Чи підтримують психологи універсальні й категоричні заключення?

Доброго дня!
Цікаве питання, поділюся своїми міркування на тему)

З одного боку, ми дійсно можемо говорити що слова "назавжди", "ніколи" і т.д. є словами-глобалізаторами, яких бажано уникати. Разом з цим, у всьому можуть бути свої виключення та своя неочевидна, на перший погляд, терапевтична цінність. Адже "ніколи не використовувати слово "ніколи" - може бути проявом того самого феномену, тільки з іншого боку)) А гнучкість - один з елементів психологічного здоров'я) Тож давайте розбиратись, які, на мою думку, можливі виключення.

З кожною окремою людиною, психолог вибудовує взаємодію, виходячи з запиту, особливостей характеру людини, захисних механізмів її психіки тощо. І один із захисних механізмів, наприклад, коли працюємо із запитом співзалежних стосунків, - це заперечення. Саме воно дуже часто супроводжується надією на те, що одного разу партнер зміниться і перестане погано до мене поводитися, що в свою чергу, заважає бачити реальність. Саме тому людина може десятиліттями залишатися у стосунках, у яких зазнає насильства.

У такій ситуації ми можемо використати одну з терапевтичних інтервенцій, мета якої — допомогти психіці людини зіткнутися з реальністю, яку вона тривалий час не могла або не була готова повністю визнати.
І тут важливо спиратися саме на реальність: наприклад, на всі ті роки, протягом яких партнер повторював одні й ті самі патерни поведінки, попри обіцянки, конфлікти, розмови та численні шанси щось змінити.

У такому контексті навіть достатньо пряма конфронтація на кшталт: «У вас немає підстав розраховувати на те, що ця людина зміниться» або ж більш прямо "вона ніколи не зміниться" — може мати терапевтичний ефект. Вона допомагає перестати підтримувати заперечення та надію на майбутні зміни партнера й поступово почати бачити стосунки такими, якими вони є зараз, а не такими, якими вони потенційно могли б стати.
Звичайно, це має відбуватися екологічно, коли психолог точно розуміє задля чого саме з цією людиною викоритсовує цю інтервенцію.

І так, криза відтворюваності результатів психологічних досліджень існує. І так, ніхто не може гарантувати що буде відбуватися з людиною через якийсь час. Разом з тим, ми можемо в таких випадках спиратися на вирогідності та минулий досвід, доречність та розуміння того, яку саме функцію ті чи інші ідеї виконують в психіці людини.
І вже виходячи з доцільності та психологічних цілей в терапії - вибудовавути процес та використовувати ті терапевтичні інтервенції, які можуть бути найбільш цінними для клієнта.