На одному з сайтів хтось залишив короткий коментар, який може претендувати на роль абсолютно лаконічної, але цілком точною рецензією: «Найкращий фільм про алкоголізм». І це чиста правда, адже найкращим цей фільм робить повна реалістичність перевтілення героя (неймовірна акторська робота Роберта Венцкевича). Усе відбувається саме так. Сьогодні ти на коні: твоє виступ зриває шкваль оплесків, тебе чекають на інтерв’ю в різних місцях, твій вечір наповнений жовтим світлом у обіймах гарної дівчини, у келихах плескається коричнева рідина, у домі тепло, за вікном поетично йде сніг. Гумор шибеника допомагає тобі хизуватися, але завтра доведеться платити за борги, адже ти алкоголік. Алкоголік, який бореться зі своєю недугою, але не з метою видужати, а щоб довести, хто сильніший. І коли твій противник думає, що він переміг, коли ти лежиш, захлинувшись власною блювотою, або майже потонувши серед замочених у ванні речей, хтось чи щось рятує тебе. І починається алкогольна круговерть: повернення з того світу — реабілітаційний центр — відновлення — відправна точка — розгін без гальм — нова сутичка — межа життя і смерті. Скільки разів так уже було? Скільки разів так ще буде?
Хороша режисерська задумка — змонтувати трейлер так, щоб у глядача не виникало жодного сумніву, що дивитиметься він саме комедію. Але насправді це важка глибока драма, яка по плечу лише сильним духом. У кожного героя своя історія, і хоча місця та деякі події в історіях залежних дуже схожі (використання однакових локацій у фільмі), зламана життя у кожного своя. Немає однозначної відповіді на питання, чому все сталося саме так. Але є відповідь на питання, яке часто задають члени родини залежного: «Він пообіцяв, що буде себе контролювати. Чи можна йому вірити? Чи вийде в нього?»
