Я не справляюся з материнством

Доброго дня.
Хотіла б запитати поради, щодо екологічного виховання дітей.
Маю доньку 5,5 років з якою все ніяк не можу налогодити контакт.
Я її дуже люблю і вона насправді дуже кмітлива дитина. Але, частково, саме її гострий, не по роках, розум, як мені здається, і є причиною наших постійних сварок.
Можливо, проблема зовсім не в поведінці доньки, а в моєму відношенні до її поведінки і в тому, що я не правильно на неї реагую.
Тому я і звертаюся за порадою.
Просто, в мене є якась ніби образа і почуття несправедливості щодо нас, теперішніх батьків.
Ми зараз, маючи доступ до інтернет ресурсів, дуже обізнані щодо правильного психологічного виховання дітей. Всі ми знаємо, що маємо контейнерувати емоції дітей, що маємо не критикувати, а підтримувати, що діти - це вже особистості, до яких треба відноситися з повагою. Ніхто не б'є, не кричить, не обзиває, не затикає дітям рота. Ми проводимо з ними багато спільного часу, приймаємо їх емоції і т.д. Але нас виховували ж зовсім інакше, на нас кричали, декого й били, закривали нам рота, в дитини не могло бути своєї думки, ніякого спільного дозвілля, ніякого права на прояв емоцій і т.д. І тому саме, ми, нинішні батьки є жертвами з двух сторін. Наші батьки суворо виховували нас, бо їх так само суворо виховували їхні батьки. Наші діти ростуть в атмосфері психологічного благополуччя і так само будуть виховувати своїх дітей. І тим і тим пощастило, бо для них все звично і зрозуміло, просто виховуй так, як виховували тебе.
І лише на наше покоління батьків випала участь реформаторів, котрих виховували в "а ля савдеп стайл", а ми виховуємо дітей з повагою і розумінням.
Тому, можливо, мені воно так важко дається. Я чудово розумію, що всі діти, по факту, егоїсти і це нормально.
Що в дітей в цьому віці ще не до кінця сформована можливість контролювати емоції.
Що дитина не має бути зручною і т.д.
Але як же мені важко в житті миритися з тим всім.