Принципи виховання

Доброе Утро!

Есть вопросы уточняющие к вам:
"Донька провинилася і ми її за це ругали (ми не дозволяємо щоб вона користувалася гребунцем і ризинками своїх подруг і не дозволяла їм брати вої, бо тут питання гігієни, вона вкотре це зробила)"
1. А есть еще правила у вас к дочке - которые ей нельзя делать? ( но она их нарушает)
2. Сколько дочке лет?
3. Это конечно ваше право - как воспитывать дочку.
Но осознаете ли вы, что это дети?
И что для них, есть норма обмениваться игрушками заколками ( темболее девочки)
делать прически и т д.
4. Детям нужно чаще напоминать о правилах - а не сразу на них кричать. Вы это понимаете?
( детям свойственно забывать быстро, то что им не важно)
5. Помните ли вы свое детство? Каким оно было?
Были ли у вас подруги? Менялись ли вы с ними игрушками или заколками?
( подобное было почти у всех - и я вот не помню, чтоб из за этого, ктото с родителей кричал на детей, из за заколок или резинок - из своего детства)
Это я к тому - что может это просто ваш страх? И вы преувеличиваете с правилами?
Подруги вашей дочки с каких семей благополучных? ( они ж не на улице живут - чтоб переживать так сильно за гигиену)
Откуда такой страх? ( объясните - потому что пока мало понятен ваш страх)
Больше похоже, просто на функцию контроля дочки - в чем вы еще, ее пытаетесь контролировать?
6. Понимаете, у детей есть тоже свои правила взаимодействия между собой - чтото типа клуба по интересам - свои законы - для них это норма меняться заколками или игрушками, или делать друг другу прически.
Вам тут больше надо со своим страхом работать - разбирать его с психологом.
А не дочке правила придумывать - и создавать атмосферу в семье напряженную

"Вона ще щось сказала, типу що взагалі то мами коли ругають дітей я зляться, то не обіймають і не сміються до них потім. " - вот правильно ваша дочка говорит - разумно.
Понимаете, вы ее таким способом дезоориентируете в своих реакциях - сразу наругали ее, а потом - сразу обнимаете и смеетесь - и она не понимает ваших реакций, она не понимает ваших мотивов и поведения.
Она не понимает таким способом - за что она виновата?
И как следствие, она не воспринимает всерьез ваши правила - ну раз вы все весело воспринимаете - наказание этож не весело.
И потому - она легко и быстро снова забывает о вашем правиле ( про заколки) - а вы потом удивляетесь, почему ребенок не следует правилу.
Да потому что, вы сами не следуете своим же решениям.
Многое в семье идет от родителей. От их стойкости позиций, и от их принципов.
Дети во многом копируют родителей.
Это как родители говорят ребенку, что ругаться матом это плохо - а сами при этом ругаются матом каждый день.

"Чоловік почув цю розмову і вже потім, коли ми були наодинці сказав, що теж вважає, що це не правильно. Типу в дитини виникає нерозуміння чого зараз мама кричить, потім обіймає. Він вважає що це сильно травмує їй психіку і це набагато гірше, ніж якби я якийсь час всеж побула б злою." - да именно, так и есть.
Ваш муж тут прав - вы таким способом ребенка запутываете, она не понимает - так она виновата или нет?
Она не видет вашей четкой позиции по ситуации ( по вашему поведению) вы ее сами же, и размываете эту позицию.
Она не понимает - за что она виновата, если мама снова смеется и все типа хорошо... то зачем тогда, час назад кричала на меня? - понимаете?
Это похоже на какуето вашу игру подсознательную - почему вы так делаете надо разбирать.

"Він десь чув від якогось психолога, що так вона потім буде легкою жертвою для аб'юзера, бо з дитинства на таких емоційних гойдалках. "
Именно - психолог права - таким способом вы ее приучаете к манипуляциям эмоциональным, и закладываете зерно - которое в будущем может ей навредить. Приучаете к эмоциональным манипуляциям - таким способом.

"Я б хотіла бути такою ж виваженою як він, бо він не такий емоційний, в нього таких гойдалок немає. Він не так прям сюсюкається з донькою, але й не кричить і не зривається на неї, просто спокійно розмовляє." - вот ваш муж очень правильно все делает, и ведет себя с дочкой.
Не перебарщивает, не уходит в крайности, умеет себя контролировать и свои реакции, не спешит с выводами, и есть четкое понимание и четкие позиции - при этом не срывается на ребенке эмоционально, а говорит как взрослый, а не как ребенок.
Ваш муж зрелая личность - судя по описанию.
Вы же по реакциям - еще во многом в детской позиции, сама находитесь.
Учитесь у него. У вашего мужа многому можно научится.

"Я ж так не можу: коли я злюся я кричу, потім заспокоюся і знову весела і любляча." - не можете? Или не хотите? Или вам так удобно?
Легче всего сказать - я так не могу... чем постараться научится по новому действовать - по новой модели поведения.
Вам очень было бы, полезно поработать с психологом - и разобраться со скрытыми мотивами и выгодами своими - почему вы срываетесь эмоционально на других, почему не можете себя сдержать и т д.

"Просто я справді дуже любляча і ласкава." - ребенок запомнит ваши крики - а не вашу ласку.
Это если вы не начнете работать над собой - и своими реакциями.

Какой возраст дочери?
Вам в целом сложно сдерживать эмоции и вы склонны к крику или только с дочерью такая ситуация?
Как обстояли дела в вашем детстве с криками, наказаниями вас? Какие в целом были отношения у вас с родителями и между ними?

Срывы на крик, чаще всего, от усталости, страха, незнания возрастной психологии и ожиданий от ребенка, не соответствующих его возрасту, как способ выплеснуть эмоции, когда есть склонность их копить и доходить до ручки, что называется, а потом крик уже.

Важно разобраться, что именно с вами происходит в контакте с ребенком и вообще, насколько вы чувствуете себя отдохнувшей, в ресурсе. Тогда уже и будет понятнее, с чем работать

еще добавлю -
"потім заспокоюся і знову весела і любляча." - в чем для вас любовь?
Как вы ее понимаете? Как вы ее проявляете?
Разве тот кто любит - будет часто кричать и срываться на других?

Понимаете, вы нашли легкий объект для своих эмоциональных срывов, и недовольства, и раздражения - дочку!
Она же беззащитна перед вами - она же вам доверяет, она в вас видит взрослого - но по факту, вы еще таковой психологически не являетесь ( вы сами в детской позиции)
Дочка вам - не может ответить на ваши срывы адекватно, и на вашем уровне - у нее нет таких возможностей, пока она маленькая.
Но зато когда она вырастит - она скорее, все это запомнит...
И вот тогда будет уже сложно - с ней наладить контакт, потому что могут мешать обиды. ( вероятность)

Тут вам либо работать над собой - да это сложно ( а никто и не говорил, что будет легко)
либо находить другой объект для своих срывов эмоциональных - взрослого человека ( чтоб хотя бы условия были равные)
Мужа например - или скорее всего, вы побоитесь на нем срываться, так же?
Какие у вас отношения с мужем кстате? Есть ссоры? Как вы с ним себя ведете?
То зачем, тогда над ребенком - так делать?
Или вы думаете - это легко терпеть любому человеку, когда ктото часто кричит? И не сдерживает себя?

И тут ваши объяснения дочки, мало что могут, както уладить ситуацию... или оправдать вас.
"Якщо я перегону палицю з криком, то прошу вибачення в доньки, пояснюю що проблема не в ній, а втому що мені важко стримувати емоції, тому інколи зриваюся. " -
Опять же, почему вы считаете, что ребенок должен все это понимать? Взрослые реакции?
Вы ребенка пытаетесь в взрослую позицию поставить - чтоб она вас как взрослая поняла - но она еще ребенок.
И она совсем не обязана - вас понимать, как взрослая.
Для нее еще это тяжело для восприятия.
Лучше найдите психолога - и с ним работайте - а не с дочки ожидайте подобной позиции - понимания ваших сложных реакций.
Вы сами хорошо понимаете - почему вы так реагируете? ( думаю врядли)
То почему же, дочка должна вас понимать?
Это ваша проблема, лично ваша - а не проблема вашей дочки, или вашего мужа - что вы пока не научились работать над своими эмоциями и реакциями. ( перекладываете тут не осознанно ответственность на них, за себя )
Специально вам это все подсветила - чтоб вы задумались.
Совет такой - учитесь переходить в взрослую позицию психологически - и реагировать по взрослому.

И еще что - смотрите, вам и ребенок и муж - подсказывают - они вам зеркалят, где вы не доработали ( ваши теневые стороны) - а вы же как я понимаю, не особо хотите признавать их правоту ( или частично)
Почему? Да потому что, тогда придется признать, что надо меняться и работать над собой - а это сложно.
И что вы делаете? - оправдываете себя и свои реакции - лишь бы не менять нечего.

Но вашему ребенку - это все не на пользу! Это объективно.
Ребенок и муж вас толкают к переменам - вашим личным переменам - а это уже к психологу.
И может вам еще, надо успокоительные пропить - обратитесь к врачу - к терапевту или психиатру.
Это поможет стабилизировать - свое состояние эмоциональное.

Доброго дня.
На формування дитини впливають в сукупності різні фактори: і поведінка батьків щодо неї, і стосунки між батьками, атмосфера в сім'ї, яку дитина спостерігає, і колективи, в яких дитина перебуває. Мають значення як окремі випадки, так і сукупність досвіду. Крім того велике значення має не лише те, що відбувається навколо, а й те, як дитина це сприймає (одна дитина може більш чутливо, інша менш чутливо сприйняти одну й ту саму ситуацію і їхній вплив відповідно буде різним, індивідуально для кожного).

Щодо описаного Вами випадку, якщо турбуватися про майбутнє благополуччя дитини, важливо враховувати, що на дитину з сім'ї впливає багато чого:
- і Ваше виховання на підвищених тонах та різкі зміни в емоційних проявах;
- і емоційна скупість та незалученість батька (якщо я правильно зрозуміла значення того, що Ви описуєте як "не сюсюкається з нею");
- і стосунки між Вами й чоловіком (коли в ситуації, де Ви стикаєтеся з труднощами у взаємодії з донькою, він не підтримує Вас, а повчає).
Тобто тут неможливо все спростити й однозначно знайти одного правого і не правого — дитина зростає в системі, і тут має значення вклад кожного.

Крім описаної ситуації, в цілому, як Вам відчувається, у Вас є контакт з донькою?

Ви цікавились, чому донька порушує правила гігієни, яким Ви її навчаєте? Можливо вона задовільняє якусь потребу, коли обмінюється з подружками особистими речами?

Гігієна важлива, і цінно, що Ви змалку намагаєтесь привчити доньку - в майбутньому дотримання правил гігієни може вберегти її від багатьох небезпек (тут мова не тільки про гребінець і аксесуари для волосся, а про гігієну і її значення в цілому. Коли справа стосується гребінця, це наче не щось глобальне, але далі деякі правила гігієни рятують життя, і дитина до дорослого віку має бути в цьому обізнана - тут важливо діяти обережно, не залякувати, але інформувати і навчати як діяти, знайти золоту середину).

Чи пояснюєте доньці на зрозумілій для неї мові для чого потрібно дотримуватися цих правил, і які можуть бути наслідки якщо не дотримуватися? Не одразу, але з часом при делікатному підході дитина зрозуміє та буде вирішувати свідомо як їй краще діяти в тій чи іншій ситуації.

Якої поведінки від чоловіка в таких ситуаціях Вам би хотілося? Чи потребуєте від нього оцінки Ваших дій?(Щоб він оцінював, які Ваші дії можуть привести до негативних наслідків в майбутньому, аргументував потенційну шкідливість Вашої поведінки) Чи потребуєте чогось іншого? Можливо, підтримки, розуміння чому Ви ведете себе так, в не інакше, як Ваш стан впливає на Вашу поведінку (якщо зриваєтеся на дитину, можливо є труднощі, з якими потрібна підтримка)?

Цінно, що Ви намагаєтеся розібратися у ситуації. Це дає можливість краще зрозуміти, що відбувається у Вашій сім'ї в цілому та зокрема між Вами й дитиною, щоб налагодити контакт і сприяти благополучному зростанню дитини в подальшому. Ваші зусилля мають значення.

Доброго ранку, Анастасіє!

ПРИНЦИПИ ВИХОВАННЯ

Я би додав, розвинувши тему, - не тільки принципи, а ще й практика виховання та індивідуальні особливості батьків(!)

Тут і питання. Чи так погано що в мене такі гойдалки в поведінці?

Погано чи ні, продемонструє реальність як сьогоднішня, так і майбутня.
Тому запитайте себе - ви поведінкою доньки задоволені?
Своєю поведінкою і проявами задоволені?

От буквально поміркуйте, можливо, згадайте приклади, кому і в чому емоційні гойдалки допомогли?
Що доброго вони допомогли людині сформувати? Від чого відмовитись? Що переглянути?

Просто я справді дуже любляча і ласкава. Але зриви бувають. Невже ж тепер стримувати ласку, якщо не змогла стримати крик?

Здається, ви дуже спрощено розумієте любов. Ніби ваша любляча позиція та ласка ВИПРАВДОВУЮТЬ зриви на крик. Насправді емоційні вибухи у вигляді крику і тому подібного перекреслюють усе позитивне, що передувало тим зривам(!)

Мені невідомо, звідки походить ваша звичка та манера по черзі застосовувати ласку а потім крик. Можливо, запозичили такий підхід в когось з батьків?

Зважаючи на викладену вами історію, думаю, було б доцільно розібратись разом з психологом в природі такої моделі.

Через яку загрозу власним переконанням та поглядам (ймовірно, не зовсім усвідомленим) з''являється гнів на дочку, що потім вивергається назовні криком?

Одразу ж після полегшення, прокричавшись, скоріше за все, накатує почуття провини. І щоб позбавитись її, вдаєтесь до ласки і вибачень. Власне, демонструючи тим самим свою слабкість і непослідовність.

Відредаговано автором 19-09-2025 11:00:36

Доброго дня.
«Чи так погано що в мене такі гойдалки в поведінці? «
З вашого опису ситуації я б не розцінювала вашу поведінку як « гойдалки «. В цілому виглядає все правильно: те, що посварили за діло, а далі поводили себе як любляча мама. Але, все залежить від віку дитини. Чи в змозі вона зараз ( вік), взагалі зрозуміти ваші пояснення? Й, по- друге, мабуть пройшло замало часу між тим, що її сварять і майже одразу цілують. Психіці дитини потрібно більше часу, щоб до неї @ дійшло «. Й поки психіка донька « перетравлювала» цей конфлікт й робила висновки, ви своєю поведінкою внесли протиріччя в цей процес. Тому, донька й розгубилася.
«.Просто я справді дуже любляча і ласкава. Але зриви бувають. Невже ж тепер стримувати ласку, якщо не змогла стримати крик?»
Я думаю, що нічого не треба стримувати. Іншим разом враховуйте вікові особливості дитини: вона не встигає так швидко реагувати на зміни вашого настрою й поведінки. Дайте їй час зрозуміти за що іі покарано, а потім повертайтеся до звичного способу спілкування.
Хочу додати: відчуття провини за підвищення голосу приводить до компенсації « я дуже любляча і ласкава «, що не ж добрим при вихованні дітей. Краще від цього позбутися, бо дитина дійсно губиться коли мама то оре, то обціловує.

Відредаговано автором 19-09-2025 14:01:50

Первое, что вам важно для самой себя признать и заметить - вы хорошая мама. Несмотря на ваш негативный опыт в своей семье, где все кричали и я так поняла, не только, кричали, вы работаете над собой, признаете свои срывы и просите прощения у дочери. Невозможно быть идеальной и никогда не срываться. Вы ж не робот.

Второй момент. Вы пишите, что обращались к психиатру - как давно у вас диагноз? Какой? Как долго вы были в терапии? Какие изменения в ней были? Почему не продолжаете терапию?

Что в целом, понимаете про то, почему срываетесь?
В каких темах? Ведь что-то есть более болезненное, что-то спокойнее воспринимаете?
В какие моменты это происходит? Например, недосып, усталость? Что-то не ладится с мужем/родителями/друзьями и тп?

В целом, это хороший запрос на терапию, чтобы понимать, что и почему происходит, отслеживать свое состояние, заботиться о том, чтобы максимально быть в ресурсе, а не в ресурсе замечать это, чтобы понимать, что о, сейчас я устала, пойду отдохну/погуляю, а то сорвусь. Ну и в целом, разбираться, что привело к диагнозу и работать с этим. Крик это ведь следствие, поэтому причину важно исследовать и работать с ней.

По-перше, ви не винні(!)
Краще сприймати саму проблему і способи її вирішення через призму ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ. Усвідомленої відповідальності.

Дайте мені дієвий лайхфак як перестати кричати?

Ось відповідь на ваше питання

Зважаючи на викладену вами історію, думаю, було б доцільно розібратись разом з психологом в природі такої моделі.

Через яку загрозу власним переконанням та поглядам (ймовірно, не зовсім усвідомленим) з''являється гнів на дочку, що потім вивергається назовні криком?

Кілька простих і вкрай важливих запитань:
- чому кричите?
- навіщо?
- що відчуваєте перед тим, як почати кричати?
- коли кричите, ви звертаєте увагу на вираз обличчя дочки і в цілому на її емоційний стан?
- хто всередині вас зривається на крик - яка частина особистості?

Полгода терапии мало.
А что вы знаете про свое ОКР? Его причины, например? С чем вы справляетесь с его помощью? Таблетки уменьшают симптом, но причину ж не устраняют.
Терапия не дрессировка, чтобы просто дать вам список, что делать и как не кричать. Пользы будет 0.
Вы должны понять причину своего диагноза, там, как говорится, навести порядок и научиться с этим жить, а крики на ребенка это ж следствие. Это как дайте таблетки болит живот, но не разбираться в причиной болей и не корректировать питание, образ жизни и тп.

Ви праві є переконання, яке соромно озвучувати і яке я гоню від себе, але яке реально сидить в моїй голові: моя донька просто не уявляє, як їй пощастило народитися в цій сім'ї, а не в тій, в якій народилася я. В мені наче сидить та ображена дівчинка і їй до сліз боляче спостерігати, яке у когось є прекрасне дитинство, а в неї такого не було. Я часто ловлю себе на думці що злюся на доньку, бо наче заздрю їй.

Добре, що ви усвідомлюєте і визнаєте головну причину.
Цей факт можна вважати гарною запорукою прогерсу на шляху вирішення проблеми. З цим працюють в терапії, даючи змогу усім почуттям проявитись і порозумітись. Знайти баланс, а краще гармонію в душі.
Як ви вже, ймовірно, переконались, ніякими лайфхаками проблема не вирішується, бо вона глибше раціонального рівня свідомості. На тому рівні є свої відповідні методи та інструменти пропрацювання, якими самотужки скористатись неможливо.

«Дайте мені дієвий лайхфак як перестати кричати»
Ви кричите тільки на доньку чи на інших людей також?

Взагалі то, люди зриваються на крик не тільки , коли в їхньому дитинстві це було нормальним, а й деяких інших випадках. Тому, бажаю відслідковувати причини ( занадто сильні емоції, відсутність навичок конструктивного спілкування, психологічний захист, минулі моделі поведінки або втома чи хвороба) , які знижують ваші можливості контролювати себе. Й , потім працювати з ними. Наприклад, причина- занадто сильні емоції- зробити зупинку перед « вибухом «( порахувати до 5), або вийти з кімнати , випити води);
Якщо це психологічний захист - подумати як по- іншому можливо захищати себе, не переходячи на крик.
Але , для всього цього потрібен самоконтроль та витримка. Це потрібно « прокачувати « в собі, вчитися робити по- іншому.
Й, працювати над зціленням « внутрішньої дитини «, без цього нікуди.

Дякую Вам за таке детальне доповнення, це допомагає краще зрозуміти Вас, Вашу історію.

Схоже, для Вас дуже важливо бути не такою матір'ю для своєї дитини, яким був для Вас батько. Ви вкладаєте в це багато сил і маєте до себе високі вимоги. Можливо, Ви потребуєте, щоб донька (і чоловік, оточення) постійно підтверджували, що Ви достатньо хороша мама, що Ви добре справляєтесь. І будь-який негатив, невдоволення, нецінування Вашого вкладу від доньки (і оточення) Ви можете сприймати як загрозу, і як результат — виникає злість, що виливається в крик.

Коли я перечитую Ваші коментарі, мені спадає на думку, що за цим дописом стоїть потреба, щоб Вам зі сторони підтвердили, що Ви ок (бо сама Ви собі через суворі вимоги до себе і залежність від реакцій оточення не можете це сказати). Як Вам це відгукується?

Смотрите, вы описываете про то, что голос отца до сих пор в голове. Тут тема проработки отношений с отцом, сепарации. Тогда вы и уберете этот голос в вашей голове и вас попустит. И эта тема для длительной терапии.

По поводу психологи спрашивают "о чем хотите поговорить?". Так это нормально. Вы озвучили общий запрос - снижение тревоги, умение регулировать эмоции и тп. Но на каждый встрече все равно есть какая-то тема. Например, вы что-то либо сами о чем-то думали и хотите это обсудить, либо что-то случилось и вы кипите эмоциями или наоборот апатия, усталость и хочется плакать. И вы работаете с этим на встрече. Темы все равно, так или иначе связаны, и ведут вас к решению основного запроса.
А как вы представляете себе встречу? Приходите вы, например, злая или наоборот в слезах, потому что с кем-то поругались. Есть желание поделиться, вы полны переживаний, поделиться бы этим всем. А вам психолог такой "не, у вас запрос был другой, поэтому свои сопли-слезы или злость несите домой, а мы тут будем обсуждать как вам меньше тревожиться".
Вы ждете четких инструкций, чтобы побыстрее дали способы как это все решить, но этого не будет. Терапия так не работает. Вы описываете как долгие годы жили в эмоц.насилии и страхе и сейчас сами себя уже гнобите в голове, голосом отца. Это не прорабатывается просто упражнениями. Это про как раз длительные отношения с терапевтом, про выстраивание здоровых отношений с ним, про то, чтобы изменить отношение к самой себе.
Поэтому могу порекомендовать только терапию, чтобы реально решить свою проблему с тем, что сложно эмоции сдерживать.

Щодо початкового вашого питання- це нормально, відокремлювати зауваження від загального ставлення до дитини. Дитині дійсно важливо відчувати себе цінною і важливою для Вас (і для тата) незалежно від обставин. І саме це Ви їй демонструєте, обіймаючи, або ж сміючись разом.
Можливо єдине, що є потреба пояснити це доньці, адже в 6 років вона дійсно ще не має досвіду "як це має бути ", порівнюючи різні приклади в різних родинах.
Якщо Ви самі помічаєте занадто різке "переключення" та усвідомлюєте внутрішнє відчуття "антисценарію" , то є сенс розібратися з цим докладніше.
Але загалом, ваше бачення виховного процесу цілком вірне- покарання/зауваження не має впливати на загальне ставлення до дитини, якій важливо відчувати тепло від "своїх дорослих " навіть коли є проблеми.