Upsihologa Logo
У психолога Украинские психологи
Прямой эфир:
Алла Григорівна Веленко
Алла Григорівна Веленко 4 часа тому: «Доброго дня Романе. Дуже співчуваю Вашому стану. Адже, коли так себе почуваєш, здається, саме життя зупинилося. Те, як Ви описуєте свій стан, дуже схоже на втрату сенсу життя і п»
Алла Григорівна Веленко
Алла Григорівна Веленко 4 часа тому: «Доброго ранку! Ви пишете "В последние два месяца усились визуализации на различные негативные ситуации..." Я правильно Вас зрозуміла, візуалізації були і раніше? Просто тепер так»
Дмитро Олексійович Ратушний
Дмитро Олексійович Ратушний 6 часов тому: «Добрий день. Похоже вы пытаетесь и возможно в перспективе хотели бы посмотреть на себя и на отца реалистично, принять себя и его. На данном этапе, вы смотрите с позиции травмы. Опр»
Вопрос от: Kris Возраст: 22

Розгубленість, не знаю куди рухатися далі

Я закінчила університет зовсім недавно. Маю диплом бакалавра іспанської філології. Для деяких членів моєї родини це не освіта, дехто мені так і казав «це по-суті нічого, треба йти далі». А я не можу йти далі. Справа не лінощах, а в тому, що у мене тупо сили нема на це. Я спеціально не реєструвалася ні на які іспити на вступ в магістратуру, бо я цього дуже сильно не хотіла, але після того мої батьки тиснуть на мене, щоб я щось робила і з вересня йшла або вчитися, або на роботу. Мама вже пропонує будь-що, і навіть бути вихователем в садку, і це при тому, шо воно чудово знає, що я не вмію працювати з дітьми. Ще згадує за школу, але в школу я теж працювати йти не можу, адже ну не виходить в мене вчити дітей добре, я переконалася в цьому на практиці в університеті. І тоді вона мене запитала, а нащо ж ти там вчилася? Я ніколи вчителем бути не хотіла, хоча диплом дає мені можливість бути й перекладачем також, ким я від початку і хотіла бути, на що всі не звертають уваги. Одного разу бабуся довела мене до сліз, бо сказала, що це позор не працювати за дипломом, і що у мене нема вибору окрім як бути вчителькою. Для вчителювання треба поклик і треба це хотіти, в мене нема ні того, ні іншого.
Щодо роботи, то я, мабуть, працювала би ще з школи, якби не страх невдачі. Типу я розумію, що якщо не спробуєш - не будеш знати. Але для мене ліпше не знати, ніж спробувати і потім кілька днів топитися в цих жахливих відчуттях. Також мені важко знайомитись з новими людьми, тому що я думаю, що вони мене зневажатимуть. Але я не за них і за їх тоді турбуюсь, а за мої почуття, те, що я знову собі надумаю і потім через те буду плакати 3 ночі підряд мінімум. І не дай Боже трапиться таке насправді, а не лише мої думки, тоді я, мабуть, зійду з розуму. Через це у мене і друзів немає. Після школи не збереглося жодного, а потім я вже не змогла ні з ким дружніх стосунків побудувати через оцю от проблему. Ну і ще в мені ніби шось зламалось і я не можу просто відкритися людям. Замість того, щоб казати, що я думаю насправді, я обираю найбезпечніший варіант відповіді, хоча не погоджуюсь з ним.
...
Что означают эти оценки?

Оценки вопросов

Пользователи могут голосовать за понравившиеся вопросы. Лучшие вопросы мы размещаем в специальной секции сайта.

Вы можете проголосовать за вопрос, если он чем-то вам понравился. Может быть, интересная тема, или хорошо описана проблема, или вы считаете, что ответы психологов на поставленный вопрос полезно было бы почитать многим другим людям.

Если вы голосуете за какой-то вопрос, то ссылка на него позже может быть отображена на вашей личной страничке, в секции "Понравились вопросы". Ваши негативные оценки нигде отображены не будут.

У психологов на личных страничках понравившиеся им вопросы отображены не будут.

Ответы психологов

Дополнение от автора вопроса ·
Мені так важко дивитися на своїх одногрупників, однокласників, просто знайомих мого віку. Вони подорожують, ходять на концерти, мають друзів, партнерів. Деякі молодші за мене вже мають дітей. І не те що б я за цим гналася, ні. Мене просто навіть за руку ще ніхто в романтичному сенсі не тримав. Хоча я не можу стверджувати, що життя у них щасливе, бо я всього не знаю, але явно щасливіше за моє, адже в них є свобода, бо якось вони тай здобули це все. А я не можу, що змушує мене думати, що всередині я зовсім негарна людина, інакше чому ніхто до мене не прихиляється, а навпаки? Мене булили в школі однокласниці, одногрупниці обговорювали, що я знадато мовчазна і їм це здавалося дивним. Але навіть якщо я негатив отримувала тільки від дівчат, то з ними я можу комунікувати, а з хлопцями не можу. Хоча хлопці мене ніколи не ображали. Я уникаю їх, а коли мені вже необхідно, щоб вирішити з хлопцем, наприклад в банку, то я намагаюся якомога швидше втекти. І зараз найдивніше, попри це уникання, я уявляю кожного хлопця, який хочаб трішки мені сподобався, як свого хлопця, я уявляю свої стосунки з ним, хоча бачу його вперше і востаннє. І так продовжується вже роки 3. Це трішки по-дурному і я про це перший раз розповідаю взагалі.
Всі ці фактори зупиняють мене від пошуку роботи, тай взагалі від будь-чого, тому я пересилаю себе завжди, коли треба кудись піти. Бо одного разу я спробувала влаштуватися на роботу, мені написали. Я зраділа, а потім подивилася на фото, того, хто мені написав, і то виявився молодий хлопець, і я подумала о ні ти занадто гарний щоб йти з тобою на співбесіду і заблокувала його. Гадаю, якщо й працювати мені, то тільки в колективі жіночок і чоловіків 50+, бо це єдині незнайомі люди з якими я спілкуюся нормально і без страху, не то що з ровесниками.
Але все ж проблема лишається, я не знаю, що мені далі робити, ще й цей тиск від батьків «чому ти не кажеш що далі?», бо я НЕ ЗНАЮ, у мене 0 ідей реалістичних, але купа таких, де я впевнена в собі версія себе. Я хотіла би служити в поліції, це моя мрія дитинства, я б і зараз не проти, але я бачу, що для сімʼї ця моя мрія сиіховинна, типу я занадто слабка і ніжна для такого. Але справа не в тому, а в моїй невпевненості в спілкуванні. Зовні я дівчина, а всередині закомплексований підліток 13 років.
Я хотіла вивчати право після 11 класу мене збили батьки, казали, що ця робота не для мене. А вчитися зараз у мене нема сил. Не те щоб я лінувалася, чи була нерозумна для того, я просто не можу. Це відчуття зʼявилося 2 роки тому десь я і я через силу вже вчилася останніх 2 роки. Хоча в школі мені подобалося вчитися. Батьки завжди всім розказували, яка я скромна, слухняна відмінниця, яка вступила на бюджет в Київ. Типу ну ок і що, мені це щастя не принесло.
І тут виходить глухий кут. Я би і з радістю дома сиділа, але, чесно кажучи, дім відчувається як клітка, адже живу я за містом і щоб туди добратися мені треба або викликати таксі, їхати з самого ранку автобусом або просити батьків. Але батьки не завжди хочуть і брати) а на все інше треба просити у них грошей.
Але все ж я можу вийти одна кудись, але мені дуже зле, тому що я постійно думаю, що я одна і значить гірша, за людей які прийшли з друзями чи знайомими
Головою я розумію, що нічого поганого не станеться, якщо я не піду вчитися, а піду на роботу пізніше, ніж 1 вересня, але такий тиск в сімʼї. Я доросла людина, я відчуваю те, що я відчуваю, але чую від мами кожен раз «ти ніколи не хочеш дослухатися до моїх порад», ну що я зроблю, якщо ці її поради взагалі ніяк не виписуються ні в мій стан ні в настрій?
Дополнение от автора вопроса ·
І ще згадала одну річ, яка мене тривожить.
Чисто теоретично, якщо в перспективі я буду з кимось спілкуватися, чи буду мати хлопця у мене будуть виникати почуття, ніби я зраджую сімʼї. А про хлопця це взагалі дивно, бо така думка у мене у голові одразу типу, чого я маю любити чужу людину, якщо у мене є сімʼя? Тому я не ставлюся до людей серйозно, типу так вони є навколо, але для мене вони просто як масовка у фільмі. Це якась хвора думка, адже я хочу нових знайомств, але боюсь, що ці стосунки дружні чи романтичні не будуть повними
Оксана Селезнева — психолог
м Кам'янське ·
Доброго дня, Kris.
Ваша історія- це запит на індивідуальну роботу, причому, не швидку. В силу якихось обставин, Ви психологічно « зависли» у підлітковому віці( 13 років), тому й не виходить вирішувати « дорослі» питання: подальше навчання або робота, самозабезпечення, стосунки з протилежним полом, комунікація з соціумом. Тобто, у вас не вирішені питання підліткового періоду, а від Вас вимагають бути дорослою.

Що робити?- Йти в терапію і поступово проходити всі етапи дорослішання.
...
Вітаю. У вашій історії справді багато всього змішалося,самокритика, фантазії, страх близькості, тиск з боку родини, відчуття, ніби з вами щось не так.
Після університету розгубленість не рідкість. Але якщо цей стан вже паралізує вам потрібна підтримка.
Ви пишете, що важко дивитись на життя інших. Що саме викликає у вас це відчуття меншовартості? Ви дійсно хочете такого ж чи просто не розумієте, чому у вас інакше?
Ви уникаєте чоловіків, але уявляєте стосунки. Що саме у реальній взаємодії здається небезпечним?
Ви мрієте про поліцію, але зупиняєтесь через невпевненість. Ви точно не підходите чи просто ще не пробували дізнатися, як туди потрапити?
Схоже, голос родини часто звучить гучніше за ваш. Ви коли-небудь дозволяли собі обрати щось, не озираючись на їхню думку?
Ви боїтеся, що стосунки з іншими це зрада родині. Але хіба любов до одних виключає близькість з іншими? Хто вам це сказав?
А як тоді з’явились на світ ви якби ваша мати думала так само?
У вас є бажання змін, є усвідомлення своїх реакцій, але немає впевнености. Ви намагались працювати з психологом?
Бо самотужки все це змінити складно.
...
Дополнение от автора вопроса ·

↩ Реакція на відповідь № 384012 для Світлана Володимирівна

Мені просто заздрісно, бо, на мою думку, їх життя яскравіше. І якщо чесно, відчуваю несправедливість, чому у мене зовсім інакше.
Я просто не можу повірити в щирі стосунки, оскільки не можу відкритися людям повністю. Як же ж мене хтось полюбить, якщо я постійно мовчу?
Взагалі я багато чого робила, проти чого родина була проти. Обрала університет і місто сама, ну і ще кільки дрібних рішень типу тату та пірсингу.
Років 5 тому я працювала з одним психологом, а через кілька місяців з іншим. Перша психологиня мені подобалась, але були дивні моменти, коли вона мене не зовсім розуміла, що створювало дискомфорт. Тому я спробувала працювати з іншою, і це просто було жахливо. Мені хотілося втекти кожного разу, дуже зла жінка вона була, або мені так здавалося.
Загалом, після того, як я походила до першої психологині, я усвідомила, що мої кордони порушують дуже навіть регулярно і коли я стала намагатися їх захищати, виникали сварки і образи з боку батьків. Потім мені просто перестали давати гроші, бо, на їх думку, психологиня налаштувала мене проти них, щоб висмоктати з мене якомога більше грошей. Батьки прийшли до висновку, що психолога мені не треба, бо я можу завжди поговорити з ними) не те щоб вони дуже часто слухати мене
Дополнение от автора вопроса ·
Трішки замкнене коло виходить. Бо я б і не прости попрацювати з психологом, але грошей своїх не маю. Але я б щось з цим придумала, інша причина, це якийсь страх спілкування з психологом. Я коли уявляю, що знов комусь відкриваюся, а на мене за це зляться, то не хочеться нічого якщо чесно.
Доброго вечера!

"Я ніколи вчителем бути не хотіла, хоча диплом дає мені можливість бути й перекладачем також, ким я від початку і хотіла бути, на що всі не звертають уваги."
Вам надо учится не про всех думать и их мнение - и с желанием угодить и подстроится под чужие ожидания.
( подстраиваться под чужие ожидания - большая ошибка - которую осознаешь только с годами)
Вам надо думать про себя, и свои цели и интересы - свой путь!
Учится думать своей головой.
А такое ощущение - что ваши родственники пытаются управлять вашим выбором - подстраивать все под свои желания - но не ваши.

"Одного разу бабуся довела мене до сліз, бо сказала, що це позор не працювати за дипломом, і що у мене нема вибору окрім як бути вчителькою."
Это бабушкин стереотип - который не всегда срабатывает в реальной жизни - конечно хорошо, если человек смог реализоваться по своей профессии.
Но поверьте, чтоб реализоваться по специальности - должна совпасть сума факторов в судьбе человека - и чтоб он выбрал действительно свою профессию верно - и чтоб была завзятість - и трудолюбие - и чтоб была поддержка близкого окружения ( а не критика) и чтоб была удача - и много еще другого.
Это я к тому, что далеко не у всех получается работать именно по специальности - события в жизни могут быть разными - и просто человек сбился с пути - и еще не узнал себя - и слушал ошибочно свое окружение - и вышел замуж или женился - рождение ребенка декрет - переезд в другую страну - и возраст - да много каких причин могут менять профессию или ее корректировать.
Многие даже известные и успешные люди - вообще работают не по своей изначальной специальности - а их судьба привела вообще в другую стезю, где они смогли реализоваться уже в полной мере.
Но они к этому шли долго, и поменяли много профессий или работ.

"Я ніколи вчителем бути не хотіла, хоча диплом дає мені можливість бути й перекладачем також, ким я від початку і хотіла бути, на що всі не звертають уваги. "
Видите как, вам очень важно соответствовать - а не быть...
Вам очень важно, чтоб вас поддержали, о добрели ваш выбор - а вас не поддерживают, а наоборот критикуют и сбивают с вашего истинного пути!
Хотите быть переводчиком будьте! Сейчас много курсов по интернету - именно и англ и польского и какого хочешь языков. Вы можете даже в интернете уже давать уроки - как репетитор - если у вас есть базовые знания языка и образование соответствующее.
Это если вы действительно хотите быть переводчиком - то будете искать варианты реализоваться как переводчик. А не искать отмазки - почему не вышло.

Кстате, почему вы пошли учится на учителя - если не хотели быть учителем?
Почему пошли против своей воли? И против своего желания? ( побоялись осуждения родственников?)

Но проблема в том, что вы сами себя стопорите потому что, постоянно оглядываетесь по сторонам - а что скажет мама или бабушка? ( а одобрят ли и т д)
Видимо властная семья у вас - постоянные запреты были раньше.
Но если всю жизнь жить чужой волей и чужими указками - то чью жизнь вы тогда проживете?
( вопрос на подумать)



Відредаговано автором 05-08-2025 22:33:48

Дякую за відповідь.
Ви кажете, що заздрите, бо життя інших здається яскравішим. А що саме в ньому вас приваблює? Ви справді хочете того ж, чи це, швидше, про свободу, якої бракує вам?
Ви вже приймали самостійні рішення. Що тоді дало вам сили не зважати на очікування родини? І чому зараз здається, що цих сил більше немає?
Так, досвід з психологами буває не простим. Але ви вже зробили важливі вещі, наприклад, усвідомили, що ваші кордони часто порушують. Це результат вашої внутрішньої роботи.
Сепарація непростий процес, але саме вона дає відчуття опори й впевненості. І це природний етап для кожної дитини, поступово відділятися від батьків і ставати самостійною. Так влаштоване життя. Чи готові ви зробити хоча б маленький крок, щоб краще зрозуміти себе? Ніхто, крім вас, цього не зробить. Це ваш шлях і ваша відповідальність, крок за кроком будувати власне життя.
...
Войдите или зарегистрируйтесь, чтобы ответить.