EMDR

Дистрес, травматичні події та травматичні стосунки глибоко вкорінюються у нашому життєвому досвіді. Вони формують наше ставлення до життя та до себе, закріплюючи спотворені переконання на кшталт «я винний», «я слабкий», «я не впораюся», «я в небезпеці», «мені кінець», «я не вартий любові» чи «я поганий». З часом людина звикає до цих думок і перестає вірити, що може бути інакше. Надмірно сильні емоції, пов’язані з дистресом, блокують свідомість і заважають мозку природно опрацювати інформацію, щоб сформувати адекватну самооцінку. Психотравма продовжує впливати на життя, стаючи основою для численних проблем зі здоров’ям, самопочуттям, поведінкою та самооцінкою.

Це нагадує історію про слона, якого в дитинстві прив’язували мотузкою до ніжки. Він був занадто малий, щоб її порвати, а коли виріс, то навіть не намагався звільнитися.

Але ці «мотузки» — у нашій голові! Вони реальні, а отже, їх можна подолати.

Різні психотерапевтичні методи по-різному допомагають у цій ситуації. EMDR поєднує принципи інших підходів, водночас будучи структурованим і технічним методом, що відрізняє його від інших. Він не є новим психотерапевтичним напрямом, а радше сучасним інструментом для фахівців, які вже працюють у традиційних підходах.

EMDR зазнав численної критики, тому його ретельно досліджували. На сьогодні його ефективність клінічно доведена. У 2004 році Американська психіатрична асоціація визнала EMDR ефективним методом лікування психічної травми при гострому стресовому розладі та ПТСР. Міністерство оборони та Департамент у справах ветеранів США віднесли EMDR до категорії «А», рекомендувавши його як пріоритетний метод лікування психотравми.

EMDR застосовують для роботи з різними проблемами: залежностями, фобіями, панічним розладом, дитячими страхами, депресією, скорботою, порушеннями адаптації, дисоціативними розладами, онкологічними захворюваннями, розладами харчової поведінки та іншими.

Процедура EMDR полягає в реконструкції травматичного досвіду пацієнта. Мозок «самозцілюється», опрацьовуючи неусвідомлений травматичний матеріал за допомогою білатеральної стимуляції — наприклад, коли терапевт просить пацієнта стежити очима за рухом руки, яка переміщується з боку в бік.

Пацієнт отримує орієнтир — світло в кінці тунелю — і обирає позитивне переконання про себе, до якого прагне, наприклад: «Я вижив», «Я вартий любові», «Це не моя провина» чи «Я отримав цінний урок».

Терапевтичний ефект може настати навіть після однієї сесії. EMDR — мій улюблений інструмент, і я вдячна своїм наставникам: Mag. Eva Munker-Kramer та Dr. Sylvia Wintersperger з EMDR Institut Austria.

Віктор Кудрявцев

ДПДГ — це метод, розроблений у 1990-х роках Френсіс Шапіро. Його повна назва — десенсибілізація та переробка рухів очей — відображає суть процедури. Десенсибілізація полягає у зниженні сили психічної реакції на стрес, травматичні події чи фізичні захворювання. Процес відбувається приблизно так.

Після встановлення довірливого контакту з клієнтом психотерапевт пропонує уявити та описати тривожну картину. У цей час терапевт сидить поруч і здійснює ритмічні рухи рукою з боку в бік, а клієнт стежить за ними очима.

Під час сесії інтенсивність переживань, пов’язаних із травмою, може посилитися, а образи стати яскравішими. Терапевт перебуває поруч, щоб підтримати, допомогти висловити ці почуття та спрямувати звільнену психічну енергію в конструктивне русло. Після завершення сеансу інтенсивність переживань зазвичай значно знижується.

Після кількох сеансів за методом ДПДГ у тих, хто зазнав нестерпного стресу, зазвичай спостерігається значне зниження рівня тривожності. Саме тому цей метод застосовують у всьому світі для надання екстреної психологічної допомоги в гарячих точках планети — жертвам бойових дій, стихійних лих, катастроф та аварій.

Метод також добре зарекомендував себе при роботі з тривожністю перед іспитами чи співбесідами, нав’язливими думками, а також у випадках гострого горя. Якщо у клієнта є серйозні проблеми із зором, застосовується тілесний або слуховий варіант цього ж методу.

Світлана Паніна