Гітара (2008)

Захотілося написати про цей старий фільм 2008 року. Я дивилася його давно і він справив на мене велике враження.

Дівчина на ім’я Мелоді отримує діагноз рак гортані, і лікарі кажуть, що їй залишилося жити 2 місяці. За обставинами її звільняють з роботи та кидає хлопець. Життя Мелоді до цього моменту було досить сірим. Хоча її роботу та хлопця було показано лише раз, складається стійке враження, що робота її була нудною, а стосунки — такими ж.

І тоді вона вирішує прожити залишений їй час, ні в чому собі не відмовляючи. Вона знімає лофт, не бере туди жодної речі зі свого минулого життя, і починає замовляти через доставку речі, які їй подобаються. Так вона обставляє свій лофт речами, що приносять їй радість та задоволення, знайомиться з дівчиною, яка доставляла їй піцу, та хлопцем, який теж щось їй доставляв, і з задоволенням проводить з ними час, балакаючи та займаючись сексом. Їй стає помітно краще. Порівняно з нудною дівчиною на початку фільму, тут ми бачимо жінку, яка насолоджується життям.

У якийсь момент вона згадує про те, як у дитинстві мріяла про гітару, але батьки відмовлялися її купувати. Її бажання було настільки сильним, що вона навіть вкрала гітару, за що була покарана батьками, а гітара була повернена до магазину. До речі, про батьків Мелоді, крім цього моменту у фільмі ні слова. Вона не повідомляє їм про свою хворобу і, здається, взагалі ніяк з ними не контактує.

І звичайно, вона замовляє собі гітару, таку, як мріяла в дитинстві. І величезну підсилювальну установку. Але тоді вона виявляє, що не вміє грати, і починає вчитися за відеоуроками.

Час летить непомітно, вона вже добре грає на гітарі і насолоджується цим. І раптом їй телефонують господар лофту та запитують, коли вона збирається звільнити приміщення, адже вона зняла його всього на 2 місяці. Вона з подивом дізнається, що 2 місяці минули, а вона все ще жива і почувається добре. Вона йде до лікаря, і їй кажуть, що в неї більше немає раку.

Усі гроші з кредиток витрачені на розкішні речі, які тепер вона продає за безцінь, і останнє, з чим вона збиралася розлучитися, — це гітара, але вона не змогла цього зробити. Вона почала грати на гітарі в парку і познайомилася з хлопцями з музичного гурту. Фільм закінчується кадрами її концертів.

Для мене цей фільм про важливість слідування власному шляху. Про те, до чого призводить відмова від своїх бажань. У дитинстві Мелоді дуже добре знала, чого вона хоче, і яро відстоювала це. Але їй не було підтримки з боку батьків, які, очевидно, вважали, що краще знають, що потрібно їхній дитині. Це призвело лише до того, що Мелоді, відмовившись від своїх бажань, почала жити нудне та порожнє життя. Її хвороба — наслідок усього цього, адже горло тісно пов’язане з самовираженням.

Хвороба розв’язала їй руки. Їй вже нікого було втрачати. І вона прийняла рішення прожити решту життя з задоволенням. Вона почала усвідомлювати та реалізовувати свої бажання. Спочатку це була просто смачна їжа, гарні речі та секс. Потім вона згадала про свою головну забуту мрію — гру на гітарі. І ця послідовність, показана у фільмі, дуже правильна з психологічної точки зору. Коли до терапії приходить клієнт, який розучився відчувати свої бажання та не знає, чого хоче в житті, ми починаємо з простих речей. З того, чого хочеться прямо зараз, чого хочеться тілу. З здійснення цих поки що маленьких бажань лише потім можна прийти до усвідомлення інших, більш фундаментальних. Інакше неможливо. Це як потрапити в 10-й клас, пропустивши всі попередні.

Слідування своїм бажанням, а отже, і власному шляху призвело до того, що вона вилікувалася від своєї хвороби. Іноді хвороба — це остання, відчайдушна спроба нашої Самості повернути нам наше життя. У фільмі все закінчилося благополучно, спроба вдалася.

PS: не потрібно лікувати рак психотерапією, принаймні лише нею.