Сьогодні на вулиці почалася справжня холодильня. І вкрай складно робити щось, окрім як спати, їсти та дивитися фільми. Мені пощастило — випадково я наштовхнулася на «Крізь сніг». Спочатку мене привабило п’ять вступних пунктів: корейський режисер (а вони часто неймовірно безумні), постапокаліпсис (страшенно люблю, особливо в нинішньому настрої), Тільда Суінтон у ролі дивної жінки-ботаніка-наглядачки (без коментарів же), поїзд у головній ролі (я трохи Шелдон, да) та буквально схематизовано-візуалізоване класове нерівність. Уявіть лише, яка смакота виходить на виході після змішування таких інгредієнтів!
Власне, весь фільм — це велика, красива, гротескна алегорія на класове нерівність у капіталістичному суспільстві. Зараз поясню. Після того, як у повітря випустили хімікати з метою зупинити глобальне потепління, світ занурився в нескінченну зиму з лютим пекельним холодом (приблизно так я сприймала сьогоднішню погоду, коли бігала в легкому пальті по Мінську в пошуках теплих шкарпеток, ага). Цей холод настільки суворий, що за пару хвилин перетворює людей на фруктове морозиво. Відповідно, практично все населення загинуло, окрім пасажирів поїзда далекого прямування — інженерного чуда, запущеного буквально напередодні апокаліпсису. За 17 років їзди поїзда по колу всередині сформувалася справжня класова нерівність: нечисленні середній та вищий класи з передніх вагонів повністю взяли під контроль мешканців Економ-вагону, які змушені виживати в умовах холоду, бруду, недоїдання та насильства. Група революціонерів у якийсь момент вирішує скинути диктатуру та дістатися до самого першого вагону, де мешкає сам творець поїзда, по дорозі захоплюючи приховувані від них ресурси поїзда. А там, між іншим, і душ, і стейки, і ще багато чого (не буду спойлерити, бо цікаво спостерігати за їхнім просуванням по вагону на власні очі).
На початку фільму я думала: «ну гаразд, цікаво з точки зору уяви та продумування постапокаліптичного світу; але що нового мені можуть сказати про революцію та нерівність?» І я була не права. Бо фільм заглядає набагато глибше, проникаючи в саму суть природи гнобителів і гноблених, правлячої верхівки та революційного лідера, боротьби та співпраці. І взагалі — функціонування сучасної соціальної екосистеми такою, якою вона є. І так — поки ми продовжуємо залишатися в будь-якій системі (будь це держава, сім’я чи робочий колектив), ми продовжуємо цю систему підтримувати. Боровчись із системою, ми все одно продовжуємо бути всередині неї. Мені здається, це ключова думка фільму.
У мене маса вражень, але я вам більше нічого не скажу. Подивіться обов’язково самі. Фільм дійсно хороший. Ну і завтра -7 обіцяють. ;)
Опубліковано 2019-11-22 о 09:50
