Як говорити з дітьми про розлучення

  Розлучення - велике випробування для родини. Ось лише недавно сім`я була разом: все було зрозуміло, звично. Тато й мама проводили час разом, любили одне одного й малюка.  А тепер ніби стрибок в невідомість. Це криза не лише для пари, а й для дітей. Чи можна зберегти відчуття безпеки, любові та стабільності в дітей, залежить від дорослих поруч. А саме від того, як вони будуть говорити про розлучення, про партнера, про свої емоції, чи дадуть дитині можливість переживати власні емоції.

    Найкраще, якщо обоє батьків зможуть розповісти про своє рішення розійтись. Важливо не звинувачувати одне одного при дитині, адже дитина не повинна ставати на чийсь бік. Можна сказати щось на кшталт :" Ми вирішили жити окремо. Але ми обоє залишаємось твоїми батьками, і завжди тебе любитимемо."  Не ображайтесь на дитину, якщо вона злиться, мовчить або плаче. Це - її спосіб проживати втрату. Важливо не заперечувати її емоції. Хоч і буває складно з власними. Дитині можна сказати , що ви теж сумуєте як і вона, але не варто розповідати про свої образи, фінансові проблеми, про свій біль та його глибину. Дитина не повинна ставати психологом для своїх батьків, адже не вона ваша опора, а навпаки - ви її. 

    Іноді діти можуть задавати багато запитань, так як їх тривожить що буде далі, як вони будуть далі жити. Вони можуть відчувати провину за те, що батьки вже не разом і звинувачувати себе в цьому. Старші діти можуть питати : чому це трапилось? Важливо відповідати чесно, але без деталей, які знижують авторитет іншого з батьків. Розкажіть малюку, що залишиться раніше як і було : хто буде з дитиною жити, як часто вона бачитиметься з іншим з батьків, що дитина залишиться в садочку чи школі. Діти бояться змін, і важливо створити їм опору , дати відчуття стабільності. Це допомогає їм легше переживати зміни.

   Діти люблять обох батьків. І хоч як би вам не було боляче чи злісно,образливо, але не варто забороняти спілкуватися з татом чи мамою. Не змушуйте обирати свою дитину. Вона має право любити та сумувати за іншим з батьків, проводити час разом, розповідати про це та хотіти цього - це не зрада, це її спосіб справитись з ситуацією і її право. 

   Розлучення не ламає дитину. Те, як батьки проживають це - або трамує, або навпаки - вчить, що любов може змінюватись, але турбота лишається.