Upsihologa Logo
У психолога Українські психологи
Наживо:
Світлана Володимирівна Матюха
Світлана Володимирівна Матюха 5 годин тому: «Здравствуйте. Рассыпалась... значит хрупкая. Значит эта часть в вас все таки есть, женская, хрупкая . Но почему то эта часть вам не нравится. Не принимаете её чем-то. Может, она у»
Тетяна Штапова
Тетяна Штапова 5 годин тому: «Доброго дня. Ви вже й так багато чого робите для себе і отримуєте підтвердження, що деякі способи допомагають. Але дійсно складно дати самій собі всю любов, яку потребуєте. Люд»
Володимир Анатолійович Тарасенко
Володимир Анатолійович Тарасенко 9 годин тому: «Здравствуйте, Роман! цитата: «Утрата интереса к жизни, пустота и апатия» Примите мои слова сочувствия и поддержки! Расскажите, когда впервые почувствовали утрату интереса к жизн»
Питання від: Юрко Вік: 17

Страх самотності. Що робити?

Трохи вступу для кращого розуміння. У мене є діагностований аутизм та К-ПТСР після булінгу у школі та насилля від батьків у дитинстві. І чи то через мої особливості чи ні, але все життя мені дуже важко заводити та утримувати зв'язки із людьми. Я завжди був глибоко сфокусований на взаєминах із однією людиною і мені не потрібен був більше ніхто. Зі сторони це виглядало як дуже сильна залежність.
Зараз у мене є така людина, моя найкраща подруга. Ми знаємо одне одного роками і ми дуже близькі. В нас спільні цінності, вподобання та бачення майбутнього. Ми навіть плануємо жити разом. Ми любимо одне одного поза дружнім чи романтичним поняттями. Ми як сім'я.
І от проблема у тому, що я дуже боюся що вона мене покине. Я чув, що боятися втратити дорогих людей це норма, але не норма коли ці думки та страх з'являються нізвідки і дуже заважають або призводять до контролю і нав'язливості у взаєминах.
Це нав'язливі думки, які доводять до сліз і думок про самогубство. Я не уявляю свого життя без неї. Адже те що я вже маю буде так складно побудувати заново якщо мені доведеться. Мені завжди було складно знайти людину яку б я вважали близькою. Більшість життя я були на самоті.
Мій страх на рівні "Одного дня я можу прокинутися, а все що я мав було просто сном". В мене є думки про те що я люблю її більше ніж вона мене, що вона дуже легко знайде когось мені на заміну, адже вона дуже соціальна людина, а я аутичний замкнутий у собі інтроверт. Мені здається що я занадто залежу від неї емоційно і я не знаю як це змінити. Озираючись на минуле, я ніколи не відчував своєї важливості для інших і завжди почувався глибоко самотнім навіть попри те що мене любили. Я просто ніколи не бачу цієї любові. Мені завжди мало і потрібне підтвердження кожен день. Як це виправити? Я почувався так наче я занадто залежний. Але для мене справжня любов це про те щоб дати людині свободу розвиватися поруч із тобою і рухатися вперед, навіть якщо це призведе до того що вона все ж обере піти від мене. Я не хочу бути нав'язливим і намагатися намертво когось до себе прив'язати. Мені соромно за мою залежність від неї і я боюся залишитися один. В мене думки про те що я люблю сильніше ніж люблять мене, що мені людина потрібна більше ніж я їй.
Вподобали: 1 з 1
...
Що означають ці оцінки?

Оцінки питань

Користувачі можуть голосувати за запитання, що сподобалися. Найкращі питання ми розміщуємо у спеціальній секції сайту.

Ви можете проголосувати за питання, якщо воно чимось вам сподобалося. Можливо, цікава тема, чи добре описана проблема, чи ви вважаєте, що відповіді психологів на поставлене питання корисно було б почитати багатьом іншим людям.

Якщо ви голосуєте за якесь питання, то посилання на нього пізніше може бути відображене на вашій особистій сторінці, у секції "Сподобалися питання". Ваші негативні оцінки ніде не відображаються.

У психологів на особистих сторінках запитання, що їм сподобалися, відображені не будуть.

Відповіді психологів

Марія Радченко — психолог
Марія Радченко психолог
Дніпро ·
Доброго вечора, Юрко.

Ви вказали, що маєте аутизм і к-ПТСР після булінгу.

Аутичні люди можуть надавати перевагу глибокому зв'язку з одним або кількома людьми над поверхневим зв'язком з великою кількістю людей. Бо для таких людей часто важлива глибина спілкування, сталість у контактах. По суті, контакти є частиною Вашої щоденної рутини, а для аутичної людини стала рутина життя часто є необхідністю. Це нормальна особливість психіки, яку "фіксити" не потрібно, тому я не буду кидатись порадами на кшталт "знайдіть інших друзів" (якщо самі того не захочете).

З к-ПТСР уже складніше, бо травма повторюваного соціального відторгнення і соціальної агресії інших людей до Вас так легко не проходить. У Вас могли лишитися негативні установки про себе і про ставлення світу до Вас, які і викликають думки на кшталт "від мене підуть" або "це надто добре щоб бути правдою". Важливо ці думки помічати, занотовувати, відстежувати їх динаміку (тобто, після яких тригерів з щоденного життя або флешбеків з минулого вони у Вас виникають). Це і Вам може дати певне розуміння себе, і психологу з яким працюватимете - матеріал для співпраці.
Про кожну таку думку можете спитати себе "Наскільки це вірогідна подія?" (Що від мене підуть.) "Що найстрашнішого може статися?" (Якщо від мене підуть.) Що я буду робити, якщо це станеться? (Окрім самогубства чи самоушкодження.)

Також зазначу, що суїцидальні думки часто є ознакою депресії, тому Вам бажано навідатись до психіатра, який за необхідності випише антидепресанти. І в будь-якому разі буде корисно записатися до психотерапевта, який знається на темі травми і має досвід роботи з нейровідмінними людьми. Поки Ви неповнолітні, працювати з психологом можна з письмової згоди Ваших батьків.
Доброго дня Юрко.
Можливо, я Вас трохи здивую, але у цьому світі ВСІ люди почувають себе самотніми. Різниця лише в тому, в якій мірі самотність відчувають.
Аутизм лише поглиблює відчуття самотності. Людина у таких випадках настільки занурена в себе, в свої переживання та почуття, що їй важко хоча б трохи відсторонитися, щоб налаштуватися на когось іншого.
Окрім того, велетенське значення має, як до дитини ставляться батьки в дитинстві. Адже, дитина ідентифікує себе саме через призму ставлення до неї батьків.
Власне, булінг у школі, то був, на мою думку, лише наслідок насилля над Вами Ваших батьків.
Звідси і сильна психо-емоційна залежність від дівчини. Ви несвідомо намагаєтеся отримати від неї те тепло, увагу та любов, які не отримали від батьків.
"Озираючись на минуле, я ніколи не відчував своєї важливості для інших і завжди почувався глибоко самотнім навіть попри те що мене любили. Я просто ніколи не бачу цієї любові. Мені завжди мало і потрібне підтвердження кожен день".
Проблема в тому, що Ви не відчуваєте своєї ціннісності як особистість. Адже, самоцінність як і самоідентифікація, формується в дитинстві. Вам не вистачає внутрішньої.опори, не сформоване почуття самодостатності.
Ви запитаєте: " Як це виправити? Я почувався так наче я занадто залежний".
Ваше питання - це питання індивідуальної терапії: роботи, насамперед, з дитячими та підлітковими травмами.
І, думаю, Ви самі це відчуваєте, бо вже розумієте, що "...любов це про те щоб дати людині свободу розвиватися поруч із тобою і рухатися вперед, навіть якщо це призведе до того що вона все ж обере піти від мене. Я не хочу бути нав'язливим і б намертво когось до себе прив'язати..."
Станьте внутрішньо вільним самі, тоді і людина поруч з Вами буде вільною. А отже, їй не потрібно буде тікати від Вас, щоб себе зберегти. Союз самодостатніх людей - щасливий союз закоханих.
Доброго дня. Ми живемо у світі стосунків, навіть із самим собою теж стосунки, і це не завжди легко. Але саме через стосунки з собою формуються стосунки з іншими. Травма як рубець на психіці, це слід досвіду. І його можна змінювати, робити більш гнучким через терапію. Чи відгукується тобі це? Бо на тілі теж можуть бути незаживаючи рани, якщо не оброблені.
Проблема в тому, що часто ми намагаємось триматися за стосунки через тривожність, бо так звикли. Але це має побічний ефект, страждаємо ми і наші стосунки. Тому и Важливо вчитися відчувати себе і свої потреби, навчитися справлятися з тривогою і мати інструменти для цього, практики, способи заспокоїти себе, знати свої емоції .
Болю не уникнути, але можна навчитися витримувати його, будувати близькість без нав’язливості і страху. И для цього потрібно працювати в психотерапии
Вітаю,Юрко !
Те, що Ви описуєте, звучить дуже болісно і водночас дуже людяно. У цьому є багато любові, але поруч із нею — глибокий страх втрати. І якщо подивитися на Ваш досвід — булінг, насилля, самотність у дитинстві — цей страх не з’явився «нізвідки». Він має свою історію. Колись поруч не було стабільної, безпечної опори, і тепер, коли вона з’явилась у вигляді цієї близької людини, психіка ніби каже: «Не втрать це. Це питання виживання».

Ви не «занадто залежні». Ви людина, яка дуже довго жила без достатнього відчуття безпеки у стосунках. І зараз, коли з’явилось щось цінне, всередині піднімається тривога: а раптом це зникне. Це не соромно — це зрозуміло.

Водночас Ви дуже точно відчуваєте іншу частину себе — ту, яка хоче любити без контролю, давати свободу, бути поруч не через страх, а через вибір. Це важлива і зріла частина Вас. Вона вже є.

Страх самотності тут ніби говорить глибше:
«Чи маю я цінність, якщо мене не обирають?»
«Чи можу я існувати, якщо залишуся один?»

І це вже не лише про подругу. Це про Ваше відчуття себе.

Можливо, зараз важливо не «позбутися» страху, а трохи інакше з ним побути. Коли він з’являється — не поспішати його глушити або перевіряти стосунки, а м’яко помічати:
«Зараз мені страшно. Зараз у мені говорить частина, яка боїться бути покинутою».

Це допомагає розділити: є реальність (Ваші стосунки, які тривають, плани, близькість), і є внутрішній досвід, який піднімається хвилями.

Ще одна важлива річ: Ви пишете, що не уявляєте життя без неї. І я вірю, що цей зв’язок для Вас дуже цінний. Але Ви — більші, ніж ці стосунки. Навіть якщо зараз це відчувається інакше. Частина роботи тут — дуже поступово, обережно розширювати своє життя: не замість неї, а поруч із цим зв’язком. Маленькі речі, які належать тільки Вам: інтереси, ритуали, можливо, ще якісь контакти, навіть якщо це складно.

Не щоб «замінити» її. А щоб у Вас з’являлася ще одна опора — Ви самі.

Ви також пишете про думки про самогубство. Це дуже важливий сигнал. Коли біль стає настільки сильним, що здається нестерпним. З цим не варто залишатися наодинці. Було б добре, щоб поруч був хтось ще: психотерапевт, кризова лінія, хтось із безпечних людей. Це не означає, що Ви слабкі — це означає, що Вам зараз справді важко.

І ще одне.
Любов не вимірюється тим, хто «сильніше». Це не змагання. У різних людей різні способи відчувати і проявляти близькість. Ваше відчуття «я люблю більше» може бути не про реальну різницю, а про внутрішню потребу в підтвердженні, яка поки не насичується.

Ви вже робите дуже важливу річ — чесно дивитесь на себе і не хочете будувати стосунки через контроль. Це ознака великої внутрішньої роботи.

Якщо коротко: з Вами не «щось не так». З Вами щось дуже зрозуміле сталося. І зараз Ви вчитеся бути у близькості без втрати себе — а це складний, але можливий шлях.
Вітаю вас 🌿

Ви дуже глибоко і чесно описали свій стан. І в цьому тексті відчувається не просто страх самотності, а щось значно більше — страх втратити єдиний по-справжньому важливий зв’язок у житті.

З урахуванням вашого досвіду — булінгу, насилля, відчуття самотності в дитинстві — це виглядає дуже зрозуміло.
Коли близькість була рідкістю або давалася з болем, психіка може “вчепитися” в той зв’язок, який з’явився, як у щось життєво необхідне.

І тоді страх виглядає не просто як “мені буде сумно, якщо людина піде”,
а як:
“я цього не переживу”, “я залишусь зовсім один”, “я знову опинюсь у тому болі”

Тому і з’являються нав’язливі думки, потреба в підтвердженні, контроль — не тому що ви “занадто залежні”,
а тому що всередині дуже багато тривоги і страху втрати.

Важливий момент:
те, що ви це бачите і не хочете “прив’язувати” людину до себе — говорить про вашу зрілість і усвідомленість.

Тут питання не в тому, щоб “перестати любити” або “стати незалежним”,
а в тому, щоб поступово знайти опору всередині себе, а не тільки в іншій людині.

Зараз ця подруга для вас — дуже важлива і цінна, і це нормально.
Але коли весь емоційний центр життя зосереджений в одній людині, будь-яка думка про втрату стає надто болісною.

Можливо, варто почати з маленького, але важливого фокусу:
помічати не тільки те, як сильно вам потрібна ця людина,
а й те, що є у вас окрім цих стосунків — ваші інтереси, цінності, частини життя, які належать тільки вам.

І ще дуже важливо:
ті думки, які доводять до сліз і навіть до думок про самогубство — це сигнал, що вам зараз дуже непросто і варто не залишатися з цим наодинці.

Такі стани можна і потрібно проживати з підтримкою.

З вами не “щось не так”.
Це про те, як ваша психіка намагається впоратись із глибоким страхом самотності після того досвіду, який у вас був.

І з цим можна працювати поступово, м’яко, не руйнуючи важливий для вас зв’язок, а роблячи його більш спокійним і безпечним для вас 🌿
Увійдіть або зареєструйтеся, щоб відповісти.