Страх покинутості і зради, не обирають мене

Я з чоловіком 16 років разом, в нас ж дитина, і все наче добре. Але в колі спілкування мене чи чоловіка ніколи не було людей іншої статі. І ось так вийшло що до нього на роботу прийшла дівчина. Він про це повідомив, і з цього в мене почалась паніка. Я не змогла працювати, прийшлось звільнитись, весь час плачу, хоч він і каже що навіть не спілкується з нею. А в мене одна і та ж сама думка що він з нею в одному маленькому приміщенні цілими днями…. Я живу декілька тижнів з відчуттям що сімʼя розвалилась, мені хочеться піти з цього пекла, але я безмежно його кохаю. Мені його не вистачає коли він на роботі, а він і не пише і не дзвонить, і я стримую себе це робити. Здається що я йому не важлива і не потрібна. І від цього я ще більше хочу втекти, я не можу спати, весь час сняться жахи. На фоні цього в них повинен бути корпоратив, я хотіла піти з ним, він сказав що ніхто не буде з дружинами, що це буде виглядати (дослівно з його слів)-наче він мене привів на разтєрзаніє. Було відчуття наче мене зі шльондрою змішали. Він відмовився, з фразою чому у всіх жінки нормальні, а ти така…. Звісно я відчуваю відчуття провини… Я розумію що я вже не можу справитись зі своїм станом, я не знаю як вийти з цього кола. Я зрозуміла що я тривожна людина, а він уникаючий. Коли я проявляла до нього любов, він відштовхував, зараз кричить що я дістала бути незадоволеною, підозрювати його, а я сама не знаю як з цим впоратись. Розумію що я одна, за весь час він зірвався один раз на мене, на питання а як би він поступив на моєму місці, він сказав що пішов би, розлучився би. А я його кохаю, але я вже втомилась, в середені все розривається від образи, болю, жалю до себе самої, і відчуття провини що я не така.