Question by:
Лиса
Age:
31
Я не можу жити серед людей
Доброго ранку.
В мене проблема, пов'язана із проживанням з іншими людьми, особливо чоловіками.
Наразі я виконую волонтерську роботу на фронті і маю два тижні жити з іншими людьми і одній хаті. Сама по собі робота також пов'язана з людьми (з пораненими і хворими бійцями), але там я зовсім інша, мені подобається підтримувати контакт і допомагати їм. Проблеми починаються, коли я повертаються "додому".
Всі навколо такі смішні, гучні, балакливі... А я ніяка. Я боюсь рота відкрити. В мене дерев'яний язик, я починаю заїкатися. Коли мені щось кажуть, я лякаюся, не знаю, що відповісти. Ми граємо в настолки, але я дуже погано розумію правила і на мене із-за цього інколи зляться. Тому я почала відмовлятися від цього. Я не даю смішні коментарі і мовчу. Якщо намагаюся пожартувати, ніхто не сміється. Навіть якщо до цього сміялися з якихось дурниць від інших. На перший погляд - ну то й що? Але якщо копнути глибше, то це приносить дуже жорсткий душевний біль. Я плачу кожного дня і інколи мрію, щоб мене не стало, аби б не переживати таке відчуття тотальної власної нікчемності. Я як телефон розряджений до 1 відсотка - в мене немає позитивної емоційної реакції на слова.
І здавалося б - ну не їзди тоді. Але я не можу жити без самої роботи. Мені подобається опікуватися хворими і пораненими. Там я і жартую, і мені є що сказати, я відчуваю сенс і енергію.
Мені тут ще бути тиждень. Можливо хтось дасть пораду, як його пережити.
Дякую вам.
В мене проблема, пов'язана із проживанням з іншими людьми, особливо чоловіками.
Наразі я виконую волонтерську роботу на фронті і маю два тижні жити з іншими людьми і одній хаті. Сама по собі робота також пов'язана з людьми (з пораненими і хворими бійцями), але там я зовсім інша, мені подобається підтримувати контакт і допомагати їм. Проблеми починаються, коли я повертаються "додому".
Всі навколо такі смішні, гучні, балакливі... А я ніяка. Я боюсь рота відкрити. В мене дерев'яний язик, я починаю заїкатися. Коли мені щось кажуть, я лякаюся, не знаю, що відповісти. Ми граємо в настолки, але я дуже погано розумію правила і на мене із-за цього інколи зляться. Тому я почала відмовлятися від цього. Я не даю смішні коментарі і мовчу. Якщо намагаюся пожартувати, ніхто не сміється. Навіть якщо до цього сміялися з якихось дурниць від інших. На перший погляд - ну то й що? Але якщо копнути глибше, то це приносить дуже жорсткий душевний біль. Я плачу кожного дня і інколи мрію, щоб мене не стало, аби б не переживати таке відчуття тотальної власної нікчемності. Я як телефон розряджений до 1 відсотка - в мене немає позитивної емоційної реакції на слова.
І здавалося б - ну не їзди тоді. Але я не можу жити без самої роботи. Мені подобається опікуватися хворими і пораненими. Там я і жартую, і мені є що сказати, я відчуваю сенс і енергію.
Мені тут ще бути тиждень. Можливо хтось дасть пораду, як його пережити.
Дякую вам.
What are these ratings?
Question Ratings
Users can vote for questions they like. The best questions are featured in a special section of the website.
You can vote for a question if you found it interesting, well-described, or believe that the psychologists’ answers would be valuable for many others to read.
If you vote for a question, a link to it may later appear on your personal page in the "Liked Questions" section. Negative votes will not be displayed anywhere.
For psychologists, the questions they like will not be displayed on their personal pages.
