чоловік зраджував, я знайшла смс де він перепрошує в неї що вчасно не подзвонив, коханка його майже скрізь заблокувала. Тобто він її по суті не кидав, я йому предявляла за неї і час від часу зриваюся на вияснення стосунків він відвертається від мене, вини не признає, не вибачається, сам сказав що слав їй гроші, але бреше що це подруга. питаю чи любить мене, каже що ніде від мене не дінеться, але відчуття що йому на мене плювати, спитав що я від нього хочу, сказав що не подобається подавай на розлучення Часто плачу , просинаюсь о 5 год або зовсім не сплю в мене тепер постійно ниє серце і ще я дуже схудла. Я заспокоюю себе, тримаю все в собі та іноді зриваюся,з ним розмова неможлива. Сьогодні я вирішила до неї подзвонити з його номера і вона взяла трубку! Як я спитала чи знає дениса вона зразу вибила. Оразу я написала з його вайбера що про неї думаю( вона поставила сердечко) Це значить що в мене зовсім нема гордості. Зараз в мене як не дивно немає сліз, тільки серце дуже калатає. Чоловік побачив шо я знову нервуюсь, хотів проігнорити, але врешті мусив спитати що знову? взяв одіяло і пішов спати в іншу кімнату, мені дуже страшно залишатись одній, і не менш страшно залишатись з людиною яка ігнорить твої сльози і біль, він запланував сходити зі мною в театр на виставку і кіно, ремонтує дитячий велосипед . але при цьому робить вигляд шо нічого не було, а я просто ревнива істеричка. Мені дуже больно я не можу постійно робити вигляд шо зі мною все ок . В мене немає ні житла ні постійної роботи. Думаю я залишусь зовсім одна з дітьми, мама ніби підтримує мене, але не думаю що вона хоче щоб я жила в неї, вона каже : шо якщо ти вирішила залишитись з ним , то будь з ним делікатніша. Я кажу мам не знаю чи зможу те витримати.
Мені постійно приходять якісь флешбеки, наприклад недавно я згадала що дуже схожа на неї дівчина жила напроти його кімнати, і я спитала хто там жив і він про неї змовчав, як я почала уточняти яка вона була, то він розсердився і гримнув дверима накричав на мене, я спитала чого він кричить. Коли він робить шось для мене для дітей я розумію шо це не щиро і починаю виясняти стосунки хоча боюсь його втратити боюсь його холоду, що він покине мене, або я зірвусь і покину його чи спровокую розрив. Я хочу зберегти сімю але не можу жити з своїм болем злістю і неможливістю діалогу!як мені вирішити мій внутрішній конфлікт?
Что означают эти оценки?
Оценки вопросов
Пользователи могут голосовать за понравившиеся вопросы. Лучшие вопросы мы размещаем в специальной секции сайта.
Вы можете проголосовать за вопрос, если он чем-то вам понравился. Может быть, интересная тема, или хорошо описана проблема, или вы считаете, что ответы психологов на поставленный вопрос полезно было бы почитать многим другим людям.
Если вы голосуете за какой-то вопрос, то ссылка на него позже может быть отображена на вашей личной страничке, в секции "Понравились вопросы". Ваши негативные оценки нигде отображены не будут.
У психологов на личных страничках понравившиеся им вопросы отображены не будут.
Так психотерапия и работа со своими чувствами это не про бежать разводиться.
Вы сможете иметь возможность прожить все то, что накопилось, посмотреть на ваши отношения с разных сторон, найти способы как сейчас себя поддержать. Возможно по другому начать общаться с мужем. Сейчас ведь много обид и претензий накопилось, а через них сложно по другому строить отношения. Начать меня отношение к себе и выстраивать границы с мужем, по другому взаимодействовать с ним можно и будучи в браке.
«як мені вирішити мій внутрішній конфлікт?»
Що для Вас буде рішенням цього « конфлікту?»
Як Ви зрозумієте, що конфлікт вирішино? За якими ознаками Ви це зрозумієте?
Вирішенням конфлікту буде мій спокій і впевненість, ще має минути злість і біль. Вирішенням буде розмова з чоловіком його щире каяття бажання жити сімєю, його відмова від коханки. Почуття безпеки , почуття що мене цінують і люблять що я бажана.. на цих словах чомусь плачу
Це справді важко бути у стосунках, де тебе не чують, не помічають і ігнорують твої почуття.
До того як ви дізнались про те що ваш чоловік зраджує вам, як ви відчували себе в цих стосунках? Чи були ви впевнені в тому, що вас чують, цінують, бачать, люблять, помічають, враховують? Чи відчували ви себе безпечно, прийнятою і підтриманою?
Відредаговано автором 02-05-2025 01:21:07
Дополнение от автора вопроса·
Так ранішше я була впевнена в тому що любить що нікуди не піде і нікого в нього немає, але було трохи таке ніби йому зі мною не цікаво. Я недавно зрозуміла що ревнувала його до друзів, він завжди втікав на пиво, напевно мої ревнощі це єдина причина наших конфліктів бо в мене особливо не було претензій. Він з проводить цілі дні з мамою коли вона приїжджає на декілька місяців. На відпочинку говорить тільки з сестрою до мене не підійде часто дратується мноюі дітьми,ну це в його характері
Дополнение от автора вопроса·
Можливо він по своєму мене любив, але мої потреби ігнорував
А що саме з його слів чи вчинків тоді давало вам відчуття, що ви для нього важлива, що він вас бачать, вами захоплюються, що ви бажана?
Бо з того, як ви описуєте той період, з його дистанційністю, роздратуванням, втечею до друзів, байдужістю на відпочинку, складається враження, що ваші потреби вже тоді не були задоволені. Здається, що вам і тоді було боляче, але ви не дозволяли собі це визнати — навіть зараз шукаєте пояснення : що він такий за характером, або що це через ваші ревнощі. Можливо, ваша ревність була викликана не лише вашими почуттями, але й тим, що вам дійсно не вистачало уваги і турботи з його боку?
Lena, Ваш стан зрозумілий. Зрада - це завжди сильний стрес.
Але саме тут і зараз потрібно проявити мудрість та холоднокровність. Адже від Вашої поведінкиї залежить доля шлюбу..
Навіть, якщо Ви впіймали чоловіка на зраді, в цей критичний момент важливо діяти з тверезим розумом. Хоч би як було важко. Сльози та скандали лише розпалять конфлікт, але не вирішать проблему.
Зробіть паузу. Після того, як буря емоцій дещо вщухне, Ви зможете поговорити з чоловіком про подальшу долю ваших стосунків.
. Ви зараз думаєте про наслідки розлучення і накручуєте себе, .створюєте собі невроз і від цього болить серце.
Не зациклюйтесь лише на самому факті того, що чоловік зрадив. Подумайте про ваші стосунки із чоловіком загалом до цього інциденту. Можливо, щось підштовхнуло його до цього кроку, тоді треба розібратися у прихованих тріщинах шлюбу.
Намагайтеся говорити з чоловіком спокійно, без крику та сліз. Не звинувачуйте – «ти мені зрадив».
Важливо виявити, які його потреби не були задоволені у шлюбі.
.Зрада - це ще не привід для розлучення. зрада - це ще й привід зміни себе.
Але це вже тема для окремої розмови.
Ірина, ознаки зради були з 20того року коли в мене був маленький син пепер я знаходжу нові смски які він забув стерти і мене в ці моменти дуже штормить, саме гірше шо він її не кидав а навпаки намагався достукатись, дозвонитись тому я не вірю що він обирає мене. Підштовхнути до зради могли його вічні ревнощі, безпідставні, щоправда один раз була в мене симпатія до чоловіка яку я намагалась приховати, в нас не було ніякого інтиму чи смс, суто робочі стосунки, але можливо він якось відчув, сказав що "ти якокось йобаря там маєш то май" я незвернула увагу подумала , що це чергові звинувачення, потім мене трохи мучило, я думала може справді він це переживає і десь 2 місяці тому як я йому в спокійній формі почала говорити за коханку, то він мене спитав чи діти його і згадав за того чоловіка я чесно відповіла що не мала ніяких інтимних звязків, якшо чесно то я і не згадую про ту людину, і мене те не обходить, на роботу туди я принципово не піду хоча важко знайти щось, здається після тої розмови він мякший став до мене, і я намагаюсь не думати (але ці думки 24 /7фоном проходять через весь побут) обіймати міцно, готувати смачненьке чай разом завжди пити, складати плани, разом щось робитиі він ніби зараз іде на зустріч, але мене дратує що я не можу ні поплакати нормально коли мене накриває ні позлитися, бо він зразу відвертається не говорить не спиль в одному ліжку а це для мене болюче, вчора я наприклад писала на листку все, а ранішшедзвонила на гарячі психологічні лінії, яклсь так рятувала свою психіку. На рахунок його потреб я не знаю і не здогадуюсь, і навіть як я маю його запитати
Сочувствую вам, предательство это больно и очень тяжело переживается.
Вам важно не оставаться одной в своих переживаниях, и найти ответ на вопрос, что дальше делать.
Я писала статью на тему измены - что делать дальше
https://upsihologa.com.ua/izmena---prostit--uyti--ostatsya----kak-12zhemchug.html
Я бы вам очень рекомендовала обратиться индивидуально к психологу и разобраться в своих чувствах. А также это будет возможность выговориться, прожить свои переживания не в одиночестве и принять решение более взвешенно.
То, что вы описываете про нынешнюю реакцию мужа, наводит на мысль, что проблемы в отношениях были давно, но вы закрывали на это глаза. Сейчас, с изменой, это стало невозможно
Прийміть мої слова співчуття і підтримки. Проходити зраду вкрай болісно, іноді навіть нестерпно. Однак маєте через усе пройти, не втративши, передовсім, СЕБЕ(!)
цитата:
Я хочу зберегти сімю але не можу жити з своїм болем злістю і неможливістю діалогу!як мені вирішити мій внутрішній конфлікт?
Якщо є бажання зберегти сім'ю, то, напевно, не в тому стані і вигляді як зараз. Правильно?
Бачу, що образ бажаної сім'ї у вас є -
цитата:
мій спокій і впевненість, ще має минути злість і біль. Вирішенням буде розмова з чоловіком його щире каяття бажання жити сімєю, його відмова від коханки. Почуття безпеки , почуття що мене цінують і люблять що я бажана..
Однак, щоби його реалізувати, потрібні зміни. Умовно, "правильні" зміни у вас і у чоловіка. Вони спочатку стосуватимуться бажання розібратись, чому не склалось? Які ваші погляди, установки щодо подружнього життя виявились хибними?
Велике поле дослідження - ваші уявлення про себе, про кордони допустимого і кордони неприйнятного(!) тут буде і ваше ставлення до самої себе - якою особистістю ви себе вважаєте і відчуваєте... Чого бракує? Можливо, гідності, яке базується на почутті самоцінності. Можливо, ще чогось. Зараз сказати важко.
Одне безперечно, аби адекватно діяти в подальшому, потрібно відновити душевну рівновагу. Побачити свою власну історію життя в батьківськй родині та історію подружнього життя максимально об'єктивно. Це дозволить побачити ВИБІР. Вибір можливих рішень і дій в інтересах вас і ваших дітей, насамперед.
Вважаю, що будь-які розмови про стосунки з чоловіком в тому стані, в якому зараз перебуваєте, приречені. Він відчуває і користується вашою вразливістю, на контакт не йде. Очевидно, звик сприймати вас слабкою та нецікавою для себе.
А вам в такому разі належить стати цікавою не для нього, а для себе. Цікавою і самодостатньою, без старху втратити чоловіка і залишитись самотньою. Тільки тоді може відбутись справжній діалог на рівних.
З огляду на вище зазначене, було б доречно вам попрацювати з психологом.
Валентина Михайловна Жемчужникова так я закривала очі, він нехтував моїми потребами, потребами дітей ради своїх забаганок, наприклад ми виходили в місто гуляти з маленькою грудною дитиною це десь до годиини хотьби, вирушили після обіду, дитина добре спала, але його час від часу потрібно було кормити грудьми передягати памперс, ввечері це стало незручно,зявилися комарі, я почала пережиаати за дитину і просила половіка йти вже додому, там була його кума і сестра йому було весело, вони також додому не збиралися, я вирішила йти сама через усе місто бо вже темніло чоловік купив пляшку і сказав що він ще трохи побуде. Я образилась і пішла по дорозі зайшла до своєї мами і розповіла ситуацію, десь через пів години годину зявився мій чоловік, до нього вийшов мій брат з осудом, чоловік братові ногою вдарив в живіт. Після цього я жила декілька місяців в мами. При цьому я страждала мучилась, і зрештою повернулась до нього, батьки не давили на мене з рішенням, він особо не вибачався добре памятаю що як приходила взяти деякі речі то казав можеш забирати дивани (які батьки купили нам) напевно я таки справді не маю ніякої самоцінності і готова терпіти будь які умови, іноді мені здавалося що я перебільшую ситуацію, а іноді, що він просто мудак
Дополнение от автора вопроса·
Як не втратити себе, я читаю, а практичного значення не усвідомлюю, я намагалася зрозуміти хто я яка я мені здається шо інші люди мають особистість знають чого вони хочуть і заради своїх бажань своєї правоти готові майже на все а я ні, я краще промовчу щоб не з ким не конфліктувати, також я не знаю як відрізнити де в мені говорить травма покинутості, і я неправильно поводжуся, сприймаю ситуацію, а де чоловік мій веде погано по відношенню до мене, крім кричущих випадків. Як от ситуація з дитиною: можливо мені треба було не йти не ображатись а почекати ще трохи поки їхня компанія розійдеться, ну це мені булоб дискомфортно, і дитині але судячи з реакції інших то вони нічого в тому такого не бачили, а я звикла покладатися на думку інших, я досі до кінця не розумію я роздула цю ситуацію? І як правильно було б себе вести?
Что вас вынудило вернуться к мужу, когда я съехали к родителям?
Что ценного в отношениях?
Чем привлек вас мужем, что вы согласились выйти за него замуж?
Какие у вас отношения с родителями?
Какие отношения между ними?
Правильно вести это что в вашем понимании? У меня предположение, что это вопрос про то, как стать более удобной, чтобы не было конфликтов? А если они есть, значит вы не правильно себя ведете?
Дополнение от автора вопроса·
Вернутися винудило напевно те шо я страждала від самотності, часто плакала не розуміла що я маю робити тепер в батьківському домі з дитинкоюя подумала що просто не можу перенести самотність, невизначеність, я думала що нікому не потрібна крім нього і що ця людина мене точно любить і ніколи не покине і це найважливішше в шлюбі для мене було. З мамою в мене добрі стосунки ми ніколи несваримось, вона добра до мене але я не можу поділитися апсолютно всім з нею, я не могла би з нею конфліктувати, бо вона дуже гостро сприймає неслухняність, в основному вона плаче і дорікає якшо не можу щось зробити як каже, чи не хочу. Називає впертою, схожою на тата і його родину. Вона сама дуже мягкосердечна людина і старається всім догодити допомогти, для неї справжній стрес коли люди ставляться до неї холодно, боїться конфліктів. Батько міг на неї надутися неділю не говорити хоча сам може і не знав за що, все дитинство памятаю її в сльозах з болями в серці. Він випивав. Я так згадую його він або нетверезий, або мовчки шось читає дивиться телевізор, говорив він завжди якимись шаблонними фразами чи дурними приказками, на тверезу голову видно, йому думки не приходили. Моралізував багато, принижував брата за оцінки, мене якось не зачіпали з навчанням то в мене був спекрт оцінок різний,
такий совєтский п'яний татусь, ну він ще був добрий, не бився. Типова така сімя. Мабуть чимось мій чоловік трохи тата нагадує
я не могла би з нею конфліктувати, бо вона дуже гостро сприймає неслухняність, в основному вона плаче і дорікає
цитата:
З мамою в мене добрі стосунки ми ніколи несваримось
Хорошие отношения это не тогда, когда вы не ругаетесь, а когда другой принимает вашу инаковость, не требует соответствовать его ожиданиям, слышит потребности и уважает их.
Выпивающий родитель это всегда про созависимые отношения и про большое количество тревоги, отсутствие стабильности и безопасности, про потребность постоянно смотреть на настроение родителя и угадывать, что дальше будет. Ребенок, выросший в такой атмосфере+где нельзя лишний раз сказать свое мнение или ослушаться не может выстраивать границы с другими, не умеет строить здоровые отношения - он просто не знает, что это и как делается. Плюс идет искривленное понятие любви, где любовь перемешивается с проявлениями неуважения, игнорированием потребностей и чувств.
И с мужем вы старается угодить, оправдать, закрыть глаза на его отношение к вам.
И тут только психотерапия поможет вам по другому начать строить отношения и с самой собой и с другими людьми.
Вы пишите про одиночество. А что для вас это означает быть одинокой?
цитата:
я думала що нікому не потрібна крім нього
Это как? И почему вы так решили? Вы настолько ужасный человек и женщина, что нет в мире мужчин, которым бы вы понравились?
Дополнение от автора вопроса·
↩ Реакція на відповідь № 381435 для Валентина Михайловна
Коли ігноруються потреби і почуття, то це і є самотність, але якщо є рідні і я посварюся з ними чи буду набридати їм своїми емоційними проблемами вони можуть відвернутись від мене, ігнорувати оце буде справжня біль і самотність рідними які якщо я втрачу то я буду зовсім сама у всьому світі, мені навіть не буде до кого подзвонити, я просто не виживу, до того ж в мене є діти. В мене є тільки чоловік батьки і брат, список рідних людей і так занадто малий щоб з кимось конфліктувати, іншим людям я не цікава і глибоких стосунків не збудуєш, тому що це просто знайомі. Я помічаю іноді цікаві погляди чоловіків причому вони всі одружені який в них може бути до мене інтерес? Я ніз ким так не спілкувалася шоб зрозуміти що я комусь цікава чи хтось може мене полюбити та і як можна це зрозуміти?
Коли ігноруються потреби і почуття, то це і є самотність,
То есть даже будучи с мужем в отношениях, вы все равно одиноки?
цитата:
мені навіть не буде до кого подзвонити, я просто не виживу,
Кроме семьи и родных есть еще люди вокруг - друзья, приятели.
И без общения с родными точно можно выжить. Вы взрослый человек.
Если нет друзей и знакомых, то тут хорошая тема для исследования - почему так складывается, как вы организуете контакт с людьми, что нет вообще никого в вашей жизни.
цитата:
В мене є тільки чоловік батьки і брат, список рідних людей і так занадто малий щоб з кимось конфліктувати,
Если так ставить вопрос, то никто не будет считаться с вами. Зачем? Вы и так никуда не денетесь и будете молча все терпеть.
Скажите, а вы никакой ценности для брата, мужа и родителей не представляете? Ну раз так боитесь, что ваше недовольство и конфликт приведут к тому, что отношений не будет. Если так, то за что вы боритесь? Чтобы просто была видимость близких отношений?
И пока вы в такой позиции, вы не будете чувствовать себя комфортно в отношениях. Более того, никто ради вас ничего не изменит в своем поведении. Зачем им это?
Доброго дня!
Колеги написали багато корисного, тому щоб не повторюватися, спробую зосередитися на головному.
Ви пишете "Думаю я залишусь зовсім одна з дітьми, мама ніби підтримує мене, але не думаю що вона хоче щоб я жила в неї, вона каже : шо якщо ти вирішила залишитись з ним , то будь з ним делікатніша. Я кажу мам не знаю чи зможу те витримати"
В такому стані, в якому Ви зараз знаходитеся, витримати все, що відбувається, навряд чи, загалом, хтось зможе. І Ви або стане ще більше і частіше зриватися, або "заженете" свої страхи та біль на рівень психо-соматики. Що може призвести до ще більших проблем і, навіть, хвороб.
А це не вихід, однозначно в любому випадку, а тим паче, якщо Ви хочете зберегти сім'ю. І я цілком підтримую Вас у цьому прагненні! Чому? Тому що така проблема розлученням не вирішується.
Чоловік та жінка "відзеркалюють" одне одного. Тому немає жодних випадкових стосунків, тим паче, якщо народжуються діти. Отже, проблема стосується вас двох.
Певне, зрада - це найгірше, що може статися в стосунках. Бо руйнується довіра до людини, яку відновити дуже складно... І це, однозначно, дуже поганий вчинок. Але..
коли всім всього достатньо в стосунках, навряд чи хтось почне шукати собі "пригод на стороні". А судячи з того, що Ви вже написали, складається чітке враження, що Ви дуже схильні до "залипання" на близькій людині, дуже прив'язливі. Це як надзвичайно тісні, постійні липкі обійми, з яких хочеться миттєво вискочити.
І чим сильніше "обійми", чим сильніша ревність, страх залишитися одній, страх самотності та непотрібності, тим більша ймовірність, що швидше відбудеться зрада, як втеча із стосунків, в яких не вистачає "повітря".
То що ж робити? Як зберегти сім'ю і впоратися зі своїм болем та страхами?
Перше. Зрозуміти, звідки у Вас така величезна прив'язливість? Як правило, так буває, якщо в дитинстві не було теплих стосунків із значимим дорослими. Дитина без любові жити не може. Дорослішаючи, забувається біль дитинства, а от потребу в теплі, увазі, турботі залишається і переноситься на тих, хто поруч, наприклад, на чоловіка. Звідси, до речі, і страх втратити людину, як джерело любові.
Друге. Необхідно навчитися бути не самостійною, а самодостатньою. Це коли ми щасливі навіть, якщо чоловіка поруч немає. А це можливе лише за умови пропрацювання всіх образ, страхів, ревнощів, всіх психо-емоційних травм, у тому числі, дитячих, як це не дивно.
Третє. "Знайти себе", бо в стосунках Ви себе повністю втратили. А отже, стали зовсім нецікавою для чоловіка. Уявіть собі, що Ви з чоловіком помінялися місцями. І це не Ви, а він постійно висуває Вам претензії, завжди ревнує до всіх і всього, зазирає із страхом у очі, аби Ви його не кинули, а потім закочує Вам істерики та скандали.
Я впевнена, що ваші стосунки можна не лише врятувати, але і зробити щасливими.
Чи були стосунки з Вашими батьками теплими та довірливими в дитинстві?
Відредаговано автором 03-05-2025 11:35:21
Дополнение от автора вопроса·
↩ Реакція на відповідь № 381446 для Валентина Михайловна
То есть даже будучи с мужем в отношениях, вы все равно одиноки?
В деякій мірі так, я ж не можу завжди обговорювати політику чи смішні меми, мені треба поговрити про свої почуття особливо зараз коли вони такі гострі, тому я і прийшла на форум.
Я можу сісти і поплакати декілька разів на день , то я так зрозуміла що вихід в тому щоб не ховати свої сльози або злість, щоб він це бачив і говорити чому я так відчуваю, тільки бажано без звинувачень в його адресу.
Друзів справді немає, навіть знайомих не так і багато. Ранішше як в мене було більше сил то я намагалась налагодити звязки з іншими такими ж мамами як я, і в мене ніби виходить але це всього навсього знайомі, особливо коли це декілька людей то я стаю пасивна, мене ніби нема, люди активно спілкуються між собою а я вже випадаю, з діалогу це завжди так, не знаю що з цим робити.
Как думаете, почему вы ни с кем не строите более близкие отношения?
Что мешает?
Был ли опыт дружбы с женщинами?
Как эта дружба складывалась?
Чем наполнена ваша жизнь помимо быта и детей?
Какой возраст детей?
Какой ваша жизнь была раньше, до материнства?
Дополнение от автора вопроса·
↩ Реакція на відповідь № 381448 для Алла Григорівна
Я дуже рада , що мені відгукнулись, відповідей багато є над чим задуматись, ранішше не була так зациклена на ньому була в мене цікава робота, а зараз всі думки мої там
Я вже зрозуміла що ні чим не займаюсь, не слідкую за собою за дітьми, то почала хочаб вирішувати проблеми зі здоровям бо психосоматика мене таки наздогнала у вигляді запалення сідничного нерва, ну з цим я впоралась. А зараз різко схудла, тошнота і серце ниє цілими днями, проблеми зі сном. Треба вигрібати з цього. Знайти роботу, підправити здоров'я працювати з психотерапевтом, що ще я маю зробити у правильному напрямку?що може полегшити мій стан сьогодні? Якшо стосунки з батьками не були близькі Будувати нові, близькі і довірливі? Чи якось дистанціюватися? В мене безліч запитань бо я справді не знаю як краще. В мене був один випадок в підлітковому віці. В мене зявився один небажаний кавалер, від яког я втікала бо напевно не могла його відшити словами, була як німа не вміла за себе постояти. Так от одного дня він якось взнав де я живу і прийшов під мій будинок з трояндою, про це мені розказала моя подруга прийшла посміялась і пішла, а в мене такий шок був, я була домашня дитина десь 11 років, звичайно я до нього не вийшла, взнала тільки шо тато мій з ним шось там балакав. Для мене це був такий стрес що я взяла лезо від бритви і поріз зробила вздовж руки я так пояснювала собі, це що я себе так караю і що ніколи в таку історію більше не вляпаюсь, тато побачив в мене кров, і я сказала що розсікла антеною, він мовчки підпиляв антену, про хлопця не згадував. Не уявляю як би з ним могла поговорити про все, та він і не запитував, що міг би мені сказати, може моралі читав би. В мене з того часу якийсь такий стид і страх перед чоловіками, я будинок його обходила далеко мені здавалось шо його всі знайомі хлопці на мене косяться, незрозуміло що про мене думають, і так пройшов весь мій підлітковий період, на дискотеки я не ходила. Я зараз тільки вчусь спілкуватись без того відчуття стида, напруження. Я коли шукала психотерапевта думала шо про цю історію я точно розповідати не буду, але мабуть то з неї треба було починати.ну я ще і до того така була якась зажата, надто спокійна.
Начать хорошо бы с психотерапии, которая позволит вам понять, что интересно и что хочется делать, научиться заботиться о себе, строить отношения с другими людьми, по другому строить отношения с самой собой. В контексте отношений с родителями, то это обычно тема сепарации, поскольку именно отсутствие сепарации приводит к тому, что человек впадает в эмоциональную зависимость, ему кажется, что он никому не нужен, нет навыка заботиться о себе и обустраивать свою жизнь, как хотелось бы, а больше про позицию человека, которым "управляют" другие. Как будто от других зависит ваше настроение, самочувствие и то, будете вы счастливой или нет.
Це дуже добре, що Ви почали згадувати і розповідати те, що "приховали" давно в собі. Бо підліткові травми, так само як і дитячі, керують нами в дорослому віці, хоча ми про це навіть не здогадуємося. І дуже впливають на життя.
А під час терапії не потрібно нічого підлаштовувати та згадувати спеціально. Просто потрібно починати з того, що найсильніше зараз "болить". Працювати з тим почуттями та емоціями, які Вам найсильніше дошкуляють. Тоді все "підтягнеться" само собою. Адже, все в нашому житті взаємопов'язане. І Ви дуже здивуєтеся на скільки цей зв'язок глибокий і яке має "глибоке коріння". До речі, як на мене, і Ваше схуднення також має психо-соматичні причину. Ви ніби "з'їдаєте" себе зсередини. Але як тільки травми трансформуються у корисний досвід на рівні підсвідомості і Ви почнете реагувати на все по іншому, не тільки Ваша зовнішність покращиться, але і ваші стосунки з чоловіком. Це аксіома глибинної роботи з травмами, найперше, дитячими.
Найбільша небезпека заключається в тому, що навіть розуміючи причину проблем, дуже важко щось змінити. Бо нами керує наша підсвідомість. А вона наших думок "не слухається", а потребує серйозної роботи на рівні рефлексів.
Адже, страхи самотності, невпевненість, прив'язливість - це саме ті почуття, які були пережиті саме в дитинстві. І залишилися до цих пір. Що і призвело до такої ситуації в житті.
Але... Ситуації і створюються життям для того, щоб ми по справжньому змінилися і стали щасливими.
Відредаговано автором 03-05-2025 22:08:06
Дополнение от автора вопроса·
↩ Реакція на відповідь № 381460 для Валентина Михайловна
Я пасивна у відносинах , близькі відносини це розказати шось особисте про себе і дізнатися щось про іншого, запросити у свій простір, ходити до когось, а хто захоче кому це цікаво,я не хочу нікого напружувати, тим більше з того що я розказала то з друзями не хотілося б тим всім ділитися. Дружила в школі і в навчальних закладах в основному з ким за партою сиділа, була ще подруга з якою ми іноді зідзвонюємось і бачимось вже 10 років після навчання. Малювала, мала цікаву роботу, а вже після декретів якось не знаю чим занятися, деколи прибиранням підробляю Є в мене 2є синів 6 та 13 у старшого високофункціональний аутизм.
Дополнение от автора вопроса·
↩ Реакція на відповідь № 381463 для Валентина Михайловна
Дякую!
Дополнение от автора вопроса·
↩ Реакція на відповідь № 381465 для Алла Григорівна
Грустно, что вы так к себе относитесь, считаете, что общение с вами это кого-то напрягать, кому интересно будет?
Какой вы себя видите?
Что случилось с вами после рождения детей, что вы не знаете чем заняться, хотя раньше интересная работа была, рисование?
Помогал ли вам кто-то со старшим ребёнком?
Как вы пережили, что старший сын не здоров?
Дополнение от автора вопроса·
чи принаймні зі мною так, люди дуже рідко проявляюьь ініціативу в спілкуваннізі мною, а я тим більше.
Яка я : пасивна лінива невпевнена не беру відповідальність виглядаю як дитина неорганізована, немаю цілі, залежу від інших, як амеба. Обовязкова(дотримуюсь обітцянок) незграбна, нервова, дурна, слухняна, не вмію відстоювати своє, не чую своїх фізичних емоціїних потреб, негативна невдячна, одноманітна стабільна, люблю все аналізувати, розуміюча, чесна, немає лідерських управлінських якостей, боюсь уваги, "сіра мишка", неамбітна, замкнута.
Після декрету самооцінка трохи впала незрозуміло було ким йти працювати плюс хвороба дитини, я бачила шо щось не так і намагалася пояснити це рідним, бо без їхньої підтримки я б не повезла дитину до спеціалістів найпершою мене підтримала мама вона і помагала з сином коли я була на роботі а в другому декреті я вже була сама з дітьми, плюс переїзд ремонт дитина була неспокійна перестала їсти. Я приглядалася до малого і бачила в нього аутичні прояви, але боялась навіть говорити комусь, боялась що не підтримають мене не повірять, боялась що як чоловік взнає, то покине мене, навіщо йому жінка з двома хворими дітьми, я тільки іноді натякала йому, і він казав : що ти маєш на увазі? І я мовчала. в мене була депресія суїцидальні думки, я нікому це не розказувала я була дуже виснажена і агресивна, кричала на дитину, не хотіла прокидатися вранці чоловікові я не розказувала нічого, він був якийсь холодний , перестав передавати нам гроші, я відчувала що в нього хтось є але не мала підтвердження, пару місяців назад я взнала що він слав гроші синові коханки в той самий час. Він як завжди розсердився і відбрехався. Я постійно думала шо от от він приїде і покине мене. А потім почалась війна, і він приїхав, і пішов туди, забрала я його через рік по причині інвалідності дитини.
Вы описываете печальную картину и очень грустное отношение к самой себе.
Не вижу правда в вашем описании что-то ценного в муже, чтобы цепляться за него. Вы описываете полное одиночество. Поэтому не стОит его боятся, вы и так в нем долгие годы живете.
Пока вы не поменяете отношение к себе, увы, ничего не изменится. Вы написали огромный список гадостей про себя и лишь пару хороших слов.
Дуже сумно, насправді...
Знаєте, ніхто не знає як би себе повів в такій ситуації, в якій Ви опинилися...
Самі по собі, хворі діти - це вже величезне випробовування та відповідальність. І, певне, одна жінка не "потягне". Бо хтось повинен бути з дітьми, а хтось повинен забезпечувати родину матеріально.
Для чого я це все пишу? Принаймні, щоб Ви врешті решт зрозуміли, що зробили все правильно, Ви повернули батька своїм дітям. Який зобов'язаний про них дбати. Адже, сім'я - це не лише моменти радості та насолоди, це відповідальність за тих, хто живе з тобою поруч. І це - абсолютно справедливо.
Окрім того, те, що Ви все аналізуєте - на мою думку, чудово. Отже, у Вас є здатність до самоаналізу, самоусвідомлення і рефлексії. А це саме те, що потрібно для швидкого руху вперед, для саморозвитку. Просто до цього необхідно мати певні знання про те, як будуються гармонічні стосунки, влаштоване наше життя і цей світ, вцілому. Бо поки Ви ніби замкнені всередині себе, а отже, живете на межі життєвої енергії. Але ж жінка, дружина, мама - це саме та серцевина родини, сім'ї, яка має бути джерелом любові, тепла, радості яка живить всіх рідних людей. І щоб так сталося, повинна сама стати наповненою... Бо у іншому випадку, із джерела енергії може перетворитися на того, хто сам цю саму енергію несвідомо намагається витягнути з тих, хто поруч...
І це не вигадка, і не дрібнички... На цьому будуються будь які стосунки, а тим паче, сімейні.
Тоді як невдоволення собою, постійні претензії до себе і самокопання - можуть призвести лише ще до сильнішого виснаження не тільки Вас, але і Ваших дітей. Які якраз потребують величезного запасу маминих сил...
До речі, з аутизмом можна не лише жити, а жити повноцінно та щасливо. І цьому є приклади в сучасних реаліях.
Але спершу, Вам потрібно привести себе до ладу і перестати займатися самознищенням. Бо знищивши в собі всі внутрішні ресурси, Ви несвідомо переключитися на своїх дітей та чоловіка, забираючи і у них всі сили.
А як мені здається, навряд чи це Вас втішить...
Дополнение от автора вопроса·
↩ Реакція на відповідь № 381550 для Валентина Михайловна
Може в мене такий песимістичний погляд на нього і на себе на життя.. насправді є і хороше , просто це не можна описати як риси характеру, а скорішше як вчинки або
Турбота, тепло яке не можна описати, назвати це якось такого хорошого теж є не мало протягом нашого життя, мені точно є за що бути вдячною йому.
Вы сейчас какую-то оправдываетесь и оправдываете мужа.
В большинстве отношений есть хорошие моменты, но это не повод терпеть плохие, особенно если их много и они достаточно серьезные. И плюс ваше состояние в том числе результат того, как складываются отношения и ваша жизнь и они весьма красноречиво рассказывают чего больше.
Это правда грустно.
Но это можно изменить
Дополнение от автора вопроса·
↩ Реакція на відповідь № 381567 для Алла Григорівна
Я напаравду нічого не хочу і не знаю як вибратись, мій хлопчик досить скомпенсований він розумашка, самостійний навіть, просто я не в змозі. сьогдні я знову взнала дещо нове, ми завтра йдемо на виставку, а я не можу щоб не вколоти його своїми образами. Я застрягла в свому стражданні і не хочу з нього вилазити, мені нічого нецікаво. Але все одно мені вже трохи легше. Дякую за відповіді.
Дополнение от автора вопроса·
↩ Реакція на відповідь № 381604 для Валентина Михайловна
Я просто зараз вибираю залишити так як є, бо в такому стані як зараз я не вивожу морально. Міняти місце проживання, розводитись, пояснювати дітям, шукати стабільніший дохід я не потягну, мені треба просто заспокоїтись, і якось потрохи відділитись від нього.
Я правильно зрозуміла, ці слова стосуються Вашого чоловіка?
"...сьогдні я знову взнала дещо нове, ми завтра йдемо на виставку, а я не можу щоб не вколоти його своїми образами"
От ті самі колкості - це ніщо інше, як непрожитий біль, образи та нездійсненні претензії. А так буває лише тоді, коли немає прийняття ситуації, як такою, що вже сталася. Тобто, Ви весь час знаходитеся у боротьбі з собою та зі своїм життям. А це - боротьба з "вітряними вітряками".
Спитайте у себе, а яку глибинну потребу Ви у такий, м'яко кажучи, знущальний спосіб, задовольняєте у себе? "Я застрягла в свому стражданні і не хочу з нього вилазити, мені нічого нецікаво..."
Як на мене, дуже схоже на позицію маленької дитини, дівчинки, яка у такий спосіб хоче привернути до себе увагу і отримати от ту саму, недоотриману любов з дитинства... Це з одного боку.
А з іншого - величезний егоїзм по відношенню до своїх дітей. Невже Ви думаєте, що Ваші страждання не відбиваються на Ваших дітях, яким і так не легко з народження? Адже, їм так само як і Вам в дитинстві, потрібно багато любові... А Ви застрягли лише на собі та своїх переживаннях.
То, можливо, вже потрібно щось почати робити з собою?
Дополнение от автора вопроса·
Я хочу доповнити свою історію, пройшло багато часу, коханка мого чоловіка кинула його і заблокувала знайша нового хлопця, про все я дізналась з смсок, потім вн ще пів року писав її польській подрузі з окопів, типу по дружньому ,але підкочував, писав що вона класна, вона йому ввічливо нагадала що він одружений, і що зустрічався з її подругою. Має ще декілька жіночих номерів підписані чоловічими іменами спочатку все заперечував казав що я хвора потім просто мовчав коли показала його переписти то псіханув вийшов потім зайшов і каже подавай на розвод будем ділити квартиру, таке саме каже коли питаю за жіночі номери каже що я його дістала. Коли я плачу його це нервує він умає що я маніпулюю, поняття не має як воно мені. Потів може пересердитися і прийти обняти і сказати: ну яж вже два роки тут! В мене таке враження що мене послали а я не пішла, Виглядає все зовні непогано, спільні поїздки і покупки зарпату почав приносити, дітьми цікавиться, хоче щоб вони були самостійними, аж перегинає палку і просить неможливого але він з ними грубий, говорить у формі зауважень і претензій, як часом щось нормально спитає то дітям незвично і вони не йдуть на контакт син часом каже що не любить тата і каже що тато не любить його, йому прямо в очі. Чоловік в наших сварках часом каже як аргумент що син його не любить. Морально це дуже все важко. Любий його поганий настрій холод і здається що він заведе собі пасію і втече до неї . Іноді здається що він хоче розводу але моїми руками , щоб не виглядати поганим. Я вже заспокоїлась і не плачу по 5 разів на день, навіть коли думаю то відношусь до всього спокійнішше. Але як подумаю в якому я болоті, де мене не люблять і не поважають, я живу в такому розумінні що мене в любий момент можуть кинути і шукають заміну, тоді я буду на вулиці нікому непотрібна з хворими дітьми. Я була на консультаціях у психотерапевта , із запитом щоб заспокоїтись щоб так не боліло, залишаюсь в цьому і відчуваю що ненавиджу його, і не можу нічого зробити що я не впораюсь сама з цим життям
Мені дуже шкода , але судячи з того, що написали "відчуваю що ненавиджу його, і не можу нічого зробити що я не впораюсь сама з цим життям", Ваша робота з психотерапевтом не була завершена або ж не було роботи саме з почуттями. А це - рівень підсвідомості.
Можна скільки завгодно в теперішньому часі розставляти все "по поличкам", але якщо залишилися застрягли на рівні підсвідомості психо-емоційні травми - це нічого не дасть. Саме тому в попередніх коментарях я і висловила припущення щодо непрожитих стресів ще з дитинства. Адже, нам тільки здається, що все в житті випадково. Тоді як життя підпорядковується причинно-наслідковим законам. Потрібно "лікувати" не те, що сталося з чоловіком, а шукати "коріння", причину того, що призвело до того, що сталося. До речі, чи були зради між Вашими батьками? Які були між ними стосунки? У мене відчуття, що Ваші переживання глибші.
Дополнение от автора вопроса·
Напевно були якісь стреси в дитинстві . Тато дуже грубо поводився з мамою чи не щодня приводив додому якихось знайомих і казав до мами: бабо накривай на стіл , брата обзивав і давав по шиї за те шо не розумів якісь уроки, до мене ніби нічого не мав. Такий собі типовий радянський, вічно пяний батя. Він міг сказати мамі типу ти красива як корова, раптово за шось починав сердитись і не говорити з нею днями, іноді мама йшла перед ним вибачатись, хоча не була ні в чому винною, особливо він витворяв коли мій старший брат захворів. Вона була дуже мягкою мала проблеми з серцем і погано ходила вона тоді казала що теж боялася що він покине її, бо вона хвора. А найкращим часом подружнього життя вважає тоді коли тато був на заробітках. Мій чоловік також дуже випивав спочатку і вічно пропадав з друзями я по цій причині навіть уходила від нього до мами в нього також спалахи гніву бувають на рівному місці, але швидко відходить, вічно бурмоче до дітей, ну і зрада переписки з жінками. Мій тато постійно лапав при всіх інших жінок і казав мамі на її зауваження що вона все придумала . Я також чула від свого чоловіка що я хвора як тільки сказала йому що я знаю що в нього хтось зявився. Мама розказувала що дід зраджував бабусю, і його навіть за це з колгоспу вигнали, проте сам в ревнощах ганяв її з сокирою круг хати. Бабуся не розводилася з ним хоч і вийшла не з любові до нього , але поважала, хвалила за те що був добрий господар. В іншого діда десь дитина була в іншому селі. Мені важко в це повірити, я сама про це все недавно дізналась думала що зрада це така рідкість. А сімя це назавжди. З психологом ми не встигли пройтися по моїх дитячих травмах бо я напевно до десяти зустрічей тільки розказувала про все що наболіло , зараз тільки починаємо займатись емоціями. Я думала що можна видихнути, що я заспокоїлася але мене по новому накриває. Я читала багато коментарів жінок, більшість розводяться і ті хто залишився не пробачають навіть через роки
Дякую Вам за відвертість.
Отже, мої припущення підтверджуються щодо певних родових програм, певних поведінкових моделей стосунків між дружиною та чоловіком. З того, що Ви написали, між батьками були аб'юзивні стосунки, де мама була в ролі жертви. До того ж, були зради батька...
Коли дитина маленька, вона несвідомо переймає моделі поведінки батьків і в дорослому віці, автоматично підшукує собі партнера для створення сім'ї, стосунки з яким стануть нагадувати батьківські стосунки.
Що робити? Щоб змінити своє життя і звільнитися від почуттів, які не дають бути щасливою, необхідне
повне перезавантаження от тих самих родових програм, які заклалися ще від народження.
Насправді, як тільки жінка стає самодостатньою (не плутати з самостійною), життя повністю змінюється на краще.
І хоча, здається, ваше сімейне життя відрізняється від маминого, але насправді, Ви повторюєте життя своєї мами вцілому., як це не прикро. Навіть хвороби...
Ваше питання - це запит на глибинну психотерапію.
Відредаговано автором 24-09-2025 21:20:56
Этот вопрос заархивирован. Новые ответы больше не принимаются.
