Як припинити відчувати? Мої емоції - мій біль.

Коли ми говоримо про бажання не відчувати, то напевне маємо на увазі припинити переживати якісь неприємні особисто для нас емоції чи почуття. Чи то сором в ситуаціях приниження, ігнорування, сором за свої чи чужі помилки/вчинки, чи то душевний біль, біль втрати, страх, тривогу, гнів, роздратування тощо. Хочеться позбутись заздрощів, завжди щиро радіти успіхам всіх на світі. Хочеться витіснити ці отруюючі відчуття, що виникають щоразу невчасно або ж практично ніколи не покидають нас.

От якби стати емоційно непробивним, таким собі духовним "умиротвореним" гуру без інстинктів. Щоб болі не відчувати та з посмішкою, вдячністю і спокоєм в душі приймати всі життєві негаразди!
Хто зна, можливо і є такі прокачані, промедитовані майжеБудди рівня 100 левел. Або ж емоційні трупи.

Пригадала анекдот:

"До лікаря приходить клієнт.
-Доктор, я труп.
Терапевт йому:
- Але ж ви дихаєте, говорите, прийшли сюди. Це означає, що ви живий.
- Ні, лікарю, я труп. Я точно знаю.
Майже годину лікар переконує клієнта в помилковості його переконання, але ніякі аргументи не влаштовують клієнта.
- Ну от скажіть, в трупах кров тече? - втомившись, запитує лікар.
Задумався клієнт.
- Хм... Ні, напевно не тече.
Лікар бере голку, проколює руку клієнта, на тому місці з'являється крапля крові.
- От бачите! - переможно вигукує. - Ви живий! У Вас кров тече!
- Док, я помилився, - погоджується клієнт. - В трупах таки кров тече"

Ми, відмовляючись відчувати незручні, умовно негативні емоції, втрачаємо можливість відчувати й інші емоції, такі як радість, наприклад.
Є люди, які невзмозі усвідомити та відрізнити емоції, що переживають вони самі чи оточуючі, що дуже погіршує якість життя, заважає будувати стосунки. Це явище називається алекситимія. Первинна алекситимія розвивається в ранньому дитинстві. Дитя не вчиться говорити про те, що відчуває, не бачить як це роблять дорослі, емоції дорослими приховуються, співпереживання не розвивається взагалі.
А от вторинну алекситимію ми організовуємо самі. Десь, в процесі розвитку, прояв почуттів/емоцій мало для нас негативний травматичний досвід. Може батько бив за прояви злості, може мати ігнорувала, коли плакав і скаржився, може однолітки висміяли за вияв симпатії і любові, може не зміг протистояти насиллю... Тоді травмуючись переживаннями болі, страху, провини, сорому, наша психіка включила захисні механізми, щоб вижити, а ми для себе прийняли рішення ніколи не показувати іншим свої почуття, а для цього приховали їх і від себе.

Коли ми витісняємо емоції, заміщаємо іншими більш зручними, засміюємо, інтелектуалізуємо (багато аналізуємо) , боремось з відчуттями, ми  результаті маємо емоції, що живуть поза нашим доступом до них. І творять ці непрожиті емоції різню херню з нашим життям: хронічні хвороби, конфлікти, залежності, деструктивні рішення тощо.
З власного досвіду скажу, знову відновити адекватну чутливість, дати місце витісненим емоціям, то дуууже не просто і потребує тривалої кропіткої роботи. Але однозначно необхідно, щоб жити повноцінно. Бо ж життя - це не інтелектуальний процес, а емоційний.

За будь-якою такою неприємною емоцією стоїть якась важлива незадоволена потреба. І чим більш неприємне для вас відчуття, тим важливіша потреба стоїть за ним. Борючись з неприємними відчуттями, ми, по суті, вбиваємо частинку себе.

Відмовляючись відчувати злість, обрАзу, біль, сором, ми припиняємо помічати, як інші порушують наші особисті кордони. Такі незручні емоції - то є сигнал: десь ви себе зраджуєте.  І точно, найменше, що варто робити - це ігнорувати його. Навряд чи ви зможете здолати неприйнятні відчуття, не зашкодивши собі. Дайте їм місце, поділіться з тим, кому вони призначені або розкажіть близькій людині чи проживіть з терапевтом...

Там, за цими недопрожитими відчуттями, емоціями ціле життя... Життя маленького хлопчика, що навчився не плакати, коли боляче, бо соромно. Життя підлітка, що навчився ігнорувати біль від приниження. Життя юнака, що зціпивши зуби, говорить про любов. Життя дівчинки, що кожен раз сміється, щоб не плакати... Твоє і моє життя...

Опубликовано 2022-02-10 в 22:38