Принципи виховання

Доброго вечора.
Нещодавно була ситуація, де наші з чоловіком думки не співпали і я б хотіла запитати думки спеціалістів.
Донька провинилася і ми її за це ругали (ми не дозволяємо щоб вона користувалася гребунцем і ризинками своїх подруг і не дозволяла їм брати вої, бо тут питання гігієни, вона вкотре це зробила). Це не було щось прям капець, але так як ситуації відбулася не вперше, вже розмовляли на підвищених тонах. Після того як вона сказала, що зрозуміла чому так робити не можна і сказала що більше це не повториться, пройшло буквально хвилин 5. І от вона щось сказали чи зробила смішне, я посміялася, вона теж, я її поцілувала і обійняла. Вона ще тоді запитала, чому я сміюся до неї і обіймаю, якщо я на неї зла і ругаю. Я відповіла, що ругала я її за конкретний вчинок і що це не пов'язано з тим, що я її люблю і все рівно буду до не посміхатися. Пізніше ввечері вона знову запитала про це, чому я наругала, а потім дуркувала до неї. Я просто пояснила, що я злюся і ругаю за погані вчинки, але сама вона хороша для мене завжди, я її зажди люблю і тому так поводжуся. Вона ще щось сказала, типу що взагалі то мами коли ругають дітей я зляться, то не обіймають і не сміються до них потім. Або якщо сміються і обіймають, то і кричати і рушати не мають. Чоловік почув цю розмову і вже потім, коли ми були наодинці сказав, що теж вважає, що це не правильно. Типу в дитини виникає нерозуміння чого зараз мама кричить, потім обіймає. Він вважає що це сильно травмує їй психіку і це набагато гірше, ніж якби я якийсь час всеж побула б злою. Він десь чув від якогось психолога, що так вона потім буде легкою жертвою для аб'юзера, бо з дитинства на таких емоційних гойдалках. Я в принципі бачу в його словах розумне зерно і частково згодна з ним. Я б хотіла бути такою ж виваженою як він, бо він не такий емоційний, в нього таких гойдалок немає. Він не так прям сюсюкається з донькою, але й не кричить і не зривається на неї, просто спокійно розмовляє. Я ж так не можу: коли я злюся я кричу, потім заспокоюся і знову весела і любляча. Якщо я перегону палицю з криком, то прошу вибачення в доньки, пояснюю що проблема не в ній, а втому що мені важко стримувати емоції, тому інколи зриваюся. Розумію що краще б було тримати себе в руках, але як би я не намагалася, прям бути зовсім спокійною не виходить. Тут і питання. Чи так погано що в мене такі гойдалки в поведінці? Просто я справді дуже любляча і ласкава. Але зриви бувають. Невже ж тепер стримувати ласку, якщо не змогла стримати крик?