"Я не знаю что я хочу щас, у меня есть чувства к нему, но с другой стороны я не могу отпустить его плохие поступки"
Можливо, дуже здивую Вас, але в стосунках, нерідко, негатив тримає сильніше, аніж те, що було в стосунках гарного. Чому?
Тому що позитив - це з області вже прожитого і повністю прийнятого. Тоді, як любий негатив - це образи, претензії,
страхи, гнів... і це те, з чим ми повинні розбиратися, що повинні зрозуміти, з чого повинні зробити висновки. Адже, кожне почуття з'являється як певний сигнал, пересторога, допомога... Це такий закон стосунків, який ми можемо не знати, але він все одно буде на нас впливати і тримати разом навіть, якщо ми цих стосунків вже не хочемо. Мало того, навіть, якщо Вам вдасться все таки піти від хлопця, але залишаться от ті самі "негативи", вони просто не дадуть Вам створити нові стосунки, або ж нові стосунки "потягнуть" за собою ті ж самі проблеми. Так само, як невирішені питання з дитинства, психологічні травми, з тою ж самою мамою
та батьком тягнуть проблеми у Ваші особисті стосунки вже зараз.
Певне, достатньо складно одразу побачити зв'язок між тим що було, і що відбувається зараз, але він не просто існує, але і керує життям.
От те саме "Я не особо чувствую себя ценной и нужной для самой себя.." як Ви думаєте, а звідки таке знецінення себе? Адже, ми чомусь або відчуваємо себе впевнено, самодостатньою, або ж повинні весь час доводити собі, хлопцю, батькам, оточуючим, що чогось все таки варті, почуваючи себе постійно недостойною щастя вже просто так, за фактом свого народження...
Ви відчували себе цінною в стосунках з мамою, батьком?
А зважаючи на те, що Ви пишете про себе, навряд чи. Але ж ставлення до себе, самооцінка, формується саме в дитинстві під час спілкування з батьками. Тому прекрасне бажання "...наверное стоит понять что я заслуживаю большего, что меня могут любить и ценить просто так, тогда я и сама буду себя любить"
виявляється не так вже і легко здійснити. Тобто, зрозуміти, що так потрібно до себе ставитися - достатньо просто, але... Виявляється, що та сама цінність та висока самооцінка проявляється не в розумінні "що так потрібно до себе ставитися", а в реакціях та почуттях. А от їх ми, якраз, контролювати і не можемо. Що Ви самі вже дуже точно підмітили раніше:
"Когда у нас ссоры, у меня всегда реакция одна это слезы и пока я не успокоюсь, я не пойму своих потребностей, когда успокаиваюсь начинаю анализировать что и как, и уже тогда могу высказать все недовольства". Але ж, як кажуть, "після бійки кулаками не машуть"?
Тобто, основний показник всього, на який, до речі, і реагують всі оточуючі, в тому числі, і чоловіки - це от та сама перша реакція: сльози, образи, відчуття несправедливості, приниження і т.д., які і визначають всі подальші стосунки.
А звідки беруться реакції? А реакції випливають з того самого нашого глибинного попереднього досвіду.
І виходить "замкнуте коло", по якому можна бігати до безкінечності.
Власне, якщо вважати, що життя буде тривати вічно, то ніби і нічого
страшного. Можливо, колись, кількість болю перевищить певну межу і нарешті, перейде у якість десь там, наприкінці життя... А може і не перевищить, то лотерея...
Але якщо все ж таки хочеться своє життя жити щасливо вже зараз - такий метод очікування "що якось саме владнається", навряд чи може задовольнити.
Відредаговано автором 24-02-2025 09:21:19