Нова робота, паніка

Доброго вечора!

Ваш стан схожий на соціофобію або сильну соціальну тривожність. Тут потрібна допомога психіатра та психотерапевта. Психіатр продіагностує, чим саме зумовлений Ваш стан і, за необхідності, випише медикаменти. А психотерапевт або психолог допоможе поступово справлятися з соціофобією.

Перше, що спало на думку, коли я читала Вашу оповідь - це можливий невдалий минулий досвід у Вас, який зумовлює такий сильний страх перед новим робочим місцем. Так, Ви боялися, що на Вас накричать (цей страх, до речі, не виправдався, і все пройшло добре навіть з оглядом на помилку, це можна відзначити як позитивний досвід). І самі картаєте себе за те, що у Вас не все виходить з першого разу та називаєте "дурною". Але ж природно, що не все виходить з першого разу, особливо на новому робочому місці (треба час на адаптацію в будь-якому випадку), особливо з підвищеною тривожністю.

І хочеться спитати, хто у Вашій батьківській родині картав Вас за помилки чи називав дурною, можливо, підвищував на Вас голос? Адже люди, які в дитинстві зазнали такого ставлення, можуть страждати на неврози в дорослому віці, маючи патологічно занижену самооцінку та страх такого ж ставлення, як від батьків чи інших значущих людей. Цей страх треба опрацьовувати в терапії. Єдине, що можу сказати в форматі форуму, це те, що люди в середньому центровані на собі і тому мало звертають уваги на Ваші промахи, і що помилятися, в роботі в тому числі - нормальна частина життя, бо на помилках вчаться. Та і дургою людиною Ви не є, бо дурна людина не була би здатна усвідомити цього. Тож спробуйте бути добрішою до себе і звертайтеся за професійною допомогою.

Добрий вечір. Дуже шкода, що ви пережили такий стрес та тривогу через початок нової роботи, але ви молодець, що дозволяєте собі проживати емоції та виражати їх через сльози, до того ж поділились цими думками тут.

Немає нічого поганого в тому, щоб чогось не знати. Те, що ви не все з першого разу зрозуміли — нормально. Це перший день. Люди звикають до нового алгоритму тижнями. І впевнена, що ніхто не вважає вас якоюсь "тупою"

адже мене вчили, показували, а я тут буду задавати питання? Типу «ти що тупа?»

— це лише ваш внутрішній критик говорить так. Роботодавці розуміють, що спочатку завжди складно брати нових людей на роботу, тому вони і навчають вас. Вони готові до ваших помилок, а ви? чи готові до того, що можете помилитись? Здається, у вас глибинний страх осуду та критики. Чи були у вас ще схожі ситуації такого типу чи лише саме з цією роботою так?

Внутрішній критик - як ви його чуєте всередині себе? Чи говорить це саме ваш голос чи ви чуєте голос когось іншого?
Що буде, якщо ви чогось не знатимете?
Що саме вас лякає в людях та їх реакціях? (тут схоже, що у вас також проявляється сильна соціальна тривога)
Якби це були не ви, а ваша подруга — що б ви їй порекомендували в такій ситуації?

Важливою є справді терапія та робота з психологом чи психотерапевтом. Однак можете спробувати відповісти на ці питання тут.

Відредаговано автором 06-05-2025 01:08:07

Доброго ранку, Марго!

Я так боюсь всього. Я хочу бути дома і жити як жила.

Співчуваю вам. Навіть важко уявити, що відбувається всередині людини, коли вона боїться всього...
Проте, ви звернулись на форум психологів, тому, ймовірно, прагнете вирішити проблему. Чи, може, у вас якісь інші мотиви?

Звернув увагу на позначення вами певних чинників страху. Ось, наприклад, цей -

Але я маю сама все знати, але я не знаю ще все до кінця.

От хто вам сказав, що маєте зі старту роботи УСЕ-УСЕ-УСЕ знати і вміти?
В реальності, кожен робітник, аби набути високого рівня знань і кваліфікаціїї, має пройти шлях навчання і вдосконалення. Якщо ж його паралізує страх виглядати тупим, страх осуду і тому подібне, то він ніколи не стане фахівцем. Так само не просунеться вперед, якщо не буде цікавитись деталями роботи, не питатиме колег, не уточнюватиме у них потрібні нюанси. Чи не так?

Я вже думала просто втекти з першого робочого дня.

Боялись, однак не втекли. Тобто зуміли приборкати той страх. І це вже добра ознака)

Я хочу бути дома і жити як жила.

Ось дивіться ще один напрочуд важливий момент. Він про те, як старий спосіб життя і старий спосіб сприйняття себе тягне вас в минуле, аби ви нічого не змінювали. Аби зупинились і не стали зрештою самостійною(!)
Він в дійсності не хоче здаватись і тому чинить спротив вашим починанням. Чи дасте ви йому перемогти?

Окреме питання щодо вашої самооцінки і впевненості в собі. Що можете розповісти про те, як ставились до вас батьки в дитинстві? Чи підтримували вас? Чи зважали на ваші бажання і потреби? Може, часто сварили, називали тупою, кричали на вас?..

Відредаговано автором 06-05-2025 10:05:48

Ваш стан є типовою адаптаційною тривогою. Перший день на новій роботі майже завжди супроводжується напруженням через відсутність чітких алгоритмів і перевантаження нервової системи. Те що інформація засвоюється частково є нормальною реакцією на стрес. У перші тижні ніхто не очікує повної компетентності.

Страх ставити запитання свідчить про внутрішній тиск і досвід критики у минулому, а не про реальну загрозу. Ваші колеги реагують адекватно, допомагають і не вимагають неможливого. Бажання втекти є проявом тривоги, а не слабкості.

Рекомендую розпочати терапію щоб знизити рівень тривожності, пропрацювати страх помилок і навчитися регулювати напругу у робочих ситуаціях. Це допоможе стабілізувати стан і пройти етап адаптації без надмірного виснаження.
З таким запитом працюю