Страх покинутості і зради, не обирають мене

Вітаю Вас!

СТРАХ ПОКИНУТОСТІ І ЗРАДИ, НЕ ОБИРАЮТЬ МЕНЕ

Відчувається, що Ви уже знесилені тим страхом. Усі ресурси задля "втримання" ситуації вичерпані і ось вона перед очима межа відчаю і спостошення.
Проте вихід є. Ви практично почали рух у напрямку від прірви - відкрились собі і психологам на форумі. Шкода, що чоловік поки що так жорстко реагує на вашу вразливість і пов'зані з нею почуття. Але все може змінитись, однак не в одну мить, не на ранок завтрашнього дня.
Оптимальний варіант - обрати спеціаліста і почати разом з ним досліджувати зони Вашої вразливості, щоби зрештою Ви змогли відродити таке необхідне для стосунків і життя загалом почуття САМОЦІННОСТІ. Щоби позбулись схильності надумувати те, чого нема, щоби вірили в себе і будували взаємини з чоловіком, виходячи з почуття самоповаги та гідності. Повірте, це можливо.

Відредаговано автором 04-12-2025 17:58:56

Вітаю. У ваших стосунках справді є щось, що підживлює вашу тривогу.
Не обов’язково зрада можливо, те, що ви не можете спокійно проговорити свій страх?
Якщо це так, то чи не варто замість контролю спробувати пряму людську розмову?
Або у вас є довіра одне до одного, або її немає , що з цього ближче саме вам?
І ще одне питання. Чем Ви намагаєтесь заглушити страх покинутості ? З вашого листа це
Перевірки, думки, фантазії, які дають розрядку, але на скільки її вистачає?
Чим ще ви можете зняти напругу?
Рух, спорт, підтримка, техніки саморегуляції , що з цього могло б стати вашим здоровим замінником?
Поки ви собі не відповісте, що з вами відбувається насправді, вийти з цього кола важко.
І якщо відчуваєте, що нервова система вже не справляється тут якраз той випадок, коли робота з психологом реально рятує

У вас запрос на достаточно длительную психотерапию. Вашу тревогу муж не может уменьшить, потому что это ваше внутреннее ощущение своей не ценности вообще и для мужа в частности.
Вы пишите, что вы тревожная, а муж избегающий.
Вы не просто так оказались в паре. И да, тревожные люди очень прилипчивые, чем еще больше достают избегающих, которым не нужно общение и внимание 24/7. Говорю это как человек, который со своего опыта знает это, и который благодаря терапии очень снизил эту тревожность и стал гораздо спокойнее в отношениях.
И когда вы снизите свою тревогу, то и вам самой станет легче, и отношениям тоже, потому что уже много напряжения в них.

Вы правда считаете вашего мужа таких падким на женщин, что новая сотрудница это кошмар угроза?
А если да, то ваш муж на улице, в метро, еще где-то может увидеть привлекательную женщину и познакомиться с ней. Было бы желание, а изменить можно и выйдя за хлебом на 15 минут.
Ваши отношения и вы такие не ценные для мужа, как вам кажется?

Вы описываете сильную боль, которую испытываете и Ваши слёзы – не просто «пустяк», а реакция души на глубокую рану.
Что с Вами происходит?
А происходит то, что Ваша ревность и слёзы – это лишь верхушка айсберга. Под ними скрывается огромный страх – страх быть недолюбленной, недостойной, брошенной.
История с девушкой на работе у мужа, к сожалению, стала не причиной, а катализатором для той самой неуверенности в себе, которая, скорее всего, жила в Вас и раньше. Когда человек нам дорог, его выбор другой женщины мы почти всегда воспринимаем как приговор в наш адрес: - «я хуже». И это невыносимо.
Ваша психика сейчас пытается восстановить контроль и безопасность единственным известным ей способом – через слёзы и требование внимания.
Но, как Вы сами видите, этот способ не работает, а лишь отдаляет от Вас того, к кому Вы так сильно привязаны.
Важно разобраться не столько с тем, как перестать плакать – это лишь симптом, – а с тем, что заставляет Вашу самооценку так сильно зависеть от чужой девушки, от мужа. Это глубокий вопрос, и корни его могут уходить в самые разные периоды Вашей жизни.
Я уверена, что Вы способны выбраться из этой ловушки болезненных переживаний. Но делать это в одиночку, когда каждый день приносит новые слезы, очень и очень сложно.
С психологом вы вместе, шаг за шагом, исследуете территорию Вашей души. Не для того, чтобы просто «успокоиться», а чтобы понять законы этих переживаний, найти источники Вашей внутренней силы и построить такой фундамент самоценности, который не будет рушиться от чужого мнения и взгляда. Вы не должны проходить через это в одиночку.

Доброго ранку!
Можна лише поспівчувати Вашому гнітючому стану, в якому жити надзвичайно важко. Але цей стан, на мою думку, виник не тому, що з'явилася реальна загроза з боку жінки в робочому колективі чоловіка, а як наслідок неправильного ставлення до самої себе і до коханої людини. Жінка лише проявила глибоко приховані страхи та ревнощі, які довгий час "спали". З того, що Ви написали, можна припустити, що Ви перебуваєте в залежних стосунках від чоловіка. При чому, залежність носить, суто психо-емоційний характер. А такого виду залежності, як правило, формуються ще в дитинстві під впливом стосунків між батьками, або ж стосунків батьків з дитиною.
Ви пишете "мені хочеться піти з цього пекла, але я безмежно його кохаю. Мені його не вистачає коли він на роботі, а він і не пише і не дзвонить, і я стримую себе це робити. Здається що я йому не важлива і не потрібна...".
Насправді, от таке "безмежне кохання" - це тип дуже сильної прив'язливості, коли людина, яка так "кохає" повністю втрачає себе і починає жити життям коханої людини, переплутавши її з Богом.... Або ж з батьками, які недолюбили, недодали тепла, уваги, радості, щастя, турботи... Адже, те відчуття, про яке Ви пишете: "Здається що я йому не важлива і не потрібна...", - дуже схоже на відчуття відторгнутості маленької дитини, яка не відчуває, що потрібна тим, хто повинен любити її та дбати про неї, щоб вона, маленька та безпомічна, відчувала свою захищеність.
Тому, логічно, для того, щоб спробувати Вам допомогти, виникають декілька запитань:
Які стосунки були між батьками? Особливо, з батьком? Чи був він присутній у Вашому дитинстві і як ставився до Вас?
Чи Ваші стосунки з батьками були в дитинстві теплими та довірливими?
І ще, як на мене, чи не є той страх, який Ви відчуваєте стосовно можливої (уявної) зради чоловіка, навіяним зрадами значимих дорослих в Вашому дитинстві? Адже, так буває, нерідко, що маленька дитина просто присутня при травмуючих подіях серед дорослих і автоматично переймає на себе той біль, який хтось з батьків відчуває під час зради. І потім, коли дорослішає, не може зрозуміти, чому страх виникає за найменшого натяку на щось подібне. Чи не могла ця жінка відіграти роль тригера, що запустив стару програму болю та страху?
І ще. Чи не пережили Ви самі зради в попередніх стосунках?

Відредаговано автором 05-12-2025 09:21:41

В нас це перші відносини, ми познайомились ще будучи дітьми, але на етапі дружби в чоловіка мого була інтрига, він ніби закохався в іншу, я пробачила, але не відпустила ситуацію.

Правильно ли я понимаю, что у вас не было отношений, когда он вроде как влюбился.
Если да, то за что вы его простили?
Вы дружили, он был свободен. Измены не было.
Сколько вам было лет на тот момент?
Как выглядела ваша дружба?

Нижче писала що він вже підривав мою довіру, тому можливо це теж відіграє свою роль. Дуже часто я чую що він мене розлюбив, я його відштовхую і тому подібне.

Вы про ситуацию, когда вы дружили или были случаи измен в отношениях?
Вам муж говорит, что не любит вас уже или я не совсем правильно поняла?
Что вам нравится в отношениях с мужем?
Вы пишите ваш муж обижает вас, а вы прощаете.
Как именно он вас обижает?

По поводу того, что вы пишите, что с родителями все ок было. Но во взрослом возрасте слышали, что отец изменяет маме.
В каком возрасте вы узнали про измены? От кого? Как восприняли?
Какие отношения с родителями были?
Что вы помните из детства хорошего и плохого с каждым из родителей?

Дякую за уточнення
Отже, мої припущення виявилися вірними щодо "навіювання" страху зради. А те, що у чоловіка була інтрижка на початку стосунків, цілком закономірно для таких випадків навіювання. Адже, чим сильніше ми чогось боїмося, тим більша вірогідність, що саме так і трапиться. Це принципи притяжіння подібного навіть, якщо ми свої страхи і не усвідомлюємо одразу. Нами керує підсвідомість, в не свідомість
Окрім того, Ви донечка своєї мами. А дитина завжди несвідомо наслідує своїх батьків , в тому числі, у реакціях на близьких людей. Є правило "любовних трикутників". Як правило, третій з'являється лише тоді, коли один з пари дуже внутрішньо прив'язливий. Тобто, дуже залежний від стосунків, що є загрозою руйнації цілісності особистості. Тому тоді, як захисний механізм, з'являється третій, що силоміць, знову ж таки, несвідомо, "відриває" на рівні психо-емоцій "липучу" людину. І людина, яку зраджують, змушена, щоб зберегти своє "Я", почати переосмислення і себе, і своїх стосунків. Ну, або повністю деградувати, принижуючись. Якщо людина не знаходить а собі сили почати реально працювати над зміною дитячих установок, трансформації дитячих травм та страхів, травм, отриманих у більш пізній період, може включитися рівень психо-соматики. Ви ж самі розумієте, що хворій людині вже не до інтриг, зрад та емоційних гойдалок. На це просто не вистачить сил.
Але навіть, якщо людина вже усвідомила свої проблеми - це аж ніяк не гарантує "одужання". Адже, потрібно виходити на той самий рівень, де і зафіксувалася сама проблема. Тобто, на рівень внутрішньої дитини. А це реальний запит на роботу ж психологом.

Відредаговано автором 05-12-2025 13:14:13

То, что было в 14 лет вроде и ладно, сейчас вы вряд ли сможете оценить те свои действия, когда были ребенком.
А что сейчас вас держит в отношениях?
Ради чего вы терпите такое отношение мужа?
По сути вы тревожная +выбрали партнера, который эту же тревогу и подпитывает. И вместе это комбо, которое гробит вашу нервную систему.

І ще.
Ви пишете "Я пробачаю завжди, але кожен раз він мене ображає."
Те, що відбувається, не є, насправді, пробаченням у істинному сенсі цього слова, а є наслідком обожествління чоловіка та його ідеалізацією. Пробачити - не означає одразу забути і вирішити, що чоловік з цього моменту вже буде ідеальним. Пробачити - означає зробити висновки, зрозуміти, що людина ніколи не буде ідеальної і нам не належить повністю, а отже, може і бути не дуже тактовною, і зрадити, і повести себе нечесно. А отже, єдиний спосіб зберегти себе та стосунки - це перестати розчинятися в чоловікові, а знайти опору в собі, у тому числі, в своєму Вищому "Я". А це вже необхідність повністю переосмислити як закладений з дитинства неправильний світогляд, так і здатність бути щасливою не завдяки комусь, а завдяки самій собі

Какие ваши потребности закрывает муж?
Что он вам дает в отношениях хорошего?
Есть ли у вас страх одиночества?
Есть ли мысли, что ни с кем не выйдет построить отношения?
Какой вы себя женщиной видите?