гоголь М.В.
Обрані твори у двох томах. Т.1. М., «Художня література», 1978 стор.251.
7. Гоголь М.В. Обрані твори у двох томах. Т.1. М., «Художня література», 1978 стор.254.
8. Гоголь М.В. Обрані твори у двох томах. Т.1. М., «Художня література», 1978 стор.309.
9. Гоголь М.В. Обрані твори у двох томах. Т.1. М., «Художня література», 1978 стор.244.
