мабуть не варто

Це стосується кохання та стосунків.
Отже, у мене є друг який мені справді подобається, і я не хочу стверджувати що це на 100% так, але я схоже також йому подобаюсь. Ми знайомі вже чуть більше року, ми студенти(2 курс), і з першого семестру 1 курсу ми не те щоб дуже сильно спілкувались, хоча під кінець семестру, та під час канікул це змінилось і ми стали більше спілкуватись. Спочатку в основному з нашою компашкою постійно кудись ходили, а з часом могли і на одинці кудись піти(частіше всього в магазин), і було відчутно що нам трохи незручно разом, ніби ми соромились говорити(я так точно), і переписуватись почали майже кожен день, зараз кожен день хоча б одним повідомленям обмінюємось. І починаючи з другого семестру я почала помічати що ми ну ніби дуже зблизились, і це не те що відчутно, це видно, не тільки мені а і оточуючи. Мені мої подруги говорили що вони не проти якщо ми почнемо зустрічатись, хоча я їм не говорила про нього в романтичному плані, так само сусідки по кімнаті, майже відразу спитали чи подобається він мені, почали нас шиперити, навіть питали чи робити на нього розклад таро, і я зрозуміла що більша частина наших одногрупників нас шиперить(я їх не засуджую бо це справді так виглядало), на тому тижні нас навіть запитали чи не зустрічаємось ми(я відповіла так як є).
І дії, я не знаю наскільки це було видно з мого боку, адже я намагалась не зближуватись аж так з ним, і з його боку так само майже нічого не було, а більшість його дій я списувати як на дружні, тобто "він зробив так тому що ми друзі\", але зараз мені так не здається.
1.На канікулах після 1 семестру так вийшло що я йому розповіла про свій тодішній стан менталки(мені було дуже погано), він мене вислухав, підтримав і після цього ми ще довго переписувались.Я тоді хотіла багато підтримки, але не могла собі дозволити просити її, але він мені її дав і це було приємно, дуже приємно(інші також мене підтримували, за що я їм дуже вдячна)
2. Він почав мене намалювати.Один раз він запитав що мотивує мене малювати, і я відповіла що мені подобається похвала в мою сторону, і після цього почалось. Я його про це не просила від слова зовсім, він сам це робить за що я йому вдячна, це було досить неочікувано і приємно
3. Тактильність.Це почалось нещодавно, але цього стало багато. Тут вже проявляюсь хоч я хоч він, мені я не знаю чому, але дуже подобається його лоскотати, мабуть мені подобається його реакція на лоскіт, він в свою чергу намагається залоскотати мене але у нього не виходить бо я мало що відчуваю в тих місцях де йому лоскотно)))
Іноді за руки брали одне одного(за ручку ми не ходили), масажі робили, один раз за щоки одне одного тягали.
(Він мені розповів що зазвичай не буває таким тактильни)
4. Часто допомагає. Іноді я його прошу, або ж він сам пропонує допомогу.
5. З ним просто комфортно. Не знаю, от комфортно і все, він мені подобається як людина і тим ким він є.Ми розуміємо жарти одне одного, і перед ним мені майже не соромно за те що я роблю.
Він насправді багато чого робить не тільки для мене, а і для інших, бо він просто така людина, завжди допоможе якщо просять.
І перечитуючи все те що вище, я боюсь що не є тією людиною яка йому потрібна, адже не впевнена що зможу дати все те що дає він, тобто ту підтримку та всі дії.
Я можу собі хоч 100 раз казати що я зможу дати те що і він, але ні, скоріш за все це буде не так.
Зараз я не в дуже хорошому емоційному стані, і я про це нікому не говорю, навіть друзям. І в теорії, навіть якщо ми будемо зустрічатись то хто дає гарантію що я не попсую ці стосунки своїми словами чи діями. Я вважаю що геть не вмію підтримувати людей, я банально не знаю що робити та які слова найкраще підбирати щоб не зробити людині гірше.
Почали з\'являтися питання \"а чи справді я його кохаю, може це просто симпатія та і все?\", \"чи не бачу я в ньому того хто просто закриває мої внутрішні проблеми, а коли настане моя черга зробити зворотнє то я не зможу цього зробити?\". Я не хочу щоб через мене людина більше не змогла довіряти іншим та відкриватися їм.
Я також бачу що боюсь зближуватись, тобто, мені подобається наша близькість, але в той же час вона мене лякає, в голову починають лізти різні думки та сумніви і тд.
Також я думаю що просто відмовляюсь вірити в те що комусь сподобалась, мабуть я переконала себе в цьому настільки, що це здається нереальним, і навіть якщо це буде так то знаючи себе я нізащо не зізнаюсь в заємній симпатії(страх відмови).
І так, я розумію що якщо не зізнаюсь то можу втратити цю людину, але буде краще якщо він буде з тим хто справді вартий його, бо я не вважаю себе тією людиною, і це не дивлячись що він мені подобається.
Хоч я і хочу спробувати стосунки з ним, але чудово розумію що я не в тому стані щоб бути такою близькою з ним, я скоріше зіпсую йому психіку чим зроблю щасливим.