Серіал The Act — мабуть, найжахливіше з того, що я дивилася після "Покидаючи Неверленд". Оця мовчазна хрестоматія з інвалідизації власного дитяти, доведена до абсурду. The Act заснований на реальних подіях (і це жахає, звісно), розповідає історію матері-одиначки Ді Ді та її "важкохворої" доньки Джіпсі. Якщо ви, як і я, плакали, коли читали багато років тому "Поховайте мене за плінтусом", то від The Act захочеться забитися в куток і відмовитися від сучасної медицини, яка так ретельно підтримувала неіснуючі хвороби у зовсім здорової дівчини, не ставлячи під сумнів дії її хворої на синдром Мюнхгаузена матері.
Тоді чому, запитаєте ви, я про нього пишу, якщо він такий огидний? Тому що вся ця історія — реальність. Це по-перше.
По-друге — тому що серіал являє собою одну суцільну моторошну метафору того, що багато батьків роблять зі своїми дітьми. Не передаючи їм відповідальності, вважаючи їх "ще дуже дурними й несамостійними", продовжуючи обслуговувати їхні базові потреби, коли їм уже 20, 30 і 40 років. Засинаючи в одному ліжку з 15-річною донькою та прасуючи білизну 40-річному синові. Забуваючи про те, що діти — це не універсальний засіб від власного самотності та соціальної неспроможності. І завдаючи непоправної шкоди своїм насильством.
Ну і, звісно ж, дивитися варто ще й тому, що гра акторів на висоті, а сценаристи дійсно постаралися на славу.
