Якщо опустити сюжетну лінію першої частини фільму і відразу перейти до другої, то стисло це виглядає так — певна група осіб ловить дівчину і тортурами доводить її до стану, після якого їй призначена смерть.
Перед смертю сектанти хочуть здобути від «мучениці» певну істину, яка мала б їх урятувати.
Одухотворена ватажок угруповання, літня жінка, «Мадемуазель», йде до помираючої, щоб отримати істину «з перших рук». І раптом, несподівано після цього візиту, старуха відправляє собі кулю в лоб. Таким чином, головний ідеолог замість того, щоб наблизитися до розгадки вічного життя, гине сама.
У фільмі показано двобій — гру третьої ступені (у термінах трансактного аналізу) між жертвою та гвалтівником. Відносини між героями фільму дещо нагадують гру «Давайте надуємо Джо». І жертва, і гвалтівник провалюються відразу в два аварійні люки — «вбити себе» та «вбити іншого». (У першій частині фільму ще представлений люк «зійти з розуму»). Переможців немає. Жертва (Анна), вмираючи, забирає з собою на той світ і стару психопатку Мадемуазель. Ми не знаємо, що саме могла сказати Анна на вухо Мадемуазель, після чого та застрелилася. Та й не важливо, що саме вона сказала. Важливо, що схема працює. Ігровий трикутник тим і показовий, що ролі в ньому весь час змінюються. Завдяки цьому в кінці фільму відбувається чергове перемикання, і Жертва (Анна) стає Гвалтівником (фактично вбивцею).
Фільм, звісно, емоційно дуже складний, але він класно передає архітектоніку стосунків у драматичному трикутнику. З жертвою, якщо замислитися, відбуваються парадоксальні речі — чим більше знущань вона зазнає, тим більше зміцнюється духом, щоб потім зробити фінальний ривок і вже однією силою духу знищити свою мучительку. Дивовижно й те, що чим більше мучителька поневолює тіло та дух жертви, тим більш уразливою стає вона сама. Зауважу, що третя роль у трикутнику — роль Рятівника, не змінюється, вона йде наскрізною, як певний лейтмотив стосунків — Мадемуазель уявляє себе Рятівником, водночас виховуючи Рятівника також і в Анні. Але ідея спасіння та рятівництва зазнає цілковитого краху (до речі, чому жодні християнські рухи досі не вимагають заборони фільму?).
Так. Здається, що гвалтівник і психопат не вразливі через свою тотальну нечутливість. Але він вразливий у своїх бажаннях і віруваннях, які стосуються особисто його. Мадемуазель готує себе до особливої місії — стати свідком одкровень просвітленої мучениці Анни. Але реальність така, що жодних одкровень просто не існує (і не може існувати). Усе, що є — це зло, зло в подобі мучителя. Але Мадемуазель цього не знає, вона вірить у свою місію, і це стає для неї пасткою.
Фільм частково застерігає від «ігрових» спокус, частково підказує, як можна обходитися з неминучим злом, а також ця картина — про небезпеку нездорової прив’язаності до людей та ідей. Кожен у ньому знайде щось своє. Якщо, звісно, він досить міцний душевно, щоб наважитися його подивитися.
