Я не справляюся з материнством

Доброго дня, Анастасіє.

Ваша ситуація непроста, і дійсно, без дитячого психолога очно та індивідуальної терапії для Вас, а також, за потреби, без психіатра для Вас і доньки (бо у доньки підозра на РДУГ,а у Вас - діагностований ОКР) - не впоратися.

Почну з того, що так, може минулим поколінням було простіше йти "по протоптаній доріжці", виховуючи дітей "в радянському стилі", бо вони робили це не усвідомлено, не вміючи по-іншому. Але є одне велике але, бо виховуючи дітей так само, як минулі покоління виховували їх, батьки "старого зразка" передавали їм ті самі травми, що і в себе.
Тобто, основна Ваша складність не в тому, що Ви - "жертва власної дитини" чи "жертва сучасної система виховання", а в тому, що Ви самі пережили травму поколінь, і життя з травмою та одночасне виховання дитини в гуманістичному ключі - це виклик для психіки, особливо якщо Ви тривожна людина. Тут мені хочеться Вас підтримати, і відмітити, що Ви вже достатньо хороша мама, бо піклуєтесь про доньку та про її майбутнє, і шукаєте шляхи самовдосконалення. Наголошую, що достатньо хороша - не значить ідеальна, всі роблять помилки, і Вашій донці потрібна жива справжня мама, щоб вчитися бути живою справжньою людиною, а не місіс досконалість.

Щодо РДУГ в дочки. Сама по собі нейровідмінність дитини не є чимось однозначно хорошим або поганим. Мені подобається те, як Ви відмітили одночасно і "суперсилу" доньки бути багатозадачною, активною та відкритою новому досвіду, і складність навчати її керуванню цією суперсилою. Гіперактивна дитина - це не тягар для батьків, але своєрідний челендж, особливо якщо Ваша нервова система навпаки, тяжіє до порядку і передбачуваності.
Було б доцільно створити для виховання доньки певні правила (що їй можна і не можна робити), але без зайвого фанатизму (краще не 500 правил, які буде складно запам'ятати і виконувати шестирічній дитині, а два-три правила, але таких, яких ви з дочкою навчитесь дотримуватися), і бути сталою у дотриманні кордонів. Тобто, якщо доньці не можна робити чогось, що зашкодить їй або іншим, то це правило стале і ні Ви, ні батько дитини не заохочуєте її за його порушення. Важливо ще, щоб ви з батьком дитини дотримувались однакової стратегії її виховання, щоб у доньки в голові не було плутанини і не було спокусу порушити встановлені кимось із вас кордони. Ну, і враховувати вік дитини, бо всі інструкції, що Ви їй даєте, повинні бути простими та зрозумілими. У неповні шість років здатність до мимовільної уваги ще не повністю сформована, а при РДУГ важко утримувати увагу довго, тому краще менше слів та більше конкретики й однозначності.
При цьому, сучасні психологи зазначають, що лише встановлення рамок у виховання чи одного співчуття дитині недостатньо, важливо розуміти, чому саме дитина так себе поводить. Про це є у книзі "Вибухонебезпечна дитина", яку можна почитати як допоміжний засіб (хоча це і не заміна роботі з дитячим психологом).

Щодо Вашої тривожності та нав'язливих думок. Це теж своєрідний челендж, і цілком зрозуміле Ваше бажання бути хорошою мамою та страх нашкодити дитині. Те, що Ви боїтесь нашкодити, для мене каже про Вашу усвідомленість, і насправді низьку ймовірність того, що Ви дійсно зробите щось, чого боїтеся. Навряд чи донька запам'ятає Вас як могану маму і не захоче з Вами спілкуватися. ЇЇ психіка зараз активно формується, в її мозок поступає дуже багато різної інформації про світ і про Вас, а світ не чорно-білий, і Ви теж. Навряд чи донька буде пригадувати те, що Ви забороняли їй в дитинстві щось робити, як форму аб'юзу (бо це на аб'юз, а іноді необхідність). Але дитині потрібен якісний час з мамою, і щоб цей час був якісним, Вам треба добре піклуватися про себе, в першу чергу.

Анастасія, доброго дня.

«Можливо, проблема зовсім не в поведінці доньки, а в моєму відношенні до її поведінки і в тому, що я не правильно на неї реагую»
Я думаю, що проблема починається в Вашому дитинстві. Й мове йде про все: починаючи з відносин з батьками до того, що Вам купували на свята. Бо те, що Ви робите для Вашої доньки дуже схоже на компенсацію свого, судячи з всього, не дуже щасливого дитинства.
Вибачте, але це занадто. Дитині потрібні нормальні, достатньо хороші батьки, а не ідеальні. Таку високу планку тримати не зможе ніхто. Ви ж жива людина. Й діло не в тому, що Ви маєте « слабку» психіку, а в тому, що маєте дуже завищені вимоги до себе, що й приводить до її послаблення. Бо, створення ідеального образу, а потім неможливість йому відповідати( перфикціонізм) є предиктором ОКР.
Створилося таке собі « порочне» коло: Ви ( в силу особистих переконань) створили собі образ ідеальної себе в материнстві, дуже намагаєтесь йому відповідати, втомлюєтесь ( це нормально), на додаток, Ваша дитина поводиться не так, як мала би поводитися( при всіх тих умовах, що ви для неї створили), Вам стає боляче, Вам образливо й наступає « бах». Далі, « самобичевание», ще більший тиск на себе, потім на дитину, й так по колу.

Висновок: знов йти в терапію, « лікувати « маленьку» себе, позбавлятися перфекціонізму, перестати читати « поради « по вихованню, а почати більше спостерігати за донькою й відчувати її .

Доброго вечора, Анастасіє!

Після гуртків в неї вистачає енергії пограти надворі з друзями, потім ще гасає по дому і ще й перед сном вижимає з мене останні соки.

Чи не здається вам, що це вже перебор з вашого боку давати дитині витискати з вас надвечір останні соки?! Виходить, що страх не відповідності образу ідеальної мами змушує вас забути про свої справжні бажання і потреби, перетворившись на емоційного та енергетичного донора для дочки.

А на додачу ще й принижувати себе порівнянням з нею -

треба б радіти, що маю таку дитину: розумна, енергійна, відкрита, допитлива, комунікативна, але мені справді важко з нею, бо я не така як вона. В мене не така міцна психіка, не така висока самооцінка, не така я енергійна.

Ви питаєте

Де брати сили, як не зламати її характер, не запам'ятатися їй як погана мама, не втратити з нею зв'язок в майбутньому?

Сили в другу чергу, спочатку варто поставити увесь спосіб життя з голови на ноги(!) У співпраці з психологом повернути собі усвідомлення і відчуття власної самоцінності. Відновити самоповагу і реалістичне сприйняття материнства. Повернути здатність радіти навіть дрібничкам повсякдення. Мати впевненість в собі і транслювати її дочці замість тривожності. От тоді будете здатні будувати з нею здоровий емоційний зв'язок(!)

Відредаговано автором 22-04-2025 18:11:08

Доброго дня. Дуже щиро дякую вам за такий глибокий і чесний запит — ви справді не одна в цьому. Багато сучасних батьків переживають схоже: внутрішній конфлікт між тим, як нас виховували, і як ми хочемо виховувати своїх дітей.
Ви праві: бути "поколінням мосту" — важко. Але й неймовірно важливо. І навіть попри втому, сумніви, сльози — ви вже робите велику справу, намагаючись будувати стосунки з донькою з повагою й любов’ю.
Але! Це не означає, що потрібно все терпіти. Не треба погоджуватись на те, що вам не підходить. Повага до дитини — це не про самопожертву. Це про взаємну повагу. Дитина не може бути центром світу — вона має бачити, що у мами теж є межі, потреби, емоції. І що мама теж має право сказати: “Мені зараз важко”, “Мені потрібен відпочинок”, “Мені неприємно, коли ти так говориш”. Це не руйнує дитину, навпаки — вчить її будувати здорові стосунки і з собою, і з іншими.
Ваша донька — не проти вас. Вона поруч. І чим більше у вас буде ресурсу, тим легше буде знайти з нею контакт. Я раджу обговорити це глибше на консультації — ви заслуговуєте на підтримку. І на себе з живими емоціями — теж.