Почуваюсь пригніченою від батьків

Ваш стан зрозумілий. Важко жити в сім'ї, де авторитарний стиль виховання.
Батьки багатьох дітей не бачать інших способів спілкування, крім тиску і контролю, і це потрібно пережити.
Справа в тому, що жорсткий батьківський контроль є таким проявом іхньої любові та турботи. У розумінні багатьох батьків це єдиний дієвий спосіб уберегти дитину від поганого впливу середовища. Хоча дитині від такого розуміння легше жити не стане.
Така форма виховання в основному передається у спадок. Як не дивно, але діти, які пережили сімейну автократію, у своїх сім'ях починають копіювати поведінку батьків, оскільки раптом усвідомлюють, що у жорсткості їхнього важкого дитинства, виявляється, була певна користь та прояв батьківської любові.
Важливо зрозуміти та прийняти, що це вже сталося, у Вас така родина. Це не добре і не погано, це просто факт, так сталося. Але Ваша несвобода тимчасова, це не на все життя.
Треба спробувати змінити реакцію на взаємини з батьками. Дивіться на все з боку. як спостерігач.
Не намагайтеся виправити батьків.
Знайдіть щось добре, що Ви взяли від своїх батьків. Дозвольте собі розчаруватися в очікуваннях, що батьки не зможуть Вас любити, поважати так, як Ви цього прагнете. Просто тому, що ви окремі люди із різною долею.
Важливо також ввічливо, але категорично зупиняти батьків, якщо їх у черговий раз "понесло" туди, куди вам не хотілося б "ходити", говорити "НІ".
Але ідеального способу боротьби з авторитарними батьками немає.

Доброе Утро!

"Опишу ситуацію, мама з татом типу розлучені, це все почалось ще з дитинства мама хотіла розвестись з татом ще коли мені було десять але я вмовила їх цього не робити," - вы уже тогда влезли в взрослые отношения.
Чего не должны были делать.
Взрослые отношения - это взрослые отношения.
И вот потому они привыкли, что вы стоите между ними - образовался треугольник Карпмана - жертва, насильник и спасатель.
Где вы все трое меняетесь ролями - потому и жалуются вам друг на друга - а вы пытаетесь врегулировать ситуацию - и сами же злитесь на них.
Нужно выходить с этого треугольника - и оставить их проблемы и их отношения - им же.
Пусть сами между собой решают, как им взрослым людям общаться, или не общаться.
Это уже не ваше дело - это их ответственность.
Не берите на себя чужую ответственность.
"Вони постійно скаржаться один на одного мені і кажуть « скажи йому/їй ось це» ну чорт, я не хочу цього робити, навіть слухати"
Просто спокойно - без истерик - им скажите - "вы уже взрослые люди - решайте свои проблемы сами. Я в ваши отношения не лезу - это ваши дела"

" Все що я постійно споглядаю це те як мама ненавидить батька а батько не те щоб ненавидить але міг підіймати руку, знецінювати її і не поважати. Хоча в більшості мені здається що мама якась дурна в цьому плані і багато драматизує бо батько зі мною завжди нормально поводився, давав мені кошти і важко працював."
Ну то что он с вами себя вел нормально - помогал вам ит д.
Еще не значит, что он так же, себя вел со своей женой - вы ж сами сказали, мог ударить ее и обесценить унизить - это не норма!
Не судите тут по себе - учитесь объективнее смотреть на ситуацию.
А то что мать истерила или драматизировала - то уже ее минусы да.
Но и у вашего отца тоже свои минусы.

"Останнього разу ми з мамою посадили картоплю, вона виросла але так як мама на заробітках а я на навчанні ми не могли її копати. Одного дня до мене приходить бабуся з татової сторони без попередження без нічого і каже ходімо зі мною копати" - а вы вообще собирались этот вопрос картошки - как то решать?
Или просто пустили на самотек? Ну не выкопанная пусть так и будет ... ктото выкопает или как - это в вашем понимании должно было решится?
Картошка ж сама не выкопается. Или сгниет в земле - если ее не выкопать.
То что бабушка без предупреждения - ну да не приятно. ( видимо она так привыкла - не особо считаться с чужими планами)

"Словом мене ця сімʼя дістала, я не розумію як з ними комунікувати, що очікувати що не очікувати, чи пробувати щось змінити чи просто жити своїм життям ( хоча мені важко жити без батьків і мені хотілось би щоб мене вони підтримували) мені важко і образливо я хочу плакати від цієї всієї ситуації" - вы еще в больших иллюзиях находитесь ... насчет своей семьи.
У вас семья род - очень властных людей - которые привыкли друг друга контролировать, и не давать свободу проявления. Нет элементарного уважения... есть только правила - которые нельзя нарушать. И много злости накоплено у всех.
Вам не надо тут нечего менять - вы их уже не поменяете - это взрослые сформировавшиеся люди.
Они уже будут такими всегда - каждый со своими минусами и плюсами.
Понимания и поддержки - тоже особо от такого окружения не ждите - там его не будет!
Или будет - но с какойто своей выгодой для себя.

Лучше всего, живите для себя и своей жизнью - и учитесь опираться только на себя!
Это будет самое лучшее в данной ситуации.
Проживайте свою жизнь - вы имеете на это право!
Вы и так долгое время жили чужой, не своей жизнью.
( жизнью родителей и их проблемами - не зрелые личности)

Теперь вы уже выросли, и можете жить своей отдельной жизнью - вопрос сепарации очень важен.
Нарабатывайте самостоятельность - да тяжело - но зато никто не будет давить - будете сами решать.

Я понимаю, что вы устали от всего этого давления. Это действительно больно, когда родители втягивают вас в свои конфликты и выставляют условия.
Хорошая новость в том что вам 18 и Ваша жизнь и будущее в ваших руках. И только вы вправе определять, что для вас важно и нужно. Конечно, хочется, чтобы родители поддерживали, но если они этого не дают, у вас остаётся самый главный ресурс, вы сами.
И вот здесь ключевой вопрос: да семья такая, другой нет, а вы так и будете вариться в этом бесконечном потоке обид и давления, или начнете искать путь, как выбраться из него?