Upsihologa Logo
У психолога Украинские психологи
Прямой эфир:
Ирина Константиновна Зубиашвили
Ирина Константиновна Зубиашвили 6 часов тому: «Вы описываете свои очень болезненные отношения с отцом. Вызывает уважение то, что несмотря на сложную ситуацию, Вы думаете о благодарности. Посмотрите на отца под совершенно ин»
Віталій Вікторович Бондарчук
Віталій Вікторович Бондарчук 7 часов тому: «Это очень печальная история. Приятно читать, как вы рассуждая и анализируя, стараетесь быть объективной, находить оправдания и пояснения, почему отец такой. Да, возможно, он сам по»
Володимир Анатолійович Тарасенко
Володимир Анатолійович Тарасенко 8 часов тому: «Здравствуйте! цитата: «В последние два месяца усились визуализации на различные негативные ситуации, образы бывают крутяться то вправо то влево, то виде шара, то виде геометрическ»
Вопрос от: Helya Возраст: 22

Тривожно через те, що не маю партнера

Вітаю! Мені 22 роки і зараз я просто в застої. Роботу шукаю, але туго з цим. Друзів не маю. Хлопця теж. Я ніколи нікуди не ходжу, сиджу вдома. Мені дуже важко проявляти себе, поводитись відкрито, щоб люди тягнулися до мене. Я не страшна і не погана людина, але справа звісно не в цьому, це просто дурні кліше, справа в тому, який ти всередині, а я цю середину нікому не можу показати. Не знаю чи може це у мене хибні уявлення про себе, чи як, чому ж тоді майже ніхто ніколи не дивився навіть на мене в плані романтичному. Мене ніхто навіть за руку не тримав ніколи.
Ударом щоб написати сюди стало те, що моя подруга вийшла заміж сьогодні. Ми вже не спілкуємося, але я рада за неї. Але тут і заздрість, на жаль. Я не хочу одружуватись, я хочу когось поряд, на кого можна покластися, когось, окрім батьків. Щоб любити когось. І щоб любили мене. Я це пишу і плачу бо розумію наскільки я ущербна, адже навіть до живого психолога звернутися не можу, бо пробувала і мої відповіді звучать не щиро, так ніби це все великий жарт я розповідаю і це мені не подобається, бо применшує проблему. Відкритися мені дуже важко. Я була у психіатра і пʼю антидепресанти, але навіть тоді я лікарю розповідала про свій стан несерйозно, а ніби це так якась тупа історія. Так, я пʼю таблетки в це супер, бо мені більше не хочеться зникнути, але життя і мене так і не зʼявилось. Я прошу гроші у батьків, відпочиваю з батьками, все роблю з ними. Я їх люблю, і розумію що треба час проводити з ними теж, але хочеться мати когось, щоб бути з ним.
Я знайомилась з хлопцями через сайти знайомств, мені не зайшло, там не ті люди, що я їх чекаю у своєму житті, а в житті де їх шукати, друзів, потенційних партнерів? Як мінімум треба виходити з хати і не соромитись себе, а я не можу зробити ні те, ні інше. Я тікаю коли в закладі хлопець бариста, я соромлюсь хлопців, але прагну їх уваги.
Які перші кроки можна зробити щоб стати нормальною людиною я так задовбалася вже соромитись себе я не памʼятаю себе інакшою і боюсь що це у мене такий характер і якщо це так тоді такого життя я не бажаю
...
Что означают эти оценки?

Оценки вопросов

Пользователи могут голосовать за понравившиеся вопросы. Лучшие вопросы мы размещаем в специальной секции сайта.

Вы можете проголосовать за вопрос, если он чем-то вам понравился. Может быть, интересная тема, или хорошо описана проблема, или вы считаете, что ответы психологов на поставленный вопрос полезно было бы почитать многим другим людям.

Если вы голосуете за какой-то вопрос, то ссылка на него позже может быть отображена на вашей личной страничке, в секции "Понравились вопросы". Ваши негативные оценки нигде отображены не будут.

У психологов на личных страничках понравившиеся им вопросы отображены не будут.

Ответы психологов

Дякую, що написали так чесно. 🌿
У вашому тексті дуже багато болю — і водночас багато щирості. Ви не «ущербна». Ви людина, якій самотньо і страшно відкриватися.

🔸 Те, що ви описуєте, схоже не на «поганий характер», а на поєднання сорому, тривоги й низької віри в себе. Коли всередині є страх бути неприйнятою, психіка ніби обирає безпечний варіант — не виходити, не ризикувати, не проявлятися. Але тоді й можливості не з’являються. І це замкнене коло.

Важливий момент:
ви вже робите кроки — звернулися до психіатра, приймаєте ліки, написали сюди. Це не про слабкість. Це про боротьбу.

🔹 Ви пишете, що коли говорите про себе, звучите «нещиро», ніби жартуєте. Часто це захисний механізм — знецінити біль раніше, ніж хтось інший його знецінить. Можливо, відкриватися вам страшно саме тому, що дуже хочеться бути прийнятою.

🔸 Перші кроки можуть бути дуже маленькими:
– не «стати нормальною людиною», а дозволити собі бути живою такою, як є;
– не знайти партнера негайно, а спробувати одну маленьку соціальну дію (вийти в кавʼярню і не тікати, записатися на курс, зробити короткий зоровий контакт);
– не вимагати від себе харизми, а потренуватися бути просто присутньою.

Любов з’являється не тоді, коли ми стаємо «ідеальними», а коли поступово дозволяємо себе бачити.

І ще одне: якщо антидепресанти зняли бажання «зникнути», але життя не повернулося — можливо, вам дуже потрібна саме психотерапія, де можна повільно навчитися говорити по-справжньому, навіть якщо спочатку це буде незграбно.

Ви не запізнилися. Вам 22. І те, що ви відчуваєте заздрість і сум — це не злість, а біль від потреби бути поруч із кимось. А це дуже людська потреба. 🌟
Доброго ранку, Helya!
цитата:
Які перші кроки можна зробити щоб стати нормальною людиною я так задовбалася вже соромитись себе я не памʼятаю себе інакшою і боюсь що це у мене такий характер і якщо це так тоді такого життя я не бажаю

Перший крок Ви вже зробили, звернувшись на форум психологів(!)
Відкрились, подолавши свій сором. В цьому крокі важлива не лише сміливість і намагання подолати проблему.
Особливе значення, на мою думку, відіграє спроба довіритись. До речі, зовсім не так, як було на зустрічі
цитата:
Я була у психіатра і пʼю антидепресанти, але навіть тоді я лікарю розповідала про свій стан несерйозно, а ніби це так якась тупа історія.


Між тим, чи можете Ви розповісти, з яким запитом звертались до психіатра і що, зрештою, почули від нього щодо власного стану?

цитата:
Так, я пʼю таблетки в це супер, бо мені більше не хочеться зникнути, але життя і мене так і не зʼявилось.

Звернув увагу на вжиання пасивної форми дієслова "не з'явилось". Хіба були сподівання, що життя налагодиться через вживання ліків?
Насправді ті ліки покликані лише зняти або бодай зменшити негативну симпотамику. А своє життя людина має ЗБУДУВАТИ і налагодити власними зусиллями(!) По-іншому ніяк. Ані батьки, ані хлопці, ані подруги, ані лікарі разом з психологами не взмозі апріорі це зробити. Домогти - так. Підтримати - так. Бути з Вами в теплому і конструктивному контакті, діалозі - так.

цитата:
Я прошу гроші у батьків, відпочиваю з батьками, все роблю з ними. Я їх люблю, і розумію що треба час проводити з ними теж, але хочеться мати когось, щоб бути з ним.

Розкажіть, які між вами стосунки? Якою вони Вас сприймають, можливо, маленькою донечкою, яка ще не подорослішала і тому має в усьому слухатись розумних тата й маму?

Щодо Вашого питання -
цитата:
Які перші кроки можна зробити щоб стати нормальною людиною я так задовбалася вже соромитись себе

Раджу ознайомитись із статтею
"Як це - полюбити себе"
https://upsihologa.com.ua/yak-ce---polyubiti-sebe--19-05vtarasenko.html
Там зазначена буквально покрокова програма дій, яка дозволяє прийняти себе, такою як Ви є, і в подальшому набути почуття самоцінності.
Також знадобиться взаємодія з психологом.

Відредаговано автором 15-02-2026 10:59:02

Вітаю Вас. Перш за все, я хочу сказати: те, що Ви зараз відчуваєте — цей сором, заціпеніння і відчуття «застою» — це не Ваша провина і не Ваш «поганий характер». Це стан Вашої психіки, яка наразі перебуває в режимі максимального захисту.

Як психолог, я бачу за Вашими словами не «ущербність», а дуже втомлену молоду жінку, яка побудувала навколо себе високу стіну, щоб не було боляче, але тепер ця стіна заважає Вам дихати.

Ось мій професійний розбір Вашої ситуації та перші кроки, які ми можемо намітити:
1. Чому Ви «жартуєте» про свій біль?
Ви згадали, що у лікарів розповідаєте про себе несерйозно. Це класичний захисний механізм — дисоціація або знецінення.

Коли Ви перетворюєте свою трагедію на «тупу історію», Ви ніби кажете: «Дивіться, мені не боляче, я контролюю ситуацію».
Ви боїтеся, що якщо скажете про свій біль серйозно, то він розчавить і Вас, і того, хто Вас слухає.
Порада: Дозвольте собі бути «недосконалою» у кабінеті фахівця. Наступного разу просто скажіть: «Мені зараз хочеться над цим пожартувати, але насправді мені дуже страшно». Це і буде Вашою першою справжньою перемогою над соромом.

2. Соціальна тривожність — це не вирок
Те, що Ви тікаєте від бариста або соромитесь хлопців, — це соціальна фобія. Ваш мозок сприймає увагу іншої людини як іспит, який Ви боїтеся провалити.

Ви прагнете любові, але Ваш страх бути відкинутою сильніший за це прагнення.
Те, що Вас ніхто не тримав за руку у 22 роки — це не ознака Вашої «непривабливості». Це результат Вашої закритості. Люди не бачать Вас не тому, що Ви «страшна», а тому, що Ви майстерно ховаєтесь.

3. Заздрість як маяк
Ваша заздрість до подруги — це дуже цінне почуття. Не сваріть себе за неї. Це Ваш внутрішній голос каже: «Я жива, я теж хочу любові, я маю на це право!». Використовуйте цю заздрість не для самобичування, а як паливо для змін.

Ваші перші кроки до «нормального» життя:
1. Припиніть вимагати від себе всього й одразу. Ви не зможете завтра знайти чоловіка чи роботу, якщо Вам страшно вийти з хати. Почніть з «мікро-експозицій»:
Зайдіть у кав’ярню, де працює хлопець, замовте каву і залиштеся там на 5 хвилин. Не треба знайомитися. Просто випийте каву, відчуваючи, що Ви маєте право там бути.

2. Розділення з батьками. Ви застрягли в ролі «дитини», бо це безпечно. Спробуйте робити одну автономну річ на день. Наприклад, сходити в магазин чи парк в іншому районі, де Вас ніхто не знає, абсолютно самостійно.

3. Тілесний досвід.Ви відчуваєте «тактильний голод». Оскільки до близькості з чоловіком Ви ще не готові, спробуйте сходити на професійний масаж або манікюр. Це безпечний спосіб навчити своє тіло приймати дотики іншої людини.

Ви не «ущербна». Ви просто людина, яка дуже довго була на самоті зі своїм страхом. Антидепресанти дали Вам фундамент, тепер прийшов час повільно, цеглинка за цеглинкою, будувати Ваше життя.

Чи готові Ви спробувати зробити один такий «мікро-вихід» у світ цього тижня, навіть якщо при цьому Вам буде дуже ніяково?
Оксана Селезнева — психолог
м Кам'янське ·
«Які перші кроки можна зробити щоб стати нормальною людиною я так задовбалася вже соромитись себе…»
Перші кроки…
Якщо вам зараз ще важко зустрічатися з психологом офлайн , спробуйте формат онлайн. Там можна буде деякий час не включати камеру. Але, почати працювати з психологом ,вважаю , обовʼязково. Ліки- це добре, вони допомагають зняти негативну симптоматику, але змінити мислення, ставлення до себе не можуть.

Ще варіант- йти в сімейну терапію. Так, вам та батькам. Цей метод якраз і був розроблений для допомоги людям з різними психічними/ психологічними проблемами, залежностями та ін., які живуть в родині й індивідуальна робота не давала бажаного ефекту.

Ідеально- обидва формати.

Ну, й намагатися поновити хоч якусь соціальну активність ( старі подруги, знайомі), хоча б онлайн, можливо, спробувати знайти нових подруг ( якщо з хлопцями поки не виходить).
Чи є у вас хобі? Тоді, є можливість пошукати однодумців для спілкування.
Спорт? Мовні групи? Волонтерство? Допомога тваринам?
Оберіть якусь сферу де вам більш комфортно й пробуйте там працювати.
Алла Веленко — психолог
Алла Веленко психолог
Київ ·
Доброго ранку!
Колеги написали вже дуже багато гарних порад. Тому я напишу те, що впало мені одразу в очі.
Мені тривожно через те, що я не маю поруч партнера"
Тому у мене одразу виникло питання, Ви дійсно хочете мати поруч просто партнера, а не коханого та люблячого чоловіка? Вас вдовольнить роль партнерки, а не коханої дівчини? Це реально те, про що Ви мрієте?
Павел Леонидович Басанский — психолог
Павел Леонидович Басанский психолог
Київ ·

Психолог больше не активен на сайте

Здравствуйте!
Первым шагом будет обращение к психологу на индивидуальную психотерапию. Понятное дело, скорей всего Вы выберете женщину-психолога, так как, уверен, боитесь не только парней, но и мужчин вообще. Скорей всего страх связан с отцом. Но это предположение, которое ещё необходимо будет проверить в процессе терапии.
Рекомендую не затягивать с началом, как бы это ни пугало. Потому что от этого зависит Ваше счастливое будущее.
Войдите или зарегистрируйтесь, чтобы ответить.