Невпевненість у собі

Здається, у мене проблеми із самооцінкою, і це стосується навчання. Я дуже невпевнена у своїх знаннях. Почну здалеку. У школі наш клас був слабким, і можна сказати, що я була найкращою за оцінками (хоча вони були звичайними, середніми). "Найкраща серед найгірших".

Коли я вступила до університету, мене наче розчавили. Розумні, цілеспрямовані дівчата — ті самі, у яких лише п\'ятірки, які встигають займатися спортом, мають купу хобі, начитані, впевнені, звикли завжди бути першими. І я одразу зрозуміла, що я – "другого сорту". Виявилося, що я зовсім не крута, а звичайна дівчина, яка ні на що не здатна.

Я намагалася прийняти себе, зрозуміти, що я – інша людина, що в мене багато хороших якостей, що я молодець, бо прагну до кращого, що у всіх свій шлях і всі з чогось починали. Але інколи мене накриває дуже сильно.

Найбільше мене хвилює те, що через це я наче загнала себе в глухий кут і не можу з нього вибратися. Стало важко готуватися до завдань, а навіть якщо готуюся, то не можу відповідати на парах. Перед семінарами я вся тремчу, у голові чітко можу уявити свою відповідь, але щойно відкриваю рот — усе плутається, голос жахливо тремтить. Після невдалої відповіді — почуття провини, сльози, що я ні на що не здатна(а ось дівчата молодці, такі розгорнуті і впевнені відповіді завжди мають), а потім відраза до себе, бо я слабка. (Хочу наголосити, що викладачі адекватні, добре викладають матеріал і проводять практичні. Не реагують гостро на помилки, а навпаки, раді пояснити)

Думаю, що треба бути сильною, що не можна плакати, а треба просто ще більше старатися. Обіцяю собі, що до наступного завдання підготуюся краще, подолаю страх. Але нічого не змінюється, і так по колу.

Я навіть думала, що, можливо, просто себе накручую. Не можу зрозуміти: я справді не така розумна і треба ще більше вчитися, чи проблема в моїй голові? Це дивно, бо на деяких парах я відповідаю без проблем, мені подобається. Але на двох дисциплінах у мене паніка.

На одній дисципліні семінари мають складний матеріал, а запитань усього п\'ять на дванадцять людей (тобто треба ще встигнути першою підняти руку), і часто буває так, що я не встигаю, а після інших мені вже нічого додати. На іншій дисципліні страх узявся нізвідки: на першій практиці я все провалила, і після цього більше туди не ходила, відкладаю "до тих пір, поки вилікуюся"