Важливе про особисті кордони

Питання особистих кордонів популярне, широко обговорюване і це чудово. Але досі, в різних джерелах можна по різному бачити трактування і те, як все ж визначати - де мої кордони, як їх відстоювати і як утримати межу від відстоюванням та грубістю до іншого? Всі аспекти не зовсім прості і дуже важливі,  особливо в суспільстві, де десятиліттями відстоювання власних кордонів прирівнювалось до егоїзму, грубості й невдячності, і хтозна до чого ще. Та і продовжує іноді так трактуватись досі. Досить згадати тільки злощасне “Я - остання буква в алфавіті”. Буква то остання, але сама важлива. 

         Те з чого власне і починається формування, розуміння і встановлення особистих кордонів. З “Я” і фактичних меж цього “Я” - тіла. З усвідомлення себе окремо присутній від інших, встановлюються перші фундаментальні кордони. Я і Світ вже окремо. Тут з’являються і поточні “мені”, “моє” і “Я не хочу”.

      І скільки ж одразу тут виникає тиску. “Що значить тільки твоє, треба ділитись!”, “Що значить не хочеш? Треба!”, “Чому це не хочеш?” Чи, наприклад форми заборони “Не дружи з ним”, “Не вихваляйся”, “Ти ж вихована - не кричи, не злись, не плач, не огризайся” і далі по списку. І надалі ці “невинні” слова, утверджуються як - відсутність права на власне, на те що людині щось належить, відсутність права на вибір друзів, невміння визначати й стверджувати свої досягнення, необхідність виправдовуватись за відмови(якщо взагалі їх робити), невміння визначити де “треба” і де “хочу”, невизнання свого права на почуття і їх вираження, виправданість.

      З тілом не простіше. Відчуття й усвідомлення власних тілесних кордонів, адже звідси йде і почуття власного місця, комфортної території, власного простору. Стійкості і опори, безпеки бути “за своїм тілом”, тим що воно - бар’єр який може захистити. Але і тут не просто. Докори і вказівки на те, що одягати, як виглядати, як гратися. “Йди обніми”, “йди поцілуй”, “йди привітайся”, “сиди спокійно, не грайся так активно” і т.д. Ба більше, з тиском на небажані тілесні контакти, стоїть поруч і заборона на бажання.. “Не штовхайся”, “не бийся”, “не кривися” “не смійся так голосно”. І ми вже не помічаємо, коли навіть сидимо так, наче обтулені з усіх боків а простір навколо тіла  більше чужий, ніж наш. Проте з кордонами тіла, це трохи більш специфічна тема для розмови і буде на наступний раз. 

А як же перейти до того, як не дозволяти обходитись з собою тим чи іншим неприйнятним для нас способом?

          Тут я точно не буду розказувати про “супер ефективні 3, 5, 10 кроків”, тому що це, по-перше - маячня, ніхто не визначить скільки дій необхідно і зусиль і кроків потрібно саме Вам, бо це може бути з кимось легко а з кимось складно, для когось один крок а для когось - довгий та складний шлях, який починається з самих дрібних речей. Але тут, хочу поділитись тією крихтою практик і можливо вони стануть корисними для когось. І фокус їх не стільки на тому як і що говорити, а в тому як власне вступити в позицію готовності себе відстоювати. 

• 💡В першу чергу, це визначення власних кордонів, їх легітимізація. На прикладі конкретних ситуацій, де було некомфортно, образливо, де була злість і обурення. І тут важливо чітко усвідомити і зв'язати ці почуття із ситуацією. Для того, щоб давати собі знати, нагадувати, що тут саме зараз мої межі порушують, мене пригнічують і відсувають. Бо можна дозволяти й далі так чинити іншим, просто паралельно “чомусь дратуватись”. Почуття можуть бути зовсім різні, але як їм переживатись, коли в голові тримається - “ну тут же нічого такого”, правда?. І від того, ретроспективно треба для себе прояснити і навіть виписати ситуації чи дії стосовно себе які для Вас неприпустимі і неприємні. Конкретно, чітко, фактично, в ідеалі із тим, які почуття це викликало. Конкретизація допоможе спочатку раціонально відмічати, що нова ситуація схожа на ту що Ви виписували і тоді стає легше відповідно на неї реагувати.
• 💡Починати з малого. З дрібних побутових чи дружніх прохань, питань, жартів чи критики, які були понад те що треба. Виділяти час тільки для себе, місце для себе, гроші, смаколики, одяг чи будь-що, що не відчуваєте до кінця собі належним. Це і про не ділитись, і про обирати щось тільки для себе, займає з подругою вільне місце собі, не віддавати останній шматок якщо хочеться собі його і т.д. 
• 💡Залишати відмови без виправдань. Просто ні. Просто не хочу. Просто не подобається. Просто не зараз. Це може бути зовсім не просто, але скільки ж в цьому свободи й простору.Почати по одній/дві в день там, де можете. 
• 💡Говорити, як зі мною можна. Не всі навмисне хочуть нашкодити, люди, на жаль не телепати. Озвучити і визначити, які звертання та торкання допустимі, а які ні. Якісь форми звернення можуть бути вже роками, але це не означає, що їх треба витримувати надалі. Наприклад, “я не люблю довгі обійми, але з радістю потримаю за руку”. і т.п. 
• 💡І вправлятись, вправлятись, вправлятись. Нагадуючи собі чому це важливо, чому корисно для Вас, що Ви отримуєте від цього. Бо так як така нова поведінка і сприйняття можуть витрачати більше сил моральних, ніж раніше, можуть виникати бажання повернутись до старого способу, проігнорувати, залишити, забути, послухатись і т.д., тому що це економічно легше і швидше. 

І останнє, але не по значенню, елемент коли відстоювання кордонів ускладнюється через страх бути грубим і справді образити когось і безпосередньо прямою образою, яка маскується за відстоювання кордонів. І цю різницю важливо підмічати. 

• 💡Перше - Ви дійсно можете когось образити, навіть найтактовнішою відмовою. І це потрібно прийняти. Бо відповідальність за почуття іншого - на цьому. 
• 💡Друге, Ви можете хотіти умисно когось образити, і це теж буває. Але коли це бажання реалізується через уявне відстоювання кордонів(що може і поєднуватись але не так часто як здається) це не допомагає і не укріплює власні кордони, для безпеки і комфорту, це радше мимоволі створює стіну з колючим дротом, яку не можна пересікати з жодної сторони. 
• 💡Емоційність і формат звернення: вираження власної позиції, про свої потреби, тихо чи голосно але конкретними і простими словами - про кордон. Сарказм, агресія, зверність, жарти, підколювання - не про власні кордони. 
• 💡Про свої почуття, враження, думки, реакції і досвід - про кордони. Звернення через “Ти”(“Та ти завжди”, “ти не хочеш”, “ти не поважаєш”) - не про кордони. І зазвичай, тільки посилює конфлікт навіть коли інший його не хотів. 
• 💡Фокус на словах, конкретній дії, ситуації, проблемі і їх впливу на Вас - точно про кордони. Вказування на якусь загальну особистістю “неправильність”, “поганість” і т.д. - не про кордони. Часто це поєднується із попереднім пунктом. 

      І наостанок, як власне попереджувати критичне загострення ситуації, коли не хочеться конфлікту і хочеться бути почутим? 

--- Якщо Ви тільки починає включати здорове відстоювання себе у своє спілкування - важливо тримати голову холодною. Не починати важливі і великі розмови на емоціях, одразу після заторкуючих ситуацій. Це ускладнює щире спілкування. Дайте собі заспокоїтись і поверність пізніше до цього. 

--- В чому для мене важливість? І в чому хочу бути почутим? У своїх переживаннях чи у своїй позиції стосовно чогось? Хочу бути почутим чи бути правим? Хочу розділити переживання чи переконати іншого? І те і інше має місце, але другий формат не продуктивний, часто не можливий, якщо це не фактажний спір і коли ми говоримо про близькість і кордони - не ефективний. 

--- Іноді також корисно проговорити слова вслух але не перед людиною. Озвучити їх, випустити і навіт приміряти - а як вони звучать? Як би я відреагувала на це? Чи це те, що я хочу сказати? І доволі часто, ця перевірка слів вказує, що між бажаним словом і сказаним є різниця, яка все викривляє, через відсутність досвіду до себе дослухатись. 

Надалі, чим довше і більше навички та самочуття буде покращуватись та заглиблюватись, процес відбуватиметься легше і навіть ефективніше, без затрати сил. І тоді, простору щоб не тільки себе захищати але і проявляти - стає більше. 💡