Фільм «Прибуття» цікавий у багатьох контекстах: свіжий погляд на тему інопланетного життя, вічне філософське питання про сенс життя, лінгвістичні дослідження. Усе це там є.
Але в декораціях наукової фантастики мене, за професією, зацікавив аспект особистої драми головної героїні. Режисер Дені Вільнев розкриває тему психопатології депресії в неймовірно красивій і точній метафорі. Депресивні стани — це завжди про втрату, яку не усвідомлюють. Луїза на початку фільму перебуває в депресії, хоча, як з’ясується пізніше, не усвідомлює, кого вона втратила.
Фрейд писав, що у випадку меланхолії (депресії у сучасному вжитку) людина не знає, що або кого вона втратила, і нормальний процес горювання з подальшим одужанням не може розпочатися. Одужання починається з усвідомлення втрати. Таким усвідомленням для головної героїні став момент, коли вона нарешті розуміє, хто ця дівчинка у її спогадах. І далі процес триває у поступовому наданні нового сенсу спогадам, усвідомленні невідворотності втрати та того, що чудові миті радості варті того, аби пережити їх знову. Особливо радує часова метафора, адже у несвідомому час тече по-іншому, як і у фільмі.