Втомилась від постійних емоційних качель чоловіка

Question

Вітаю! Одружена майже 13 років. 
І в принципі стільки ж приблизно років цій ситуації. У чоловіка робота завжди була на першому місці, та по суті була єдиним джерелом доходу в сім’ї. Я теж працювала, але заробляла значно менше. Чоловіку створила такі умови, щоб він міг по максимуму займатись роботою і не відволікатись на побутові справи. Ми фактично не проводили час разом, навіть в вільний час він волів дивитись ролики в Ютуб, але не проводити час з донькою або зі мною. 
Як тільки пробувала це обговорити- море псіхів і образ, що я його не розумію і йому й так важко , і він нічого не встигає по роботі.
 Пройшли роки, ми побудували будинок, все є, але часу на сім’ю в нього й далі немає. Постійно ниє як він втомився і йому не вистачає часу навіть поспати, що він геть нічого не встигає. Доньці вже 11 і якщо він проведе 20хв часу через день з нею- це вже великий подвиг. Хоч буває так, що може годинами дивитись якісь фільми на комп&#700;ютері, але як тільки хтось заходить- відразу переключає екран на роботу.
 Ніколи не має часу, щоб подивитись разом фільм або прогулятися хоча б пів години. Я втомилась випрошувати увагу вже зараз не для себе, хоча б для доньки. Ми не ходимо в гості, до нас теж ніхто- в неділю в нього теж завжди робота.
 Поганий настрій та не задоволене обличчя-70% часу. Постійно робить з мухи слона. На будь яку дрібницю реагує як на лихо вселенського масштабу. Психує, гримає дверми, може вдарити кулаком в стіну. І при цьому каже мені: не звертай увагу на мій поганий настрій, ти занадто чутливо реагуєш.
 Після сварки ходить як шовковий 1-2 дні, а потім все починається знову.
 Я втомилась від постійного ниття і негативу з його боку, від браку уваги, від того що дитина живе в постійному дефіциті уваги зі сторони батька.
 Я готова з&#700;їхати і жити окремо хоч сьогодні, але дитина одного разу почула цю мою думку і дуже болісно на це відреагувала. Плакала і просила пробачити тата, бо він не такий вже й поганий…
 Не знаю як бути далі. Дуже прошу поради та буду вдячна за кожну думку&#128591;

Ірина Василівна Гуральчук · Answer

Доброго дня. 
А Ви справді готові з'їхати і жити окремо?

Валентина Жемчужникова · Answer

Вы пишите, что так было всего - на вас не было времени и работа была на первом месте.
Почему вы решили, что с годами должно что-то измениться?
Как вы мирились с таким положением вещей?
Что ценного было в отношениях для вас?
Что изменилось для вас, что вы не готовы принимать такое положение вещей сейчас?

Дочка, понятное дело, не хочет сталкиваться с изменениями в жизни и развод ее может пугать, но вам нужно выбирать то, что хочется вам. Это ваша жизнь и вы не можете подстраивать ее под ребенка. Она уже не малышка и не так много времени пройдет - она повзрослеет и начнет жить свою жизнь. А вы останетесь одна. Поэтому тут опирайтесь на себя и свои потребности, желания.

Владимир Анатольевич Тарасенко · Answer

Доброго дня!
[quote]Я готова з&#700;їхати і жити окремо хоч сьогодні, але дитина одного разу почула цю мою думку і дуже болісно на це відреагувала.[/quote]
Відчувається, що ви вже на межі терпіння. Ще малесенька краплина і  ви почнете діяти, але... стримує реакція доньки.
Звісно, доньці важко уявити, як жити на цьому світі, не бачачи татка кожного дня. А вам?.. наскільки вам просто чи важко уявити своє життя без [quote]Чоловіку створила такі умови, щоб він міг по максимуму займатись роботою і не відволікатись на побутові справи. [/quote]?
Цей момент не те, що надто важливий. Він критично показовий, яку модель ви створили разом з чоловіком, обравши одне одного у партнери по життю.
На жаль, наслідки того вибору не дуже приємні - [quote]Ми фактично не проводили час разом, навіть в вільний час він волів дивитись ролики в Ютуб, але не проводити час з донькою або зі мною.[/quote]
І за ці наслідки потрібно узяти відповідальність на себе. Принаймні свою частку, бо без цього вельми складно, або ж, краще сказати, взагалі неможливо рухатись вперед.

[quote]Дуже прошу поради та буду вдячна за кожну думку&#128591;[/quote]
Перш, ніж спалювати мости - чого я нікому не раджу робити, не спробувавши змінити перебіг подій - варто усвідомити сценарій відносин(!) Наскільки він закостенілий і яким потребам, більше несвідомим, ніж свідомим, слугує(!)
Самотужки із цим складним завданням впоратись, вважайте, неможливо. Що ж залишається? Звернутись по допомогу до фахівця. І лише усвідомівши спільно створену  реальність відносин, може об'єктивно відкритись бажане рішення(!)

Що тут підлягає дослідженню?
Перше. З яких мотивів обрали чолоівка, якому [quote]У чоловіка робота завжди була на першому місці[/quote]?

На що розраховували майже 13 років з огляду на [quote]Як тільки пробувала це обговорити- море псіхів і образ, що я його не розумію і йому й так важко , і він нічого не встигає по роботі.
Пройшли роки, ми побудували будинок, все є, але часу на сім’ю в нього й далі немає. [/quote]?
Якими думками себе підтримували в цей період?

[quote]Я втомилась випрошувати увагу вже зараз не для себе, хоча б для доньки.[/quote]
Через що нехтуєте власними природними потребами, віддаючи перевагу доньці?

[quote]Після сварки ходить як шовковий 1-2 дні, а потім все починається знову.[/quote]
Чому миритесь з типовим багатократним повторенням одного і того ж шаблону: невдоволення - вибух емоцій - сварка - "ідилія" - повернення до старого?
Ось бачите, скільки питань, що потребують відповідей. Тому за ними треба піти(!)

Ірина Василівна Гуральчук · Answer

А що найбільше зупиняє перед цим рішенням? (Крім реакції дитини)

Ірина Василівна Гуральчук · Answer

Якщо не брати до уваги можливу реакцію родичів і дитини, ще є якісь причини, щоб  не з'їхати і жити окремо?

Валентина Жемчужникова · Answer

Вы пишите, что была цель построение дома. Она достигнута. 
Что еще есть общего у вас с мужем? 
Совпадают ли ваши ценности и приоритеты в жизни? 
Интересно ли вам изначально было проводить время друг с другом? 
Из того, как вы пишите, то получается, что такой, как муж есть, он вас не устраивает. Вы хотите другого - с другим отношением к жизни, к вам. Но это уже будет не он. И тут тогда вопрос, а муж, как мужчина, человек вам интересен? Или просто жалко, что столько лет прождали зря?

Ірина Василівна Гуральчук · Answer

[quote]Зараз я почала більше заробляти і розумію, що в принципі могла б вже забезпечити себе і дитину, трму думка про те, щоб з&#700;їхати стала не такою вже й не реалістичною
[/quote]
З Ваших слів, щодо матеріального наче не все так погано? 

Можливо є ще якісь причини? Наприклад, що боїтеся втратити, або з чим боїтесь не впоратися?

Валентина Жемчужникова · Answer

Про ваши чувства к мужу, интерес к нему такому, как он есть, так и не стало понятнее.
Вы лучший друг для мужа. А он для вас кто?

Ірина Василівна Гуральчук · Answer

У випадку розлучення можна поділити спільно нажите майно. Можливо, вдасться отримати свою частку. Це питання більше в компетенції юристів. 
Можуть бути певні складнощі але Ви можете вирішувати по собі, чи воно того варте. 

Що Ви хотіли б робити, якщо з'їдете від чоловіка? Чим буде заповнене Ваше життя тоді, що Ви не можете зробити зараз?

Питання, щоб максимально різносторонньо подивитися на ситуацію і зрозуміти, куди Ви все ж таки зараз хочете рухатися.

Ірина Василівна Гуральчук · Answer

Ви втомилися від чоловіка, роками терпіли його поведінку, яка для Вас неприйнятна. Доходить до думок про те, щоб з'їхати від нього. Але і тут є перешкоди — як відреагує дитина, і родичі, та ще й можете втратити матеріальні блага, які наживали разом роками. І здається, що розлучення дало б Вам нарешті спокій та щастя і допомогло б позбутися емоційної залежності від поведінки чоловіка. 

Але, на превеликий жаль, навіть якщо з тим що є зараз наважитесь розлучитися, емоційна залежність не пройде. Звучить не дуже приємно і оптимістично, але це закономірність, яку необхідно враховувати, якщо хочете щасливого і спокійного життя. 
Коротко поясню в чому справа.
А справа в тому, що емоційна залежність — це особливість психіки, через яку люди потрапляють в такі  стосунки, де вони терплять непринятну поведінку партнерів  І коли розлучитися, якщо з цим нічого не робити, то вона залишиться. Емоційна залежність набувається в дитячому віці через певну поведінку батьків (як додаткова ілюстрація, Ви навіть зараз, будучи вже дорослою, боїтеся засмутити маму своїм розлученням, і це не просто співпадіння). В стосунках з партнерами ця емоційна залежність продовжує відіграватися, якщо людина з цим нічого не робить. Люди мають в собі таку собі внутрішню частку, як внутрішній критик, або супер его, або внутрішні батьківські фігури, і таким чином все своє подальше життя, якщо над цим не працюють, відносяться до себе так як до них в дитинстві відносилися батьки. І відповідно до того яким є ставлення до самих себе, вибирають партнерів, які будуть відтворювати таке ж ставлення. У випадку розлучення з партнерами без внутрішніх змін знаходяться інші партнери чи інші люди, які будуть продовжувати таке ставлення. Наприклад, на жаль, навіть на цю роль може потрапити дитина. Тут можна звернути увагу на те, що вас зупиняє від розлучення реакція дитини як один з факторів. Діти в сімейній системі заповнюють вільну нішу. Вони на несвідомому рівні зчитують "програми" батьків і діють відповідно. Надалі на цій ролі може бути чи інший чоловік, чи колеги, чи будь хто ще. Тому для щасливого спокійного життя надалі потрібна внутрішня робота. Самостійно через усвідомлення щось покращити можна, але швидше, безпечніше і ефективніше робити це в співпраці з психологом. Тому що може бути непросто або неможливо подолати психологічні захисти, які прагнуть зберегти сталу систему. Психіка інерційна, і в будь-якому випадку Вас буде відкидувати назад. Тому тут необхідна робота зі своїм внутрішнім світом. Тривала, обережна, поступова. А вже після цього або зміниться ставлення оточуючих, або Вам буде легко припинити стосунки з тими, з ким не добре.

Чи плануєте працювати з психологом індивідуально?

Ірина Василівна Гуральчук · Answer

[quote]Дякую Вам за таку розгорнуту відповідь. Так, хотілось би попрацювати, щоб вирішити цю проблему[/quote]
Будь ласка. 
На цьому сайті чи де Вам буде зручніше Ви можете знайти психолога, який Вам відгукується та почати індивідуальну співпрацю, коли будете готові. 

Бажаю Вам щастя і спокою.

Алла Веленко · Answer

Доброго вечора Юліє.
Ви пишете "Я теж працювала, але заробляла значно менше. Чоловіку створила такі умови, щоб він міг по максимуму займатись роботою і не відволікатись на побутові справи. Ми фактично не проводили час разом.."
Я правильно Вас зрозуміла: на початку спільного життя на першому місці були матеріальні статки і все робилося для того, щоб чоловік міг займатися лише роботою, ні на що інше не відволікаючись? В тому числі, на друзів, спільне провадження часу з Вами та дитиною...
Сумно про таке писати, але по факту виходить, що все було зроблене для того, щоб чоловік звик жити як у вакуумній обгортці... Його опікали, "забігали йому всі дороги", брали на себе всі побутові проблеми і коли він повністю до цього звик, Вам набридло грати роль, взяту колись давно, можливо навіть в дитинстві... І все кинувши, втікти... От тільки для дочки це, виявляється, може бути величезною травмою... Та і мамі буде достатньо боляче в її стані...
Коли створюються пари, зовні здається, що зустрічі відбуваються випадково, але це тільки зовні... Насправді, пару створюють люди, які "віддзеркалюють" одне одного. Тобто, як правило, ми повторюємо певні родові сценарії і нерідко, починаємо помічати певну схожість зі своїми батьками чи родичами далеко не одразу, а лише проживши певний відрізок життя і "набивши собі гулі". 
От Ви пишете, що колись дивувалися свекрусі, яка їздила одна з дітьми на море, а от тепер фактично опинилися на її місці. Але нічого не пишете про своїх батьків... Як склалися стосунки між ними?

Алла Веленко · Answer

Тобто, насправді, у Вас ніколи не було зразка гармонічних стосунків...
А яка причина розлучення ваших батьків? Хто був ініціатором розлучення?
І ще. Після розлучення, як розподілялися ролі між мамою, дідусем та бабусею? Чи були в Вашій сім'ї статки?

Алла Веленко · Answer

Дякую Вам за щирість.
"Батько випивав...ініціатором була мама..
Бабуся - типовий нарцис і тиран, яка ніколи нікого не хвалила, а лише критикувала і карала мовчанням..."
Насправді, класичний сценарій співзалежних стосунків, де "жертви" та аб'юзер періодично міняються ролями... І ще невідомо, чому батько став так багато пити...щось гірке та болюче заливаючи в собі горілкою... І мама, 
"ніби недолуга якась, яка пропаде без неї..." і якій, швидше за все, не вистачало достатньо сили на дочку, бо і собі ради не змогла дати...
І от те Ваше несвідоме бажання все можливе і неможливе зробити для свого чоловіка, щоб що, насправді?
"Мирилась, бо відносилась з розумінням, що є спільна мета ( будинок) і варто потерпіти, а потім можна буде насолоджуватись життям..."
Як і в дитинстві маленька дитина намагається отримати хоча б крихту уваги, порозуміння, тепла, любові від дорослих, яким не до неї, бо і своє життя не можуть ніяк владнати... А дитина не розуміючи цього, думає, що то вона щось не так робить, чогось дорослим не додає... А от як буде з усіх сил старатися, то потім на неї обов'язково звернуть увагу і  її обов'язково полюблять, бо побачать, яка вона старанна, уважна дівчинка....
І приходить страшне розчарування, адже, всі очікування так і не виправдалися... Хоча вона так все життя старалася... Як не старалася, але її не похвалили, не стали любити більше та поважати... І по факту, своїми ж руками, вкладаючи те, чого так прагнула по відношенню до себе, створила ще одного аб'юзера...
І що, фініта ля комедія?
Але ж життя не закінчується на цьому, чи не так? І ще росте донечка, яка так само, як і Ви, з дитинства, копіює моделі сімейних стосунків... Невже все так залишити і кинути?
Від себе ще нікому не вдалося втекти. 
А от все змінити на краще не просто можливо, але і 
потрібно. Адже, саме жінка задає тон в сімейних стосунках, як це не дивно. 
Як Ви реагуєте, що робите, коли чоловік починає поводитись, як розбещений підліток?



 Відредаговано автором 03-03-2025 21:02:40

Алла Веленко · Answer

Сльози навертаються на наші очі тоді, коли ми душею відчуваємо, що у словах є правда... І краще сльози прозріння, аніж жити ілюзіями, від яких з часом може бути лише гірше. У Вас є дочка і якщо Ви зараз "втечете" навіть не спробувавши щось змінити кардинально в стосунках, може повторитися Ваш сценарій з Вашою мамою, яка "втекла" від Вашого батька... А опинилася ще в гіршому...
А щодо чоловіка...
Ми всі поводимо себе лише так, як навчені, і як вміємо, відповідно власному досвіду та знанням про самі стосунки... 
А насправді, просто зціпивши зуби мовчки ненавидите, накопичуючи в собі ту саму отруту, яка руйнує не лише стосунки, але і Вас саму... Але ж, насправді, це не вихід. 
Розумію, що скажу дивні речі, але чоловіків потрібно вміти виховувати, як тих же самих дітей. І як Ви розумієте, ненависть навряд чи в такому процесі допомагає. Щоб когось змінити, потрібно, насамперед,  навести лад у своїй душі. Коли жінка самодостатня (не плутати з самостійністю - це різні речі), вона перестає психо-емоційно бути від чоловіка залежною. А отже, зникають очікування по відношенню до нього. 
А якщо немає очікувань, настає внутрішній спокій та рівновага і чоловік сприймається вже таким, яким є на даний момент. От тоді, можна починати і процес виховання. Адже, чоловіки реагують лише на дії, а не на слова... Причому - спокійні дії. Бо лише в спокої є любов, а в любові та сама сила, яка перетворює любі найгірші стосунки в гармонію. 
Отже, основна задача, навчитися бути в рівновазі і знаходити привід відчувати себе щасливою не завдяки чоловіку та тому, що він може зробити, а завдяки самій собі. 
Адже, всі скандали та суперечки, то лише втрата здоров'я і нервів, але аж ніяк не покращення в стосунках.

Павел Леонидович Басанский · Answer

Здравствуйте!
Вам уже подобно ответили коллеги, повторяться не хочется, потому скажу лишь следующее:
Вы выросли практически БЕЗ отца и прожили 13 лет практически БЕЗ мужа - психологически БЕЗ мужа.
Без отношений с ним, только какие-то взаимодействия по определенному сценарию. 
Потому, разведясь с ним, только прервется видимость отношений (что тоже хорошо, так как честно), но ЧТО дальше?

Vitaliya Melnik · Answer

Добрий день.[quote]Ми не ходимо в гості, до нас теж ніхто- в неділю в нього теж завжди робота.[/quote]
А ви самі ходите в гості? Чим ви можете? Що приносить вам варто?

Алла Веленко · Answer

Як кажуть, теорія - це прекрасно, але все вирішує практика.
На мою думку, у Вас можуть бути дуже сильні приховані дитячі травми. Одна з них, чи не найсильніша, може стосуватися, як це не дивно, але саме батька. Чому?
Мене особисто насторожує от та сама повна байдужість, про яку Ви обмовилися. А так, зазвичай, буває, коли в дитинстві непрожитий стрес пішов на рівень підсвідомості, тобто, приховався, щоб захистити психіку дитини. А такі приховані травми достатньо небезпечні, бо можуть непомітно перейти на рівень психо-соматики. Так, як це могло статися і з Вашою мамою. Я нічого не стверджую, але ймовірність того, що у мами непрожиті образи перетворилися на серйозну хворобу - дуже велика. Адже, онкологія часто буває спровокована саме образами.
У таких випадках, найкращий вихід - це серйозне індивідуальне пропрацювання за допомогою психо терапії не лише непрожитих травм та накопичених з часом, негативних почуттів та емоцій, але і трансформування їх у новий, гармонічний сценарій життя. Таким чином, можна допомогти не лише собі, а  опосередковано, своїй донечці та своїй мамі. Адже, сім'я на рівні психо-емоційних зв'язків та енергій - це єдине ціле.

Ірина Василівна Гуральчук · Answer

Як Ви бачите ситуацію між Вами з чоловіком зараз, після обговорення з психологами? 

Що відчувається найбільш хвилюючим? 

Чи залишилися запитання, які Ви ще хотіли б обговорити?

Авторизация

Поиск психолога и психотерапевта

Статьи, обзоры, словарь и темы по психологии

Тесты для самопознания и психологические викторины

Авторизация

Втомилась від постійних емоційних качель чоловіка

Ответы психологов