Як захистити дитину і не нашкодити

Моя дитина має подружку кілька років, а останнім часом ця дружба стала особливо близькою. Я дозволила дитині спілкуватися по телефону і за допомогою месенджерів з реальними друзями. В мене є для неї правило: спілкуватися тільки з тими дітьми, яких знає в реальності (тобто не спілкуватися з незнайомими з інтернету), і якщо щось турбує, щось викликає дискомфорт - звертатися до мене або до батька. Влітку доньці було нудно через те що по сусідству немає діток, з якими можна поспілкуватися, а з дітьми з компанії родичів та друзів ми бачилися раз в тиждень, тож я дозволила спілкуватися з однокласниками і деякими знайомими по телефону. З тією подругою донька по телефону спілкувалась по кілька годин на день, а потім за бажанням дівчат почали ще й раз на тиждень зустрічалися в супроводі дорослих.
З вересня почалась школа і за моїми спостереженнями донька почала більше уваги приділяти спілкуванню з іншими дітьми.
Одного разу донька відмовила подрузі у дзвінку, бо хотіла поспілкуватися з іншою дівчинкою. Мене в той момент не було поряд з нею — я 2 години слухала онлайн-вебінар в іншій кімнаті і не знала що відбувається в той момент. Тоді ця подруга почала зміненим голосом записувати доньці повідомлення, що її взломали, і так далі. Коли я прийшла в кімнату доньки щоб вкладати її спати, донька була у великому стресі і була дуже занепокоєна, що її подругу взломали, я пояснила, що якщо взломали, вона все-одно зможе відновити акаунт за допомогою мобільного телефону, тому що акаунт прикріплений до номеру, і якщо щось - ми зв'яжемося з батьками подружки. Я заспокоїла доньку і вклала спати, тоді переглянула історію їхнього спілкування за той час і виявила, що ніхто сторонній не взламував акаунт подружки — це сама подружка зміненим голосом говорила, вдаючи ніби вона - інша дівчинка, на ''доказ'' цього надсилала наче 'свої' фото (скачані з пінтересту), обзивала мою доньку, тощо. Для мене, на моє доросле сприйняття виглядало так, наче моя дитина наївно вірить тому що говорить та дівчинка, і подружка, бачачи що моя донька ведеться на обман, жорстоко продовжувала. Мені було моторошно, я вранці пояснила доньці, що це був обман і збиралась не дозволити подальше спілкування поки не обговорю те що сталося з батьками подружки. Але моя донька тоді захворіла і не ходила в школу, відповідно я не бачила батьків дівчинки, доньці нетерпілося дізнатися від подруги, чому вона так зробила. Подружка продовжила гнути свою лінію. Коли донька дуже наполягала на відновленні спілкування з тією дівчинкою, я пояснила, що це був справді обман і це не припустимо, і сказала доньці, якщо подружка не зізнається в обмані, не вибачиться і якщо обман буде продовжуватися - я не дозволю будь-яке спілкування з нею за межами школи. Донька передала ці слова подружці, і та зізналась в обмані, сказала що це був пранк який вийшов з-під контролю, вибачилась і подібне в сторону моєї доньки не продовжувалося. Було ще декілька нюансів, але цей найвиразніший. Проте сталися інші ситуації: ця подружка кілька разів розповідала історії про фізичну агресію з боку тренерки до неї під час занять. Ці історії, як мені відомо, в такому вигляді як описувала дівчинка, не підтвердив ніхто з дітей, в тому числі моя донька. Я опитувала свою доньку — вона ніколи не бачила фізичної агресії до дітей з боку тренерки, хоче ходити на заняття і почувається з тренеркою комфортно.
Після крайнього інциденту, в мене було багато емоцій, але давши собі час перетравити історію, я вирішила попросити свою доньку взяти паузу у спілкуванні з подружкою поза школою, поки дорослі розберуться у ситуації. Хоча дівчинка саме мою дитину не обманювала після того випадку з ''взломом'' акаунта, але мені неспокійно. Я не знаю, чому дитина розповідає такі історії. Комунікація між дітьми здавалася цілком звичайною, крім того випадку. Додам, що поруч з батьками подружки, які супроводжували її коли дівчата зустрічалися для спілкування в неформальній обстановці, мені бувало тривожно та ніяково, деякі моменти непокоїли, але я це списую на свою загальну тривожність і гіперпильність, хоча водночас деякі моменти здавались теплими і глибоко людяними.
Зараз мені складно перетравити цю ситуацію і вирішити, як діяти далі щодо спілкування і дружби дівчат. Моя донька неодноразово говорить, що їй важко не спілкуватися з подругою, але я переживаю, чи таке спілкування безпечне. Повторю, я не знаю, що саме стало причиною, чому дівчинка говорить таке про тренерку. Не хочу нікого звинувачувати, але один зі страхів — це те що наступною, кого обмовить подружка, якщо це було обмовляння — може стати моя донька чи я, чи інші близькі люди. І якщо у випадку з тренеркою зараз була можливість спростувати те, що сказала дівчинка, то хто-зна що буде наступного разу. Допоможіть, будь ласка, розібратися, чи правильно зараз обмежувати спілкування з подружкою, навіть якщо донька хоче спілкуватися з нею?

Зараз ситуація для мене непрозора і дуже важко прийти до тями. Я б не хотіла бути мамою, яка у всьому контролює і обмежує доньку, хотілося би давати їй простір для власних рішень, досвіду і висновків, але ця ситуація, саме це спілкування, з тим що мені не зрозуміло чому так сталося, здається мені небезпечною.
Як ви бачите це зі сторони? Буду вдячна за допомогу.

Ще мене є зараз турбує те, що згідно з моїм внутрішнім етичним кодексом краще б я: щиро і одразу при дискомфорті говорила з тими батьками напряму; не обговорювала ситуацію з тренерами взагалі, а я ділилась деякими своїми переживаннями і слухала їхні; не писала б на публічний сайт, а краще б у приватній розмові з психологом; але в мене не було внутрішніх і зовнішніх ресурсів на це у моменті, і зараз я для себе не дуже гарна людина.

↩ Реакція на відповідь № 389057 для Валентина Михайловна

Вы не написали какой возраст дочери.
— не пишу вік і тп деталі для уникнення деанонімізації

Чего вы больше всего боитесь?
— найбільше боюся, що я помиляюся, в раптом навіть якщо дівчинка розповідає таке, що не підтверджують інші діти, але дійсно була проявлена до неї агресія просто інакше. Щодо тренерки, я не бачила проявів фізичної агресії, але на моє суб'єктивне відчуття, вона не надто делікатна, тактовна, толерантна, обережна, як слід бути з дітьми. І щодо тієї дівчинки, яка розповідала про агресивні дії, судячи з розмов з тренеркою, вона справді до дівчинки в психологічному плані відносилась вороже і упереджено - але я не знаю чи це її правдиве ставлення, чи це захисна стресова реакція на обвинувачення. Я боюся що я несправедливо обмежую свою доньку від дитини, яка можливо справді постраждала, просто виразила це способом, який в дорослому розумінні виглядає як загроза репутації тренерки — і тут водночас страх, що дівчинка в некомфортних ситуаціях може і надалі реагувати таким способом, якщо дорослі не розберуться і не навчать її поводитися конструктивно, навіть якщо некомфортно. Тобто найбільше лякають 2 речі: що я несправедлива до цієї дитини, яка і так постраждала, і друге — що ця дитина, яка здатна обмовляти інших, якщо буде в близьких взаєминах з моєю донькою, може наступного разу обмовити її або нас і це буде знову стресом, а може й мати юридичні наслідки.

Запреты не дадут эффекта, потому что общаться можно и за вашей спиной. И чем больше вы будете давить, тем больше вероятность, что вранья станет больше.
— я не хочу забороняти, але хочу щоб для мене ситуація була прозорою, тобто щоб мені дорослі, які відповідають за дитину, прямо сказали, що трапилося, з чого виникла ця історія

Как думаете, достаточно ли просто поговорить с вашей дочкой, обсудить ситуацию и спросить, как она видит общение с той девочкой?
- справа в тому, що ми не знаємо, що насправді сталося на цей раз (а після минулого разу моя донька довго не могла зрозуміти, як так подруга могла її обманути, але подруга з нею дуже активно спілкувалася, приділяла увагу, робила подаруночки в онлайн іграх і в реальності, запрошувала на день народження, пригощала і тд, і наче заповнювала собою простір, тож моя донька переключилась швидко, хоч і якийсь час ще говорила мені що переживає, що подружка може знову так вчинити, але спілкуватись з нею хотіла)

Обсуждаете ли вы в целом вопросы безопасности с дочкой?
— постійно проговорюю, а ось зараз насправді складно, тому що боюся перебільшити. Для мене ситуація, коли обмовляють когось в такому контексті (про фізичне насильство чи про інші серйозні дії), і це не просто обзивання, суб'єктивна оцінка чи критика — це моторошно. Особисто я б не хотіла мати справу з такими людьми. Тут виникають сумніви від того, що може та дівчинка не зовсім обманює, може з нею дійсно відбувається щось небезпечне, просто вона говорить про це не зовсім прямо. Тобто в мене немає фактів, що ця дитина зумисно обмовляє інших щоб нашкодити — може вона так захищається, я не знаю що сталося насправді

↩ Реакція на відповідь № 389066 для Валентина Михайловна

Дякую за розуміння. Мабуть, зі сторони, для вас видніше, але для мене, коли я глибоко емоційно залучена в історію і немаю підтримки, дуже важливо не порушити конфіденційність, ділячись історією публічно, тому я деякі впізнавані деталі пишу узагальнено і трохи розмито. Розумію чудово, що сам вік дітей це дрібниця, але якщо в сукупності вік і ще декілька унікальних подій я б написала конкретно, то людина, яка знає про це, впізнала б про кого ця історія. В ній є справді є впізнавані деталі, які я зумисно упустила. Ймовірність, що саме цю історію прочитає хтось, хто може про неї знати, дуже низька, але не нульова. Просто не хочу нашкодити, щоб це поширення історії не було ще одним наклепом. Можливо я перебільшую але хвилювалася про це звертаючись сюди.

↩ Реакція на відповідь № 389064 для Павел Леонидович

Дякую за відповідь і підтримку.

В мене є для неї правило: спілкуватися тільки з тими дітьми, яких знає в реальності (тобто не спілкуватися з незнайомими з інтернету), і якщо щось турбує, щось викликає дискомфорт - звертатися до мене або до батька

Очень разумное правило, которое помогает защитить неопытного ребёнка от невидимых! опасностей, которые действительно существуют в информационном пространстве.

Щодо цього був ще один момент в поведінці доньчиної подруги, який насторожував раніше — вона спонукала мою доньку написати її другу, якого моя донька не знає в реальності. Ця розмова по телефону була при мені, і я чула, що донька відмовлялась, пояснюючи що їй не дозволяють спілкуватися з незнайомцями, на що подруга підмовляла "зроби тайком від мами". Коли я це чула від тієї дитини, в мене виникли думки, що вона може сама почуватися в небезпеці, що можливо в неї немає довірливого зв'язку з мамою, і разом з тим нервувала, що це може вплинути на мою доньку, спонукаючи її порушувати правила безпеки.

Теперь про поведение "подруги":
цитата:
Одного разу донька відмовила подрузі у дзвінку, бо хотіла поспілкуватися з іншою дівчинкою...Тоді ця подруга почала зміненим голосом записувати доньці повідомлення, що її взломали, і так далі...вдаючи ніби вона - інша дівчинка, на ''доказ'' цього надсилала наче 'свої' фото (скачані з пінтересту), обзивала мою доньку, тощо... подружка, бачачи що моя донька ведеться на обман, жорстоко продовжувала... Подружка продовжила гнути свою лінію... я пояснила, що це був справді обман і це не припустимо, і сказала доньці, якщо подружка не зізнається в обмані, не вибачиться і якщо обман буде продовжуватися - я не дозволю будь-яке спілкування з нею за межами школи. Донька передала ці слова подружці, і та зізналась в обмані, сказала що це був пранк який вийшов з-під контролю, вибачилась і подібне в сторону моєї доньки не продовжувалося. Було ще декілька нюансів, але цей найвиразніший. Проте сталися інші ситуації: ця подружка кілька разів розповідала історії про фізичну агресію з боку тренерки до неї під час занять. Ці історії, як мені відомо, в такому вигляді як описувала дівчинка, не підтвердив ніхто з дітей, в тому числі моя донька. Я опитувала свою доньку — вона ніколи не бачила фізичної агресії до дітей з боку тренерки, хоче ходити на заняття і
почувається з тренеркою комфортно

Это очень! красноречивая ситуация, показывающая СУТЬ человека и важно донести это Вашей дочери, это может многому её научить. И КАКИЕ бывают люди, и КАК стоит себя с ними вести.
Так вот, подобное поведение свойственно девочкам-нарциссам. Самовлюблённым эгоисткам, с помощью манипуляций привлекающих к себе внимание и пытающихся управлять другими, с помощью всевозможных деструктивных!!! психологических игр, вместо того, чтобы выстраивать честные и открытые отношения.

Дякую за підтримку. Щодо цього мені хоч і не хотілося бути мамою, яка налаштовує дитину проти світу, але я таки виразила доньці свою думку про неприпустимість такої поведінки подруги. Мені складно, тому що намагаюся бути толерантною щодо тієї дитини, яка, можливо, просто не вміє інакше виразити свої потреби, але таке відношення до людини, до дитини дуже болить. Хоч і моя донька не ідеальна, іноді надто настирлива, буває егоїстичною або надто прямолінійною чи нечуйною, але без будь-якої підлості чи прихованої жорстокості.

Об этом, кстати, говорит и Ваше ощущение, которому точно стоит доверять:
цитата:
і наче заповнювала собою простір

Кроме того такое поведение:
цитата:
подруга з нею дуже активно спілкувалася, приділяла увагу, робила подаруночки в онлайн іграх і в реальності, запрошувала на день народження, пригощала і тд

так же свойственно нарциссичным девочкам для того, чтобы привязать!!! к себе человека. Особенно на начальном этапе общения. Чтобы "подсластить пилюлю" и добиться хорошего расположения. Чтобы человек расслабился и стал доверять. А потом с ним можно делать разные вещи - чаще плохие и очень плохие.
И поверьте, что у подобных девочек родители (или хотя бы один из них) такие же.
Такие же токсичные, манипулятивные, лицемерные и эгоистичные. Опыт.

Мене така поведінка дівчинки напружувала, цього всього було якось наче більше, ніж доречно, більше, ніж моя донька хотіла віддавати у відповідь, хоч я і старалась не втручатися, просто час від часу питала доньку, як вона почувається, чи їй комфортно і тд. В якийсь момент мені було навіть незручно, що моя донька не проявляла вдячності до подарунків, наче ж та дівчинка так старається і хоче визнання, але я не втручалася в реакції доньки, сподіваючись що їхні відносини з досвідом самі відрегулюються. Після ваших коментарів я насмілилась пояснити доньці, що подруга цим усім привертає її увагу, прив'язує до себе, викликає довіру, а потім робить те, що руйнує довіру і створює стрес для моєї доньки та інших оточуючих, і це неприйнятні речі, після яких ми не можемо поводитися так, наче нічого не сталося.

↩ Реакція на відповідь № 389064 для Павел Леонидович

Для мене, на моє доросле сприйняття виглядало так, наче моя дитина наївно вірить тому що говорить та дівчинка

К сожалению, так и есть. Ваша дочь действительно наивна. Как считаете, почему так? Врождённая особенность? Или следствие воспитания? Или и то, и другое?

Про наївність моєї доньки на той момент, що сказати, вона в тій ситуації з пранком щодо 'взлому' акаунта, як я мала змогу переконатися з їхнього діалогу в тому месенджері, до останнього вірила що це не подруга сама таке робить і її захищала. І це для мене щось дуже людяне, що показує здатність моєї дитини вірити в хорошість і невинність інших, і бути відданою, для мене вона в тій ситуації залишилася до останнього людиною, не зрадила ні себе, ні подругу — але тим вчинком, зумисно чи ні, подруга зрадила її... Думаю, наївність в неї водночас і вроджене і як результат виховання — я не соромлю, не 'обламую' доньку в моменти, коли вона веде себе наївно, не завжди, але є такі моменти. Даю цьому простір бути, приймаю. Мені здається що на даний момент донька сама спокійно і з прийняттям відноситься до себе коли вона поводиться наївно, і не бачить в цьому соромного чи чогось такого. І це, як мені здається, допомагає їй в різних ситуаціях залишатися собою і бути чесною без страху. Можливо, я це плекаю на противагу тому, що в дитинстві мене жорстко соромили за все живе і наївне, і я не хочу щоб моя донька так почувалась. І ще мені здається, що навіть у тій ситуації з пранком від подруги, більше переживала післясмак підлої зради від доньчиної подруги я, а не донька, тому що донька просто до кінця в тій ситуації залишилася собою, якось так. Зараз думаю що в тій ситуації гірше було подружці, бо щось її змусило так гидко повести себе, і в неї не було місця щоб бути звичайною маленькою, наївною дитиною, як може бути моя донька.

доньці нетерпілося дізнатися від подруги, чому вона так зробила

Потому что 1)хотела ей отомстить за отказ общаться - наказать её и 2) вернуть внимание себе из-за ревности. И 1-е и 2-е — проявления крайнего эгоизма.
Поясните дочери, что именно этого:
цитата:
Коли я прийшла в кімнату доньки щоб вкладати її спати, донька була у великому стресі і була дуже занепокоєна, що її подругу взломали

её мнимая "подруга" и добивалась. Почему мнимая? Потому что настоящая НИКОГДА так не поступит, это НЕ по-дружески. Это более того, ВРАЖДЕБНОЕ действие, направленное на Вашу дочь. Важно, чтобы она это поняла.

Пояснювала це і після першої ситуації, і після того як подруга сказала про тренерку те, чого не було. Бо це вже як накопичення прикрих ситуацій. І на перший раз я ще думала що просто та дівчинка не вміє по іншому сказати що її турбує, і що це може випадково, необдумано (бо тоді доньчина подружка пояснила, що вона так зробила, тому що з нею раніше такий пранк зробила інша подружка), але цей раз, якщо все дійсно так, як я бачу — це вже деяка регулярність підлих дій на шкоду іншим. Принаймні пояснення що є інші причини такої поведінки дівчинки я не отримала.

Коли донька дуже наполягала на відновленні спілкування з тією дівчинкою, я пояснила, що це був справді обман і це не припустимо, і сказала доньці, якщо подружка не зізнається в обмані, не вибачиться і якщо обман буде продовжуватися - я не дозволю будь-яке спілкування з нею за межами школи

Очень разумно поступили, что принесло результат в виде признания и извинения "подруги" (не искреннего 100%, но польза не в этом - а что она повелась на запрет и проявилась - была вынуждена!!! сказать правду.
При этом показали дочери пример здорового отношения к себе - самоуважение.

Я раділа, що того разу поставила межу для своєї дитини і це певним чином спрацювала. Навіть думала про те, що можливо доньчина подружка так себе веде не зі злого умислу, а просто тому що їй ніхто не поставив межі, не роз'яснили, що припустимо, а що ні. Але що робити зараз? Я не бажаю виховувати чужу дитину, і не маю ні права, ні повноважень, ні доступу до системної взаємодії, щоб це справді мало якийсь вплив. Мені залишається просто пояснити своїй доньці, що це така людина? І не сприяти подальшому близькому спілкуванню (хіба знайдеться інше пояснення такої поведінки дівчинки, але я в це все менше вірю).

↩ Реакція на відповідь № 389065 для Павел Леонидович

не пишу вік і тп деталі для уникнення деанонімізації

Не обижайтесь, но это очевидное проявление некоторой Вашей параноидальности. А также повышенных!!! тревожности и боязливости, которые всегда лежат в основе вышеназванного. Я не про заболевание, естественно, а про характерологические склонности и особенности личности. Вам важно знать! и учитывать! свои особенности при общении с другими. Иначе можете наделать уйму ошибок.
Потому что ни по одному возрасту ребёнка, ни даже по её имени НИКТО не сможет идентифицировать ни её, ни Вас. Исключение, если Вы живёте в маленьком селе из 10-20 домов и сообщаете название села. Тогда, естественно, определить возможно. Правда психологам это вообще не нужно. А вероятность, что другие родители зайдут сюда и прочитают - крайне мизерна. А значит это только! Ваши надуманные страхи.
Но возраст дочери ВАЖНО знать – чтобы понимать возрастные потребности, которые естественно с возрастом меняются.
Если ей 9-11 – это одно дело, а если 12-16 – совсем другое.

Можливо я й справді впадаю в параною, маю підвищену тривогу щодо збереження анонімності, оскільки в цій ситуації я не почуваюся у безпеці і мабуть намагаюся хоча б щось контролювати. Вище написала, що ймовірність мала, але, вважаю, якщо б я не упустила деякі конкретні деталі, людина яка знає може впізнати історію. Ймовірність що така людина читає цей сайт мізерна, але не нульова.
Доньці 9.

А вот это:
цитата:
і зараз я для себе не дуже гарна людина

уже про невротическую! привычку себя ОБВИНЯТЬ! и себя НЕ принимать!
Это всегда следствие детских психотравм, которые Вы явно ещё не проработали.
Видимо Ваши родители КРАЙНЕ строго Вас воспитывали и НЕ принимали отхода от СВОИХ норм поведения.

Складно оцінити, мабуть так, справді строго.

я не хочу забороняти, але хочу щоб для мене ситуація була прозорою, тобто щоб мені дорослі, які відповідають за дитину, прямо сказали, що трапилося, з чого виникла ця історія

Скорей всего, учитывая характер девочки (склонность к манипулированию, наговорам и лжи), который сформировался в ТЕСНОМ! взаимодействии с её родителями - Вы ожидаете НЕВОЗМОЖНОГО. А значи прямо Вам никто и ничего не скажет. Более того, в лучшем случае лицемерно!!! сделают удивлённое лицо в стиле "А что случилось?! Не может этого быть!", а в худшем, обвинят!!! ВАС в наговорах на их замечательнейшую и невиннейшую доченьку. Почему-то я думаю, по своему опыту наверное, что всё именно так и будет. Хотелось бы ошибаться, но.
А значит 100% Вы будете разочарованы и как следствие - ещё более напряжены эмоционально, так как негативных переживаний будет в разы больше.

Я програвала в голові варіанти, що можна було б сказати, щоб проговорити ситуацію з батьками дівчинки, від глибоко відвертих варіацій, до відсторонено-формальних, поки що нічого не здається вдалим для цього. Я би хотіла від них відповідальної ініціативної позиції, хоча і з попередньою ситуацією не було нічого подібного (у відповідь на те що я підняла в розмові цю тему як факт що відбувся, без претензій, я почула у відповідь 'я знаю' і все, тобто ніхто не визнав, що дитина повела себе неприйнятно). Можливо я відповім тільки якщо буде питання, чому моя донька не спілкується з подругою — чи буде нормально, якщо скажу що попросила зробити паузу у спілкуванні поки дорослі розберуться у тому, що сталося і поки ситуація для мене не прозора?

судячи з розмов з тренеркою, вона справді до дівчинки в психологічному плані відносилась вороже і упереджено - але я не знаю чи це її правдиве ставлення, чи це захисна стресова реакція на обвинувачення

А как бы Вы относились к девочке, которая на Вас наговаривает, манипулирует общественным мнением и т.п.? Доброжелательно?
Просто она такой человек - прямой, не деликатный, склонна все вещи называть своими! именами, пусть даже это будет звучать и грубо - зато честно. Лично для меня это, как и для Вас так же, может и не совсем правильная:
цитата:
на моє суб'єктивне відчуття, вона не надто делікатна, тактовна, толерантна, обережна, як слід бути з дітьми

, но точно более симпатичная позиция, чем лицемерная политика девочки (и скорей всего её родителей тоже).

Для мене діти — це ті, за кого дорослі несуть відповідальність, тим більше ті, чия роль якраз таки в цьому (батьки, тренери, вчителі), і якщо я до цієї дитини не маю прямого відношення і моя злість в цій ситуації безсила, то вони (в тому числі тренерка) можуть встановлювати межі і правила, для кожної дитини, за яку взяли відповідальність, щоб вона могла безпечно і сприятливо розвиватися і проявлятися. Те, що я чула від тренерки — це була, як мені здається, упереджена ворожість. Звідси сумнів, що було причиною, а що наслідком: ворожість тренерки чи наклеп дівчинки? Думаю, я б у такій ситуації сердилась, але й пам'ятала б за що я відповідаю.

↩ Реакція на відповідь № 389076 для Павел Леонидович

Дивіться, я ж взагали НЕ про сором. І ні в якому разі НЕ про засудження. Я саме про психологічну! небезпеку для неї.
Бо коли людина проявляє певну наївність - вона таким чином наражає себе на небезпеку, бо НЕ очікує удару, який може (не обов'язково, що буде) трапитись.
Бо вона дещо (або і сильно) ідеалізує людей, а за правилом: людина, яка "зачарувалася" кимось, обов'язково, рано чи пізно, РОЗЧАРУЄТЬСЯ.
А це буває досить боляче, і з певними наслідками.

Мені здається, що моя донька не те що ідеалізує інших, вона, своєю автентичною поведінкою, наче дозволяє ідеалізувати себе. Мені здається, в неї немає сумнівів в тому, що добре, приязне, щедре ставлення до неї — це нормально і просто. І інше вона не сприймає на свій рахунок, це ніби пролітає повз неї, і якщо відбувається щось таке, що вибивається з цієї картинки, вона навіть якщо гостро відреагує, заплаче, поговорить про це, не застрягає на цьому надовго і глибоко, а дуже легко відпускає, не робить висновків, що людина, як от ця подружка, може образити знову і з нею слід бути обережною. На відміну від мене — мені здається, що справді переживаю в цій ситуації тільки я. Але ж і не можу не переживати, бо наслідки, якщо будуть — це відповідальність яку знову ж таки доведеться нести мені.

↩ Реакція на відповідь № 389083 для Павел Леонидович

Дякую вам за роз'яснення. Ваші коментарі для мене підтверджують одне з моїх бачень ситуації. А саме думку, що та дівчинка, навіть якщо їй некомфортно і важко, вчиняє в таких ситуаціях неприйнятно, і це поведінка яку не можна приймати як належне.

В мене взагалі багато хвилювань про це.

Ще позавчора моя донька спілкувалась в загальному чаті дівчаток подружок, але там їй звісно стала одразу відповідати саме та подружка. І крім того надсилати туди картинки типу двоє милих кошенят з підписом "це ти і я" і тд. Я психанула, тому що це було все те ж спілкування з тією подружкою в обхід мого прохання зробити паузу. Я наговорила доньці різких слів: "Ти справді хочеш спілкуватися з цією єбанашкою? Вона приділяє тобі увагу, прив'язує до себе, а потім відбуваються речі, які роблять всім стрес, і тобі теж. Ти пам'ятаєш, як вона тебе обманула? А потім обмовила тренерку. І наступними, кого вона обмовить, можеш бути ти, твої друзі, твої близькі. Нехай спочатку дорослі розберуться в ситуації."

Після цих моїх слів донька спокійно віднеслась до того, що я на її телефоні вимкнула сповіщення чатів з тією подружкою і перемістила їх в архів, і з того моменту про подружку не говорила. Думаю, я була надто різкою і не впевнена чи слід справді просити/забороняти спілкування з подружкою взагалі, чи як я повинна себе повести.

Перед цим коли я вперше попросила доньку зробити паузу в спілкуванні з подружкою після ситуації з обмовлянням тренерки, вона сильно плакала. Я її заспокоювала і намагалась говорити обережно: "Ми не знаємо, чому вона так говорить про тренерку. Можливо їй з нею некомфортно або вона не почувається у безпеці. Але обмовляти інших не можна. Якщо дорослі б'ють дітей, їх можуть посадити в тюрму. Подружка говорить, що її б'є тренерка на заняттях, але інші діти які там були цього не бачили і ти не бачила. Дамо час дорослим, які за неї відповідають, розібратися в ситуації. Якщо це обмовляння, її повинні навчити інакше висловлювати свої потреби. Якщо вона почувається в небезпеці їй мають допомогти дорослі, батьки, психологи, офіцер безпеки і тд"

І після того разу донька ще декілька разів говорила, що їй важко не спілкуватися з подругою, бо подруга пише, дзвонить, кличе гратись, і тд. Я старалась спокійно повторювати. Потім донька написала подрузі що мама попросила зробити паузу у спілкуванні по телефону. Тоді подружка менше писала і тд, але донька все ще говорила що їй важко, бо вона звикла часто з нею спілкуватись і тд.

Ось сьогодні і вчора донька вже не піднімала цю тему. Не знаю, чи вона зрозуміла, що не слід спілкуватися в таких умовах, чи я її налякала своєю реакцією.

Але я боюсь помилитися. Чи роблю я справді те, що слід. Чи не вілповідаю я за ще щось. Зокрема сумніви, чи ця заява дівчинки, що тренерка б'є — чи це не крик про допомогу? Може вона почувається у небезпеці в іншому місці, але не може про це сказати? Мої сумніви підкріплюються тим, що я почувалась тривожно поруч з її батьками. Декілька нюансів викликали питання.

Як зрозуміти, чи це просто моя базова тривожність? Чи може бути той варіант, що дитина в небезпеці і ці заяви це крик про допомогу, і моя соціальна відповідальність ще якось сприяти, щоб ті, хто за неї відповідають, якось це перевірили і надали допомогу якщо потрібно?

↩ Реакція на відповідь № 389100 для Павел Леонидович

Доброго вечора.
Я зрозуміла, що я, не бажаючи бути мамою, яка змушує підкорятися своїй волі, намагалась назвати це проханням. Не те щоб я зумисно підмінила поняття чи хотіла зманіпулювати — я сама була налякана, дезорієнтована і не знала що робити. Я справді не хотіла втручатися в дружбу дитини, в її досвід, намагаюсь давати їй простір для власних рішень де це можливо. Зрештою я таки прямо назвала цю заборону забороною. Я її пояснила, що це тимчасово, поки дорослі розберуться в ситуації, для її безпеки і для того щоб ті хто відповідає за подружку допомогли їй в цій ситуації, бо я не могла допустити щоб ми себе поводили так, ніби нічого не сталося.

Насправді я все ще сподівалась на чесну розмову з батьками дівчинки і конструктивне закриття ситуації з їх боку, але пройшло багато часу, цього не сталося. Подружка продовжувала писати моїй доньці, в якийсь момент мені стало шкода їх обох. Я запропонувала компроміс — дозволила спілкуватися по пів години в день з умовою щоб донька зверталася до мене або до тата якщо її будь - що буде в цьому спілкуванні турбувати і щоб показувала переписки.

Так вони попереписувалися два дні.
Потім донька сказала що вони з подружкою видаляють переписки тому що подружка спілкується з нею таємно, подружка сказала що її мама заборонила спілкуватися з моєю донькою через те що перед цим я заборонила.

Тоді я сказала що батьки дівчинки мають законне право вирішувати з ким їй дозволяти спілкування і секрети від батьків це не безпечно тому що батьки мають захищати. Зрештою донька перестала спілкування з тією подружкою, сказала що не хочеться.

Розумію що тут є вплив того що я могла своїми роз'ясненнями і заборонами налякати. Мені самій було страшно. Я хочу щоб дитина здобувала свій досвід і спиралася на свої відчуття, розум і рішення, але це як дозволити зайти в клітку з хижим звіром?

А може це й справді її небажання спілкуватися, яке вона тепер чітко відчуває через те що не допускається така нав'язлива увага з боку дівчинки яка була раніше. Бо навіть раніше було не рідко, коли донька віддавала перевагу спілкуванню з іншими дітьми, а не з цією дівчинкою, просто з нею це був регулярний зв'язок і сам статус - вони називали одна одну найкращими подругами.

По доньці було видно що тим не менш вона переживає втрату, але великого бажання попри все далі активно спілкуватися з цією дівчинкою вона не проявляє. Чи я її захистила чи нашкодила?я не знаю.

Спадає на думку деяке співпадіння. Коли був той пранк з боку дівчинки, коли вона обманювала мою доньку ніби її взломали - приблизно в той самий період вона попередній раз говорила що тренерка застосовувала до неї насильницькі дії (тоді теж це не підтвердили інші діти і камери). Цього разу дівчинка сказала що її вдарила тренерка теж в той період коли трапилася інша незручна ситуація, яка підсилила мою тривогу: незадовго до цього батько цієї дівчинки раптовозателефонував мені із закладу, коли забирав свою доньку, пропонуючи підвезти і мою доньку. Я йому досить різко відмовила, знову ж таки я була стривожена, оскільки з його боку було забагато уваги до моєї доньки (пестливі звернення, фамільярні вітання, підкреслено говорив що його донька ходить на заняття тому що моя донька ходить, тощо) і було 5 раз пропозиції про підвезення моєї доньки, з його ініціативи, на які не було позитивної відповіді з нашого боку. Я з ним розмовляла 3 рази (крім коротких привітань коли перетиналися приводячи дітей на заняття), чоловік трохи більше, і для мене це не достатньо щоб довірити підвезення доньки. Після цього випадку я вагалась але з працівниками закладу проговорила про цей випадок і підкреслила що мою дитину із занять забираю тільки я або тато, якщо ми про інше не попередимо додатково. І після цього тренерка під час занять створила дистанцію між дівчатами (хоча я про це не просила, я говорила про дії дорослого, які мені не підходять щодо моєї доньки, але я в це не втручалась, бо довірила питання дисципліни на заняттях їй). Можливо моя різкість з батьком дівчинки і те що я це винесла в обговорення з тренеркою якось вплинула на те що відбувалося на заняттях, на ставлення до дівчинки і її стан, і тому вона вилила це в звинувачення тренерки.
Розумію що прямого мого впливу тут немає, але питання чи не був опосередкований вплив через ту ситуацію. Можливо я не мала б бути з ним різкою, і можна було сказати конкретно але приязно і не різко, і вирішити це між сім'ями без винесення працівникам закладу. Але мені на той момент було моторошно.і для мене важливо щоб донька знала що не ок сідати в автомобіль чужого дорослого чоловіка, навіть якщо це батько подруги, коли ми цього не обговорювали і не узгоджували.

Якийсь час вони не приходили в заклад. Нещодавно батько почав знову приводити дівчинку але вже до іншого тренера. Виникають складні почуття, наче якесь почуття провини чи сором, від того що я пліткувала про ситуацію з тренеркою, що була різкою у відмові щодо підвезення, що забороняла своїй доньці спілкування з його донькою, що не обговорила з ними це прямо...

100-відсотково налякали, а не просто могли. Вам важливо розуміти, який вплив на дівчинку має Ваш психологічний стан? Набагато!!! більший ніж будь-які Ваші слова, або ще щось. Він як ФОН, який несе їй інформацію про ситуацію в світі. І як вважаєте ЯКИЙ це фон? Якого кольору? Назвіть будь-ласка.

Мій стан в образі кольору саме на цей момент — блакитний, колір в момент коли дізналася що подружка доньки сказала що її вдарила тренерка — червоний, колір на момент коли батько подружки подзвонив з пропозицією забрати мою доньку коли мене не було поруч з нею — чорний.

Дивіться, Марія, це порівняння отримання дитиною життєвого досвіду, хай і негативного, і заходу в клітку з хижим звіром - підштовхує мене до невтішних висновків і навіть малює таку картину майбутнього Вашої доньки: вона вже доросла (років 18-20), але дуже перелякана і невротизована, тримається за Вашу руку, постійно на Вас поглядає і боїться навіть слова сказати БЕЗ Вашого дозволу.
Як Вам така картина? Назвіть будь-ласка перші почуття, які відчули.
І БЕЗ слів "але ж" тощо. А також БЕЗ будь-яких пояснень, виправдань тощо. Тільки свою емоційну реакцію. Стисло і по суті.

Прикрість, сум, злість, невдоволення, відчуття себе провальною, що я зло і якесь лайно, провина, сором, огида до себе, розчарування в собі і в ній.

Дивіться, Марія, це порівняння отримання дитиною життєвого досвіду, хай і негативного, і заходу в клітку з хижим звіром - підштовхує мене до невтішних висновків і навіть малює таку картину майбутнього Вашої доньки: вона вже доросла (років 18-20), але дуже перелякана і невротизована, тримається за Вашу руку, постійно на Вас поглядає і боїться навіть слова сказати БЕЗ Вашого дозволу.
Як Вам така картина? Назвіть будь-ласка перші почуття, які відчули.
І БЕЗ слів "але ж" тощо. А також БЕЗ будь-яких пояснень, виправдань тощо. Тільки свою емоційну реакцію. Стисло і по суті.

Прикрість, сум, злість, невдоволення, відчуття себе провальною, що я зло і якесь лайно, провина, сором, огида до себе, розчарування в собі і в ній.

Ось це про версію, якщо донька такою стала б в 18-20 через те що я в процесі її виховання була лякливою, тривожною й опікуючою, про ту лінію яку ми, здається, розглядаємо.

Інші варіації, які мене лякають, і які я ні в якому разі не допущу, най краще я буду надміру тривожною:
Якщо вона стане до 18-20 невротизованою, боязливою і невпевненою не через те, що я тривожилась, сумнівалась, захищала, а через те що я не втрутилась і дала простір для власного досвіду там, де слід було захистити, і її через це її підставили, використали, згвалтували такого роду товариші, які самі по собі не розуміють/не враховують межі прийнятного і допустимого. В такому випадку я б себе ненавиділа, і ніколи б собі не пробачила.

Я знаю про що говорю. Може я стала тривожною, боязливою і невротичною не тому що мої батьки боялись і просто так передали мені свій емоційний фон через власні страхи і опіку? А можливо якраз тому, що ніхто не захистив і не втрутився як слід, коли щодо мене був булінг, сексуальна експлуатація і херасмент? Може я стала тривожною не тому що мама боялась чи що вона там переживала, а тому що не втрутилась і пустила все на самотік?

А також БЕЗ будь-яких пояснень, виправдань тощо.

Ви не хочете пояснень щоб що?

100-відсотково налякали

Коли я захищаю і мені страшно і дитині страшно, та при цьому я втручаюсь на межі небезпеки, до того, як станеться щось страшне, і те що вже неможливо буде виправити і відмотати назад згодом, може цей страх і втрата можливості отримати власний досвід і власні рішення в таких ситуаціях - варті безпеки тут і зараз, коли вона ще не в змозі сама відрізнити небезпеку і захиститись або якось інакше вчасно відреагувати.

Он моя мама не втручалась, і я отримала ого який власний досвід. Думаєте, як наслідок цього, в 18-20 я не була боязливою і не хотіла за когось потриматись? :)

Відчуваю що провина, сором і тд щодо того яка я мама мене не зачіпає аж так, я зробила що повинна щоб захистити дитину, хай не ідеально, не досить делікатно і розумно, зі стресом для кожної сторони, я зробила те що слід в складній ситуації, обмежила потенційно небезпечний контакт, і взагалі багато зусиль докладаю постійно. І спостерігаючи за своєю дитиною я не бачу в ній залякану і тд, вона смілива, здатна наполягти на своєму, не боїться заговорити з дорослими і дітьми, може перша познайомитися і зав'язати бесіду з однолітками, і тд, це не зацькована, жива, вільна дитина, і я стараюсь ростити її з повагою до її почуттів, потреб, переживань, наскільки можу, хай і з помилками, але стараюсь і дбаю. Залякана то більше про мене в дитинстві, в 18, подекуди зараз.
От до чого мені складно підібратися, так це до неоднозначних почуттів, щодо батька дівчинки: там є і страх, незручність і можливо провина, і водночас симпатія, сум за тим що не буде як раніше, в ті рази коли ми спілкувалися сім'ями було і тривожно, але й були теплі моменти, але більше не буде як раніше. Думаю, він на мене сердиться і вже ніякого налагодження і порозуміння не буде. Чого очікувати від нього? Коли я з ним перетинаюсь в закладі або поблизу, стає не по собі, і разом з тим ніби і хочеться побачити, привітатися, тощо

↩ Реакція на відповідь № 389611 для Павел Леонидович

Чому це одразу другорядні речі? Можливо це дещо, що якраз спричиняє тривогу, страх і агресію. Можливо я уникаю заглиблення будь-куди, крім очевидних теорій. І ось намагаюсь виправити це, але бачу що це не відповідає вашому баченню. Ну не торкає мене заглиблення в сором і вину в материнстві як раніше. В стресовій ситуації це проявилося але вже розрядилось настільки, що не чіпає, тут немає чого мусолити коли не зачіпає, на мою думку. Можливо в мене інший шлях до розв'язки?