Ненависть до алкоголю

Добрий день. Мої батьки дуже вплинули на мій світогляд. А саме той факт, що вони багато пили. І п'ють.

Ще з раннього віку, десь з п'яти років, я пам'ятаю запої. Частіше - матір, але сильніше - батько. Це могло бути десь раз на два місяці, іноді з більшим інтервалом, але рази два на рік - це стовідсотково. По тривалості мінімум тиждень, максимум - два тижні.
Коли я була маленькою, то мені було легше. У мене була бабуся та дідусь, які з початком кожного запою забирали мене до себе. Були і інші люди, у яких я жила, але більше все таки у них. Чим старшою я ставала, тим мені було важче.
Я сприймала їхню залежність як тягар. Рано подорослішала, мислення у мене було 'не дитяче' (зі слів інших). Я була більш відповідальною і скованішою за моїх однолітків.
Були моменти, коли я жила з ними під час запоїв від початку до кінця. Варто зазначити, що мене у нетверезому стані ніхто не бив, але від цього не було краще. Я слухала їхні сварки, настільки сильні, що бувало від відчаю молилася, щоб вони зупинилися. Це були постійні звинувачення у зрадах, ненависть до поведінки одне одного, прикріплене напів безсвідомим станом. Батько не бив матір, але вона могла вдарити його.
Будучи чутливою дитиною, я ревіла, слідкувала, щоб вони не вдарились і не впали, ловила їх, хоча вони були дуже важкими, намагалася дотащити до ліжка, клала подушки під голови...
Замість повноцінної їжі купувала чипси і інші смаколики на гроші, які брала з їхнього гаманця, коли бабусі не було поряд, щоб нагодувати. Уся відповідальність була на мені і мені було дуже соромно за них, бо я знала, що їх бачили наші сусіди, родичі, знайомі... Мені не хотілося, щоб про мене говорили, що я донька алкоголіків.

У підлітковому віці я стала проявляти до них агресію. Розуміючи, що вони не відчувають провини і продовжують (проте набагато рідше) періодично йти у запої, я стала більш часто використовувати лайку, не поважати їх, бити їх по обличчю, коли вони п'яні. Я стала істерити при згадках про те, що вони хочуть випити...

І це, на жаль, вплинуло на моє ставлення до людей, які п'ють, у цілому. Я не почуваюсь з ними добре, мені хочеться від них піти, образити чимось...
Розмови з батьками не принесли плодів. Їм все одно, і вони вважають себе правими, жодного разу не вибачившись, не стримавши обіцянок.

Як мені бути? Моє ставлення до алкоголю скалічене. І я не знаю, чи зможу коли небудь пробачити батькам за те, що вони зробили. Я відчуваю тільки злість та розчарування у всьому, що цього стосується...