Хлопець не працює, не знаю що з цим робити

Ваш хлопець не хоче працювати. На жаль, це "не лікується".
Скоріш за все, він звик, що всі проблеми за нього вирішує хтось інший.
В нього не розвинене почуття відповідальності.
Здебільшого союзи з таким чоловіком довго не тримаються. Швидко розпадаються, коли дівчині набридає, що вона не має підтримки від чоловіка.
Всі люди різні. Якщо хлопець нарцис, йому буде все одно на вашу розмову з пошуку роботи. Він залишить все як є і нічого робити не буде.
Якщо хлопець інфантил, то працевлаштування йому дуже важкий тягар. Він не почувається впевненим у ухваленні такого рішення. Не готовий на нього, навіть якщо йому більше тридцяти років.
Поясніть своєму коханому, що ваше майбутнє залежить від нього.
І відразу питання, а навіщо вам потрібен такий чоловік?

Доброго ранку!

Як мені вчинити

Насправді відповідь доволі проста - перестати "КОВТАТИ" його обіцянки -

За два останні роки, коли ми за це говоримо, він мене годує обіцянками, що скоро все буде, але час йде, я все більше росту, а він залишається на тому ж місці.

Одначе ви цього поки що не можете, адже, ймовірно, отримуєте ПРИХОВАНУ ВИГОДУ від такого перебігу подій.
Ця вигода має психологічний і, скоріше за все, несвідомий вимір.

Колись, п'ять років тому вам, напевно, було важливо відчувати себе ініціатором стосунків, відчувати свою цінність, бути лідером у парі і тому подібне.
Чим це було обумовлено - треба розбиратись з вашим вихованням і рисами вашої особистості.

На сьогодні вигода вже близька до остаточного псування. Можна сказати, що ви з неї виросли, як виростають з дитячого одягу. А хлопець не росте. Ба більше він паразитує на вашій емоційній прив'язаності -

Все просто дійшло до якогось абсурду, де я відводжу його додому, пропоную сплатити подорож, бо в нього і копійки нема, я навіть йому власну справу відкрила, що б хоть щось мав

І з кожним днем цих стосунків, я розумію що днів разом залишається все меньше, я спробувала все, що могла. В мене більше немає сил. Як мені вчинити

Спробуйте спитати себе, чи готові ви й надалі турбуватись про безпорадного "хлопчика-дитинку" 22 років?

Відредаговано автором 18-03-2025 10:48:23

Доброго дня.

Дуже помітно, як багато для Вас важать ці стосунки і як багато зусиль Ви прикладаєте, це дуже цінно. Добре, що Ви говорили партнеру про те, чого хочете і що Вам важливий і його благоустрій, але не за Ваш рахунок. Нажаль, от так опосередковано "змусити" його щось робити не вийде.
Проте, Ви можете спробувати ще сформувати для нього і себе опору для цього розвитку. По-перше, можливо у хлопця є власні проблеми і супротив, складнощі із професійною самореалізаціє. Це не дорівнює тому, що він не хоче цього, тільки що через якісь внутршні причини не може з цим впоратись. Тут буде доречно дізнатись про це, про те як він себе з цим всім почуває і можливо, якщо він готовий, пропрацювати трохи з психологом, який допоможе віднайти ресурси та мотивацію для саморозвитку і професійного зростання.
Другий момент, Ви говорили йому що щось Вас не влаштовую, але іноді буває так, що тільки знання про це не достатньо. Важливо конкретно пояснити, що його робота є не тільки Вашим бажанням але і певною вимогою(не варто боятись вимагати щось від партнера, адже це адекватний обмін, тим паче в тривалих стосунках) для подальшого комфортного розвитку Ваших стосунків. Що так як є зараз Вас виснажує, пригнічує і лякає в контексті майбутнього. І навіть попри Ваше бажання це може дуже негативно вплинути на стосунки, коли Ваші сили тягнути їх вичерпаются.
Далі, зверніть увагу на себе. Скільки і як Ви вкладаєте в стосунки? Відкрили йому власну справу, сплачуєте поїзди і т.д., зрозуміло, що Ви робите це з любові і турботи, але чи не переступаєте через себе? Зверніть увагу на Ваш бюджет, на Ваші вкладення, подивіться чи є щось, що можна виключити та полегшити свій стан? Можливо, більш чіткі обмеження з Вашого боку також стануть спонукою для хлопця. Якщо коротко - більше звертайте увагу на свої потреби і бажання, менше на бажання та потреби партнера(ті що стосуються фінансів). Розвантажте себе в цьому.
І останнє, стосовно обіцянок - що саме Він обіцяє? Як вони звучать? Це конкретні цілі про які Він говорить чи загальні обриси, щоб закрити тему? Як Ви реагуєте коли одна за одною ці обіцянки не витримуються? Чи повертаєте це хлопцю? І також, корисно формлювати та отримувати конкретні слова, за які можна ухопитись. "Я пошукаю роботу, обіцяю" - нічого конкретного, і важко буває це розвернути. "Обіцяю, що за два тижні сходжу хоча б на 3 співбесіди і постараюсь щоб мене прийняли" - час, конктерні обов*язки, увага на активності.

Ну і звісно, говорити про це. Не інколи, і не боятись бути надто активною. Не виключено, що хлопця такий розклад справ повністю влаштовує, і тільки Вам залишається з*ясувати для себе - чи влаштовує Вас не десь в майбутньому, а тут і зараз.

Я думаю стОит трезво посмотреть на ситуацию. То, что вы вместе выросли, давно в отношениях это не повод оставаться в них, если вы видите, что у вас и МЧ разные приоритеты, ценности и взгляды на некоторые вещи, а именно учебу, работу, финансы. А это важные вопросы. Похоже, что вы повзрослели и выросли раньше и больше, чем МЧ. Так бывает. И тянуть его за собой не нужно. Вы ж не будете тянуть его и дальше, подталкивая и убеждая, что надо работать. Надо работать и деньги вам, ему и так, похоже неплохо. Иногда, когда люди долго вместе, кто-то растет и развивается, а кто-то застряет. И чаще всего, рань или поздно дороги расходятся. Мое мнение - лучше раньше, чтобы не тратить впустую годы на то, чтобы таки убедиться, что вам не по пути.
И поскольку уже не один год такая ситуация, то тут не спишешь на случайность, везение или какие-то обстоятельства. Это просто такая позиция и мировоззрение.

Доброго вечора.
Думаю, що причина криється в Вашому дитинстві. Хто з батьків, здебільшого, вирішував фінансові питання?
Якщо, наприклад, мама або бабуся все тягнули на собі, тоді і у їх дочки сформується надмірна ініціативність в стосунках з чоловіками.
У таких випадках потрібна індивідуальна терапія. Бо це рівень поведінкових моделей,який не міняється порадами.
А якщо говорити в двох словах..
Припиніть тягнути на собі хлопця, перестаньте давати йому гроші і за нього платити, припиніть його годувати. Він же не інвалід, в решті решт, чи не так? Єдиний шлях підняти чоловіка "з дивану" - це поставити його перед пустим холодильником. Інших способів просто немає.
І ще...Що Ви намагаєтеся компенсувати в собі, нестачу чого, тягнучи на собі дорослого чоловіка? Що собі чи комусь із близьких людей у такий спосіб несвідомо постійно доводите?

Дякую Вам за доповнення.
Думаю, що причина Вашої надмірної опіки над хлопцем все ж таки криється у Вашому дитинстві.
Справа в тому, що всі наші поведінкові моделі та установки формуються, коли ми маленькі і ще не вміємо щось аналізувати, а просто сприймаємо як інструкцію до виконання. Ви старша дочка в багатодітній сім'ї. І як би чудово до Вас не ставилися батьки, от ця сама Ваша "старшість" зробила Вас дуже швидко дорослою. А що означає бути дорослою? Це означає, що активізується програма над кимось з рідних нести "шефство", опікуватися, доглядати, турбуватися як про маленьку дитину. Ви ж турбувалися про своїх молодших сестер та братів? А тепер, за аналогією, взяли "шефство" над своїм хлопцем. "я звикла допомагати і брати відповідальність за менших і слабших, наразі у моїх очах він став людиною за яку я несу відповідальність"
До того ж, потрібно розуміти, що у цьому житті випадковостей не буває. І якщо Ви змалечку вже по факту свого статусу старшої сестри жили в системі дорослого, відповідального, ставлення до оточуючих та до життя, тим самим життям "притягнеться" той, хто буде потребувати Вашої опіки. Це принцип матриці.
Саме тому Вам так важко щось змінити і допомогти змінитися Вашому хлопцеві. А от та сама жалість до нього та агресія (звинувачення) його батьків, загалом робить дуже велику шкоду як для хлопця, так і безпосередньо для Вас.
Що робити? Необхідне перезавантаження тих самих "материнських" програм в Вас по відношенню до хлопця... хіба що Вам хочеться все життя бути мамочкою і тягнути на собі чоловіка з нерозвинутими чоловічими якостями? Які, за такої опіки з Вашого боку, мають всі шанси так ніколи і не розкритися. Бо це він ще поки трохи опирається Вашому напору "обсипати" його благами! Але...або він зламається і повністю "сяде на Вашу шию", або вас життя змушене буде "розтягнути" в різні боки, щоб він нарешті сам почав розбиратися зі своїми проблемами.
Насамперед, сімейними.
Окрім того, мене особисто насторожує Ваша фраза "я не хочу звинувачувати чи ображатись на те, що він не досяг того ж самого що і я, адже ми знаходились у зовсім різних умовах"... Чому? Знову ж таки, ми не можемо не хотіти того, чого в нас немає...
Думаю, що у Вас вже є латентне, приховане, почуття невдоволення та претензій не лише до батьків хлопця, але і до нього самого. Просто поки що воно не проявлене через надмірне почуття відповідальності і нерозкритість, у свою чергу, жіночих якостей. Бо основна жіноча якість - вміння приймати і не бігти "попереду паровозу", певне, якщо вона хоче мати поруч сильного відповідального чоловіка, а не маленького хлопчика...
І ще. Жінки психо-емоційно сильніші за чоловіків у шість разів. Тому до тих пір поки у Вас глибинно не зміняться поведінкові моделі на рівні рефлексів, у Вашого хлопця немає жодного шансу змінитися.
Ваше питання - це запит на індивідуальну терапію. Інших шляхів просто немає.

Відредаговано автором 19-03-2025 07:55:45

Можливо мені слід перестати перекладати провину за його життя на його батьків, і роздивитись, що у цьому всьому винен лише він, але я просто не можу.

Потому что поймете, что таки бесполезно тянуть МЧ и он такой, как есть, а вам это не подходит?

Я намагалась стати підтримкою йому, навчити, допомогти, як колись допомогли мої батьки.

Окрім теплих почуттів до хлопця, напевно, має значення ваша умовна місія, вибудована ще в дитинстві - турбуватись про слабшого, меншого, неспроможного.

наразі у моїх очах він став людиною за яку я несу відповідальність

Тобто в дії роль мами або старшої сестри.
При такому сюжеті якось складно уявити романтичні стосунки, а тим більше народження дітей.

В мене досі є надія, що всі мої зусилля були не дарма, що ось ось і все буде добре.

Чи не здається вам, що сама ця надія ТРИМАЄ вас у стосунках? А ще, ймовірно, страх зрадити власній надії, яку плекати чимало років. Перебувати у стосунках зі "слабким" партнером вам знайомо, яко воно буде поруч із "сильною" особистістю - хто зна.

Можливо мені слід перестати перекладати провину за його життя на його батьків, і роздивитись, що у цьому всьому винен лише він, але я просто не можу.

Не має сенсу перекладати провину на його батьків, тим більше, що вони, скоріше за все, теж не отримали вже від своїх батьків щирої уваги, любові та підтримки.
Та й хлопець не винен. Така постановка питання хибна і приречена на невдачу. Справа у браку відповідальності та усвідомлення, що про своє благополуччя має дбати виключно він сам(!)
І от, з огляду на такі міркування, подивіться на ДИНАМІКУ ваших взаємин. На зрушення в його поведінці. І вам стане зрозуміло як ясний день, що буде далі...