Я не люблю свою дитину, та хочу втікти від нього

Добрий день. Мені дуже хочеться Вас підтримати.
Ви дуже довго живе в напрузі, без відпочинку і без підтримки. У таких умовах будь-хто може виснажитися.
Не картайте себе за ці думки. Вони не роблять Вас поганою мамою. Вони говорять лише про те, що Ваших сил зараз майже не залишилося.
Я б дуже радила не замикатися в цьому. Якщо є можливість, зверніться до психолога або психотерапевта, соціальних служб за місцем проживання. Не тому, що Ви «не справляєтеся». А тому, що Ви занадто довго справлялися сама.
І ще обов'язково поговоріть із лікарем, який веде Вашого сина. Якщо істерики стали частими, він б'ється головою, кричить, ніби йому боляче, - це варто обговорити. Можливо, це не просто поведінка, а спосіб показати, що йому самому зараз дуже важко.
Не вимагайте від себе бути ідеальною. Ваші думки і слова зараз - це нормальне явище, коли мама дуже втомилась. Добре, що написали це нам. Вам важливо розділити цю біль, втому, розпач.
Дитині дуже потрібна мама. Але мамі теж потрібна людина, яка підтримає її. Чи є у вас близькі, родичі, подруги? Хто може хоча б ненадовго дати Вам відпочити і підтримати?

Школа, що склалась така ситуація. Дізнайтеся, чи є у Вашому місті центри раннього втручання, реабілітаційні центри або служби, які працюють із сім'ями з дітьми з особливими потребами. Іноді навіть кілька годин перепочинку на тиждень можуть дати мамі сили жити далі. Також Ви можете знайти он-лайн групи/ форуми підтримки для мам особливих дітей, це дає відчуття, що ти не один у своїй боротьбі.

Доброго ранку.
Зрозуміло, що у Вас дуже сильне психо-емоційне вигорання. А в таких випадках діяти та реагувати спокійно, просто неможливо. Адже, елементарно не вистачає сил. Але при цьому, у мене особисто виникли додаткові питання до Вас, щоб спробувати максимально Вам допомогти в такому форматі.
Ви пишете, що дитина не хоче займатися і сину вистачає на заняття хвилини три і Вас це дуже дратує. Я правильно зрозуміла, Ви його намагаєтеся вчити як в школі? Вам хтось порадив саме так спілкуватися з сином?
Але ж дитина у три роки та ще й хлопчик, загалом, за природою свого розвитку, не може тримати увагу довго, не говорячи про те, що Ваш син ще й має певне відставання ( що і не дивно, бо він сильно хворів змалечку). Тобто, насправді, Ви вимагаєте від нього неможливого. Три хвилини - це той час, який якраз дитина і може втримати на якомусь моменті чи предметі. І, якщо чесно, я загалом не розумію, для чого дитину трьох років потрібно вчити декількох алфавітів і рахувати до десяти? Як на мене, Ви і сама себе замучили і замучили сина своїм прагненням зробити його дорослим, Тому зовсім не дивно, що він став так себе поводити. Бо саме такою поведінкою він може Вас хоча б на деякий час зупинити і не мучити його навчанням. При чому, капризи дитини відбуваються несвідомо. Він підсвідомо транслює Вам те, як Ви його сприймаєте і, насправді, до нього ставитеся. На мою думку, підсвідомість сина у такий спосіб намагається захистити його психіку від повної руйнації.
Адже, він ще дуже маленький. А в такому віці діти навчаються не під час занять, а під час звичайнісінької гри. Краще ідіть на вулицю, пограйте з ним в м'ячик, дайте можливість йому побігати з дітками, дайте можливість розслабитися і фізично розвиватися. Бо розвиток хлопчиків відбувається саме через фізичний рух, а не через розвиток мисленевого апарату. До того ж, судячи з його поведінки, він так само психо-емоційно виснажений як і Ви. А в таких випадках, знову ж таки, потрібно якомога більше активно рухатися на природі, а не сидіти в чотирьох стінах. Вашій дитині елементарно не вистачає свіжого повітря, сонечка, гри, душевного маминого тепла та розуміння, яких Ви дати не можете, бо і самі виснажені. Знаєте, просто спробуйте відчути те, що відчуває Ваш син, коли Ви його постійно змушуєте щось робити, при цьому, не відчуваючи до нього ніякої доброти.
У мене замало інформації щодо Вас, але складається враження, що І Ви в дитинстві не дуже були огорнуті теплом та порозумінням.
Адже, ми можемо дати своїм дітям лише те, що нам самим дали наші батьки.
Підкажіть, будь ласка, чи було порозуміння з батьками у Вашому дитинстві? Чи отримали від них достатньо любові та щастя?
Певне, найкращий варіант в таких випадках - це почати працювати індивідуально з психологом.
Та, в любому випадку, навіть якщо немає такої.можливості, постарайтеся більшу половину дня з сином перебувати в парку, в сквері, в лісі, загалом, на природі і багато рухатися, а не сидіти на лавочці... бо рух та гра на природі потрібні і Вам, щоб бути в ресурсі. І ще, як на мене, потрібно припинити дитину муштрувати, принаймні, поки і Ви, і він не наберетеся сил, не заспокоїтеся і не почнете почуватися спокійно та відчувати хоча б інколи щастя від простих речей: попити чаю, підставити обличчя промінчику сонця, вдихнути на повні груди свіжого повітря, побачити синє небо....

Я думаю любовь у вас есть и вы не плохая мама, просто вы дико устали. Нет поддержки, нет надежды, что что-то изменится, нет того материнства, которое хотелось бы. И тут очень сложно чувствовать любовь.
Я вам очень сочувствую.
Хорошим вариантом было бы найти группы в соц.сетях, в вашем городе, где общаются родители подобных детей. Часто это и моральная поддержка (они лучше знают и понимают, как вам), и общение, и возможно толковые советы и взаимовыручка, по типу на час-два выйти кому-то, пока другой с ребенком и так по очереди. Вам очень нужна поддержка и помощь, чтобы иметь хоть немного свободного времени.
Поищите также какие-то центры, фонды, где могут бесплатно помочь ребенку, вам.
Очень важно не оставаться в этом одной