Емпатія: нейровідмінність чи вибір

Доброго дня!

ЕМПАТІЯ: НЕЙРОВІДМІННІСТЬ ЧИ ВИБІР

На мою думку, і те і те(!) Емпатія як властивість бути чутливою, чуйною і вміти цю чутливість виразити згідно контексту ситуації.
Звісно, що межі цієї чутливості, так як і вміння її виразити в реальності, будуть від людини до людини відрізнятись. Загалом-то, емпатію розглядаюсь як одну зі складових емоційного інтелекту. Тема, звісно, доволі об'ємна і розгалужена.

І важко бути в цьому запанцерованому стані, всередині я відчуваю і мені не байдуже. Але мої кроки до налагодження близьких чуйних відносин, емоційного контакту завершувалися неуспішно.

Здається, в цьому випадку варто звернути увагу на ваші усталені погляди щодо емоційного контакту і відповідні очікування. Коли не отримуєте бажаного, то зачиняєтесь та відчуваєте себе чужою, може, непотрібною.
Натомість, ймовірно, у вашого чоловіка інші уявлення про емоційну близкість та способи виражати почуття. В нього свій індивідуальний репертуар емоцій і свій досвід побудови контакту, де бути відкритим душею було не прийнято або небезпечно. Або ж проявляється нерозвиненість емоційної сфери, включно з відсутністю змоги і навичок розпізнавати різні емоційні прояви.

Як зрозуміти, чи він взагалі не відчуває і в нього немає цієї чуйності взагалі? І він не проявляє, бо немає чого проявити? Чи він також стримує? І нічого ніяк не може змінити?

Вельми доречні питання ставите. Як зрозуміти? Відповідаю - узявши на допомогу свої власні емпатичні навички, інтуіцію, спостерження і аналітичні здібності. І це буде, маємо визнати, лише частковий спосіб з'ясувати бажане.

Більш об'єктивний варіант - відвідування сімейного психолога. Там буде змога шукати відповіді на його питання, пережити доволі незвичний досівд взаємодії з чоловіком у присутності "незалежної" людини, зустрітись з певними феноменами, які не помічали раніше, та почути коментарі фахівця, як щодо власної моделі поводження з емоціями, так і щодо моделі чоловіка.
Звісно, це можливо в разі згоди чоловіка наважитись на такий крок. Однак ця сміливість того варта, адже вона прокладає стежку до налагодження здорових стосунків, де вам буде непотрібно себе панцерувати.

Доброго дня!

Емпатію в психології поділяють на когнітивну та емоційну: тобто здатність розуміти свої та чужі емоції - в першому випадку, і здатність співчувати - в другому. Зазвичай, вроджений рівень емпатії, а також набутий внаслідок виховання рівень емпатії (генетично в кожної людини є певна "стеля" того, наскільки вона може бути співчутливою, але чи розвинеться в людини емпатія, ще залежить від її попереднього досвіду) - це не вибір, а, в першому випадку - біологічний чинник (особливо, якщо нейровідмінність має місце), а другому - це соціальний чинник, на який ми до певного віку впливати не можемо.

У Вас є обидва види емпатії, судячи з Вашої оповіді. І є своя особлива специфіка її прояву (бо в кожної людини емпатія проявляється по-різному, що на рівні емоцій, що на рівні дій). Про наявність або відсутність нейровідмінностей не можу сказати, бо треба знати й інші особливості неровової системи. Наприклад, рівень сенсорної чутливості до світла, звуку, певних смаків та текстур (він може бути підвищеним, чи навпаки, заниженим), особливості комунікації, наявність певних повторюваних дій (що не спричинені конкретними тривожними думками, а мають місце з дитинства в тому чи іншому вигляді), наявність специфічних інтересів і ще багато чого (тут я перерахувала ознаки аутизму, але це не єдина нейровідмінність, яка може бути в людини). Плюс, за розладів аутичного спектру в людини не обов'язково нема емпатії взагалі. Вона може бути заниженою, підвищеною чи на середньому рівні, а також мати свою специфіку (наприклад, більш виражене співчуття до вигаданих персонажів, ніж до реальних, під це підпадає).
А те, як Ви проявляєте емпатію в дії, це уже Ваш вибір, як дорослої людини.

Тож перейдемо до Вашого чоловіка. Я не знаю, в яких умовах він виховувався і чи є у нього нейровідмінності. Бо я не можу дати конкретний психологічний діагноз чоловіку лише на основі того, що він токсично себе поводить. Але факт залишається фактом, він токсично себе поводить, і я схиляюсь, що це його вибір. Тобто, навіть якщо він має якийсь розлад особистості, або навіть якщо він психологічно травмований в минулому, він є свідомою людиною, яка може керувати своїми діями, і звернутися до психолога для роботи над своїми проблемами. Але, судячи з усього, не хоче.
Тому конкретно в цьому випадку я б радила фокус уваги змістити з чоловіка і причин його поведінки на себе, і подумати, як Вам живеться в таких стосунках? Також можна звернутись до психолога для більш детального аналізу ситуації та пошук рішення існуючих проблем. Саме індивідуально Вам, по парна терапія при аб'юзивних відносинах не показана. Бережіть себе!

Доброго дня.

З мого досвіду, можливість емпатії - риса вроджена. У когось вона спрацьовує навіть тоді, коли не бажано, а у когось - вкрай рідко. Якщо здатність до емпатії низька, то її можна в собі розвинути, але це потребує багато зусиль та часу. Коли в такої людини професія не пов'язана з дослуханням до емоцій других людей (педагоги, психологи), то здатність до емпатії так і залишиться дуже обмеженою.

Ви знаходитесь на іншому полюсі. Це теж може викликати певні труднощі. Треба час, для того, щоб сформувати розуміння, щодо кого і в яких ситуаціях емпатія корисна, а коли наслідки емпатії Вас травмують. Але навіть таке розуміння не збереже Вас у випадках взаємодії з близькими, там вона може вмикатися некеровано. Щоб ця взаємодія не травмувала треба вилаштувати якісні відносини чи, коли це не вдається, дистанціюватися від таких людей.

Вочевидь, деякі моменти в відносинах з чоловіком потребують корекції. Відсутність у нього навичок в чуйності не повинно відбиватися на якості вашої взаємодії. Турбота, повага, вміння вислухати, врахування Ваших інтересів та бажаннь - все це не потребує емпатії. Тому в Вашій розповіді я більше побачив деякі нерівності в відносинах, ніж проблему відсутності емпатії у чоловіка. Доречі, з мого досвіду, найбільш стабільні відносини саме в парах, коли один партнер емоційний, а інший розсудливий. Тому ваш союз я бачу загалом скоріше гармонійним, але з труднощами в наявних видносинах.

чи відсутність емпатії в чоловіка до мене — це його вибір не проявляти емпатію, не бути чуйним, чи можлива її відсутність у нього взагалі, і варіантів вибору в нього немає і він інший різновид людини, яку я не можу зрозуміти як себе, бо в нього все влаштовано зовсім інакше

ДОброго дня! Так в нього все влаштовано інакше - адже всі люди відрізняються! А також
, є різниця і в сприйнятті світу у жінок та чоловіків. Бувають люди зовсім без емпатії, це зазвичай від народження буває і це ... порушення особистості.
Зустрічне питання - а чи у вас так було з ним, чоловіком, завжди? Чи щось змінилося і він таким став в якийсь час?

Там де мені від чоловіка потрібна чуйність, він її не проявляє, а навпаки нападає, звинувачує. Каже що не хоче звинувачувати, повторює те саме звинувачення іншими словами кілька разів, зрештою каже що спілкування це не його і не знає як говорити далі щоб не наговорити дурниць.

Може він цього і не бачить і він дійсно не хоче звинувачивати. А ви казали йому що вам це потрібно, я про чуйність, і як саме це повинно проявлятися? Він каже, що не про спілкування, але ж він, мабуть спілкується з іншими людьми?

І важко бути в цьому запанцерованому стані, всередині я відчуваю і мені не байдуже. Але мої кроки до налагодження близьких чуйних відносин, емоційного контакту завершувалися неуспішно.

Подібно було в мене з більшістю родичів і я вважала б це нормою людських стосунків, але до прикладу є випадки з моєю сестрою і з чоловіковою сестрою коли до мене відносяться хоч періодично взаємно чуйно і в цих стосунках я відчуваю себе нарешті нормальною живою людиною.

Всі люди - люди, і всі вони різні. Іншу людину не переробити, вона така як є. Але сприймає вона світ інакше ніж ви. Трошки більше чи якось інакше. Якщо раніше все було гаразд, а зараз - ні, то ймовірно була якась зміна чи з вами чи з Вашим чоловіком. Щоб розібратися з цим потрібно виясняти особисто.

Тому, як на мене, без зустрічі та знайомства, треба спробувати навчитися розмовляти без образ для вас обох. Комунікації - важливі, так можливо хоч трошки привести різні світи кількох людей до чогось сумісного. Навчитися давати один одному те що кожному вадливо на даний час. Це - робота на двох.
Ще можливо взяти у допомогу психолога. Я - за індивідуальний підхід, але можна і парою, але це - якщо він також цього бажає. Інакше, ніяк.
З повагою.

Доброго дня.

Якщо Ваш чоловік поводиться так, а не інакше за власним свідомим вибором, що це для Вас означає?

Якщо Ваш чоловік поводиться так як поводиться, бо інакше не може, що це для Вас означає?

Як зрозуміти, чи він взагалі не відчуває і в нього немає цієї чуйності взагалі? І він не проявляє, бо немає чого проявити? Чи він також стримує? І нічого ніяк не може змінити?

Що Ви будете робити, коли зрозумієте як саме він влаштований?

Чого Ви потребуєте для себе у зв'язку з описаною ситуацією?

Здравствуйте!
Эмпатия - это врожденный!!! механизм, который запускается у человека автоматически и он либо имеется, либо его нет.
Третьего не дано. Хотеть проявлять эмпатию или не хотеть - так вопрос даже не стоит. Если эмпатия есть - ты не можешь ее НЕ проявлять.

Дякую вам за такий щирий і глибокий опис — він дуже промовистий. З ваших слів видно, наскільки важливою для вас є емоційна чуйність і відкритість у стосунках, і скільки сил ви вже доклали, щоб зберегти зв’язок.
Справді, бувають люди, яким складно помічати й розрізняти емоції інших. Це може бути пов’язано з особливостями їхнього характеру чи навіть емоційного розвитку. Часто це не про злий намір чи байдужість, а про інший спосіб функціонування — де почуття не на першому плані.
Але ваше запитання дуже влучне: чи можете ви залишатися в таких стосунках, де не отримуєте тієї якості контакту, яка для вас є життєво важливою? Це вже не про нього, а про вас — про ваші межі, потреби і відчуття.
Якщо відчуєте, що хочете дослідити це глибше — я відкрита до індивідуальної консультації. Ви заслуговуєте на взаємність.