Не хочу життя і як з цим боротись?

Добрый день, Ника.
Вы не против , если я буду писать на русском языке?
Ваше состояние возникает у многих людей Вашего возраста!
Это можно назвать своего рода кризисом.
Кардинальные меры применять в сторону суицида не стоит.
Ваше нынешнее состояние не вечно, оно пройдет.
Главное, правильно направить работу Вашей психики.
Я бы конечно рекомендовала лично это обсудить..
Но если такой возможности нет, то давайте попробуем и тут:
-как давно это началось?
-что-то конкретное произошло, что могло предшествовать Вашей апатии?
-какой у Вас график каждый день?
-Вы работаете? Если да,то где и кем?

Доброго дня. Чи були якісь події, що передували вашій апатії. Можливо бувають зараз не лише такі стани а й позитивні?
Ваші медалі, дипломи це було ваше прагнення чи більше бо так треба, щоб порадувати батьків? На скільки ваш вибір був свідомий? Можливо ви багато часу приділяли роботі і просто виснажили себе?
Насправді питань багато. Почніть з маленького по одній маленькій цілі вдень. Сьогодні поскладати на оцій поличці, завтра на роботу вийти раніше і прогулятися. І за кожний крок хваліть себе. Далі все більше і глобальніше. Перегляньте де ви зараз і що хотіли б змінити та що для цього потрібно зробити, знову ж таки по невеликих кроках.
Плюс я б рекомендувала, на всякий випадок, відвідати ендокринолога. Інколи такі стани бувають пов'язані із проблемами у щитовидці. Ну і звичайно якщо самій не виходитиме зібратися, то відвідати психолога.

Доброго дня, Ніко!
Якщо всі Ваші попередні досягнення були в основному не для себе, а для інших (в першу чергу батьків), тоді Ваш стан зрозумілий. Ви не навчились чути себе і свої власні потреби, і тепер опинились у вакуумі відсутності цілей: попередні - чужі - досягнуті, а власних - нових - немає.
Це повноцінна криза дорослого життя і варто будо б проходити її з психотерапевтом. Разом зі спеціалістом Ви зможете навчитись чути себе і свої бажання, а значить і знаходити для себе нові сенси життя. І зробити це набагато швидше та екологічніше для себе.

Доброго, Ника!
Перфекционизм или "комплекс отличника", а это именно он - золотая медаль, красный диплом, "я лучшая" и пр.дребедень, часто приводит к обесцениванию себя как личности и любых своих собственных чувств, желаний, мечт и др. Возникает он изначально как желание понравиться, быть принятой и любимой своими близкими - мамой и папой в первую очередь. Но это недостижимо в принципе - так как планка постоянно повышается, а ожидаемое принятие всё оттягивается и оттягивается - и получается вечная гонка за "примарами", от которой Вы уже выдохлись и устали...
Поддержу коллегу выше, необходима очная работа с психологом - длительная психотерапия.
Подепрессуйте-подепрессуйте и начинайте понемногу выходить из этого состояния - вперёд к себе настоящей!

Ответ отредактирован автором 12-06-2018 14:28:44

Ника, здравствуйте! Состояние апатичное, когда «нічого не хочу, і просто не трогайте мене» сложное в проживании. Потому что там, как правило, присутствует подавление энергии желания чувством вины или стыда. Сочувствую вам. И здесь, правда, важно обследоваться у эндокринолога и невропатолога, чтобы исключить гормональный сбой, например. Согласна с коллегой.
Дальше обращаю внимание на то, что вы пишите «Ви моя остання надія». И тогда вопрос: вы уже обращались со своим состоянием к психотерапевту? Возможно к эндокринологу или невропатологу? Как вы видите ту помощь, которая последняя надежда, которую могут оказать психологи здесь на сайте?
Поскольку вы точно указываете начало апатического состояния год назад, то вопрос: что произошло год назад? Были ли вы когда-то влюблены? Состоите ли вы в отношениях с мужчиной?
Дальше вы пишите «нічого не приносить позитивні емоції». А какие эмоции возникают у вас? Что вы чувствуете? Есть ли у вас бессонница?
Вопросов много. И хочется расспрашивать вас о вашей жизни, о ваших достижениях, об отношении к этим достижениям. Впечатление, что вы интересная и не ординарная личность.
С уважением, Елена Мороз.

Ви називаєте свій стан "якби це не я". Але я хочу запитати тоді, а хто? Була Ніка, яка прагнула чогось кращого, і є Ніка, яка нічого не хоче. Але і там і там - це Ви. Коли диплом і медаль є, Ви розумієте, що ці бажання не були істинно Ваші, вони не мають дійсно Вашої авторської мети. Чи можна тоді назвати проблему, з якою Ви стикнулися, як пошук свого бажання? Ви чітко характеризуєте це як "просто не трогайте мене". А Вас хтось "трогає" і заважає?