50 відтінків сірого. Рецензія
Піддавшись світовій істерії, день св. Валентина, я провела в кінотеатрі за переглядом резонансної екранізації резонансної ж книги британської письменниці Е.Л. Джеймс «50 відтінків сірого». Що дозволяє називати вельми посередкову книгу резонансною, а її автора письменницею — мені не зрозуміло, але, ось, подивитися, що можна зробити з «нічого», було цікаво.
Як не дивно, про витрачений час я не пошкодувала. Так, фільм, безумовно, належить до категорії «рожеві соплі». «Соплів» було багато, вони тяглися по екрану і в часі. Він, у виконанні молодого ірландського актора Джеймі Дорнана, молодий, багатий і красивий. Вона, у виконанні молодої ж актриси Дакоти Джонсон, молода, небагата, але красива і незвична. Вони зустрічаються випадково, але відразу западають в душу один одному. Він шукає її, інтригує, вона тікає, але так, щоб не далеко, теж інтригує. Вони зближуються, все ближче і ближче, але ось «на жаль» виявляється, що він не мислить сексу без садо-мазо, а вона не мислить життя без нього. Вони занурюються в пучину жорстких сексуальних експериментів, точніше він з неї і не виринав, а вона не проти там поплавати, але зовсім не впевнена, що готова потонути. І починається «перетягування канату». Він тягне її на бік Зла «підпиши контракт, у якому написано, як саме ти будеш мені підкорятися, скільки разів і чим я буду тебе бити й зв’язувати, які контрольні слова треба використовувати, щоб ігри не закінчилися травмами і смертю», а вона схиляє його на бік Добра «ну чому ми не можемо спати разом, ходити в кіно, як усі нормальні пари, триматися за руки і цілуватися?»…
— Хто переможе? — спитаєте ви.
— Ви не дізнаєтеся з фільму. У книги три частини, поки екранізована лише перша — відповість автор голосом Мефістофеля.
Але досить іронії та інтриги. У фільму є кілька безперечних достоїнств. Перше і головне з них — краса. Красива актриса Дакота Джонсон. Вона красива тією природною, європейською красою, що майже повністю відсутня в сучасному Голлівуді. Вона мені чимсь нагадала мікс із молодих Софі Марсо та Шарлотти Гейнсбур. Красивий актор. При цьому він ще вельми недурно грає. Не лише у цьому фільмі. Джеймі Дорнана я вперше побачила в британо-американському серіалі «Падіння» (The Fall), де він дуже переконливо зіграв головного лиходія. Красиві зйомки. Красиві види, красиві інтер’єри. Навіть БДСМ-секс знято красиво, хоча насправді в ньому немає нічого красивого. Красива музика. Відомі світові хіти у нових аранжуваннях створюють настрій і вдало доповнюють візуальний ряд.
Друге достоїнство — казковість. Хоча, багато хто, навпаки, може віднести це до «мінусів». Уся ця книжкова чи екранна історія — казка від початку й до кінця. Мені найбільше вона нагадувала «Красуню і чудовисько» чи «Аленький цветочек», якщо брати рідний фольклор. У житті так не буває: молоді красиві чоловіки рідко бувають багатими, молоді й красиві багатії рідко зустрічають «простушок», домінанти не благородні лицарі, контролюючі психопати не романтичні, БДСМ-секс не приємний і не красивий, вади не зцілюються любов’ю тощо. Але нам не завжди потрібна реальність, ми й так у ній живемо. Для тих, кому хочеться натуралістичності, глибини переживань і рефлексій, є європейське кіно.
А у День святого Валентина хочеться казки, і фільм «50 відтінків сірого» щедро й красиво її представляє.
Шпундра Олена
