Опора на себе, або що таке самопідтримка?

       Ми – частини єдиного соціального організму, соціальні індивіди. Жити в суспільстві інших людей – це природна людська потреба. Ми всі вчимося покладатися на когось з самого дитинства. Батьки, бабусі, дідусі, вчителі – всі вони наші перші «опорні стіни». Без піклування дорослих дитина просто не виживе. Поступово ми вбираємо їхнє ставлення до себе й до світу, і на цій основі вибудовуємо те, що пізніше називається «опорою на себе». Це можна уявити як фундамент будинку. Коли навколо буря, він тримає стіни, і будинок стоїть, навіть якщо щось доводиться перебудовувати час від часу.

       Але не у всіх цей фундамент однаковий. Комусь пощастило, і вони відчувають всередині впевненість: «я впораюся», «я можу попросити про допомогу», «я залишуся в порядку, навіть якщо мені відмовлять». А хтось виріс інакше. І тоді будь-яка складність здається катастрофою, наче руйнується весь будинок, до фундаменту. І тут важливо знати: опора є у нас у всіх. Інакше ми б не змогли жити, працювати, будувати стосунки. Але буває, що ми її не відчуваємо. Вона є, та ніяк не відчувається.

        Як же виглядає, відчувається опора на себе? Для мене ось так:

- Я знаю, що у мене є внутрішній резерв сил і енергії, який дозволяє мені справлятися з труднощами, приймати рішення та зберігати емоційну рівновагу.

- Я усвідомлюю та розумію свої емоції, спосіб мислення, сильні та слабкі сторони. Знаючи себе, я спокійно орієнтуюся в навколишньому світі і досить добре визначаю, коли і чому мені потрібна зовнішня підтримка.

- Я ставлюся до себе з турботою та співчуттям, як до найкращого друга, якого не критикую і не засуджую за помилки та невдачі.

- Я відчуваю в собі сили не здаватися перед обличчям труднощів. А в умовах невдач вчуся на їхньому досвіді та адаптуюся до змін.

- Я можу самостійно визначати курс свого життя, приймати свої власні рішення і брати за них відповідальність, не покладаючись на керівництво та контроль інших людей.

       На перший погляд ці тези можуть бути незрозумілими і складними до виконання. Хороша новина в тому, що самопідтримці можна навчитися. Починається все з маленького кроку - дозволити собі спиратися на іншого. Іноді це друг, іноді психотерапевт. Зустрітися з іншим поглядом і побачити, а потім і відчути всім тілом - підтримку, схвалення, інтерес, співчуття, бажання допомогти. Через погляд, слова, увагу іншого ми можемо пережити досвід: «Я не один, мене можна підтримувати».

        Потім, крок за кроком:

🍀Використовувати свідомість для уважного спостереження за своїми почуттями, думками, потребами.

🍀Визнавати свої емоції, думки, цінності, установки, без засудження, як складові частини внутрішнього світу.

🍀Визнавати себе автором свого дорослого життя.

🍀Брати на себе відповідальність за свої вибори, рішення, вчинки, дії.

🍀Вчитися управляти своїми емоціями, шукати способи саморегуляції.

🍀Виявляти свої психологічні межі та регулювати взаємодію з іншими людьми.

🍀Повірити в себе, свою інтуїцію, здібності, знання, життєвий досвід, напрацьовані дорослі ресурси.

         Так всередині поступово народжується навичка бути для себе надійним другом. І тоді життя перестає лякати, а починає викликати інтерес і цікавість.

© Олена Мороз,

психолог, практикуючий гештальт-підход, акредитованный супервізор НАГТУ, тренер лінії психологічної підтримки.

Додано на сайт 2025-09-18 в 12:44:21