Якби ми могли побачити душу

Якби ми могли бачити душу, тоді б нам було б легше зрозуміти від чого душа болить.

Ось людина – тополя, пряма й висока, непохитна, сильна та цілеспрямована. Але хтось сказав їй, що маленька та грайлива яблуня краще.

А ось людина – ліана. Вона гарна та естетична. Гнучка та тендітна. Вона м’яко та вал’яжно заповнює собою простір. Але хтось сказав, що краще томат, бо він корисніше.

І намагаються ці люди бути кимось іншим, не цінують себе такими, як є. Це приносить страждання від самознецінення, неприйняття своєї ідентичності.

Буває ще таке. Коли людина - річка, але багато перешкод заважають їй рухатися вільно та досягати своєї мети. Вона залишається річкою, але поламаною. Їй все дається важче, ніж іншим. Це як мати обмеження та хронічні хвороби.

Або, коли рослина росте у дуже несприятливих умовах й не може досягти свого розквіту, розгорнутися у повну силу, а потенціал перетворюється на кладовище невтілених мрій. Людина слабенька й чахне, не тому що така від природи, а тому що їй просто не пощастило з оточенням.

Іноді буває, в якомусь місці психіки є абсцес, запалення. Він червоний та набрякший, туди неможливо доторкнутися. Якщо не вилікувати, то може інфікуватися все. Або є поранення. Підлість, зрада, втрата близької людини, насилля, зіткнення з несправедливістю, рани кохання – це все травмує душу та порушує її цілісність.

Іноді буває, коли відбулися важкі події у житті й у психіці щось зламалося. Як, наприклад, обидві ноги або хребет. Коли таке трапляється з тілом, ми розуміємо, що ця людина деякий час непрацездатна, потребує турботи та реабілітації. А якщо це стається з психікою, коли руйнуються внутрішні опори, світогляд, уявлення про себе та світ, те, що здавалося непохитним – складно побачити наскільки це серйозно виглядає.

Іноді, ось є доросла людина, а відбувся тригер й вона вже налякана маленька дитина, яка вередує, агресує або замикається у собі. Так, дорослі люди, коли відчувають жах, також потребують бути втішеними та загорнутими у люблячі обійми.

Ми не ідеальні, ні фізично, ні психічно. Але фізичні вади та хвороби нам легше побачити, а від чого страждає душа – ні.

Психотерапія – це спроба побачити свою душу та чому вона болить. Починається все з прийняття себе. Й у цьому місті вже багато чого може змінитися. Хоча б ставлення до себе. Коли, нарешті, можна віднестися до себе з любов’ю.