Як жити в злагоді: одна велика родина чи створення нової та окремої?

Доброго вечора. Здається, у Вас є досить чітке бачення, як Ви б хотіли жити, це Ваше життя і Ваше право вибирати як Вам хочеться, відповідно до Ваших цінностей і потреб, та слідувати цьому.

Чому все ж виникають сумніви, що змушує поступатися собою?

Добрий день.

Я його люблю та не хочу засмучувати, хочу щоб він відчував мою підтримку.

Тоді так же має дбати за вас ваш хлопець, щоб ви відчували його підтримку?
Мені імпонує ваше бачення побудови молодої сім'ї.
З вашого опису в мене склалося враження,що хлопець тисне на вас, тоді ви заплутуєтеся у правильності вашого бачення.

Доброго ранку!

Він вважає що якщо б ми одружувались, ми б не створювали власну родину, а я б додалася до їхньої великої родини.

Як бачимо, погляди хлопця на сімейне життя та навіть уявлення про сім'ю суттєво розходяться з вашими -

Я ж вважаю, що коли люди одружуються, вони створюють зовсім нову, власну родину. Спільні проблеми вирішуються спочатку з парнером, а далі батьки та сестри.

Погано це чи ні - важко сказати. На мою думку, хлопець виріс в такій моделі уявлення про ВЕЛИКУ сім'ю, яка більш притаманна минулим епохам. Що може свідчити про якусь ще не повну сепарованість від батьків.

І в цьому всьому я не розумію, чи то я егоїстка чи що я не правивильно розумію, чи то ми з хлопцем просто дуже різні...

Я б не став звужувати питання розбіжностей між вами лише до аспекту - бажаний образ сім'ї. Ось про що йдеться -

Тим більше що я б не сказала що у нас все стабільно у відносинах, в такі періоди важливо щоб ніхто не втручався. На це він каже, що я просто недолюблюю його сестру.

Ви так обтично кажете, мовляв, не все стабільно. Тобто непорозумінь, напруження та конфліктів вистачає. Ці моменти обов'язково варто прояснити, щоби зрозуміти цілісну картину взаємин.
А що робить хлопець? Він йде найпростішим і, переконаний, хибним шляхом - звинувачує у несприйнятті вами його сестри і тим самим консервує проблеми(!) Як на мою думку, стратегія для життя абсолютно помилкова.

Наступне. Ось так ви описали ключові аспекти взаємин -

Це нелегкі відносини, нам доводиться багато розмовляти, іноді ми сваримось. Ми обговорювали та дійшли що хочемо родину, але трохи згодом, коли буде краще та стабільніше з роботою (ми живемо за кордоном).

І у мене виникло до вас питання. За наявності суттєвих складнощів і розбіжностей, чим ви особисто керувались у прийнятті рішення про створення сім'ї? На що сподіваючись?

Не знаю що робити та як йому пояснити свою точку зору.

Пояснити можна тому, хто готовий вислухати і зрозуміти... а далі зробити вибір - прийняти нову для себе позицію або відхилити. Звісно, що знадобиться час, адже усталені погляди змінюються не в одну мить.

1. Як правильно поступати з ситуаціями з родиною хлопця, з сестрою?

Написаного в підручниках "правильного" варіанту не існує. Категорія "правильно" завжди має особистісний вимір(!)

Чи взагалі можливо нам налагодити відносини та жити в мирі, якщо в нас різні погляду на порядок в родині? Чи можна тут знайти компроміс?

Для мене компроміс - погане явище у стосунках. В кожного залишається порція невдоволення, яка потім вилазить боком. Є варіант свідомого наближення позицій кожної сторони. Обидва партнера, взаємно цінуючи погляди і бажання, створюють спільний простір, що дає їм силу і надихає на подальший рух по життю.
Ви можете мати по- справжньому близькі і дружні стосунки з рідними хлопця, проте за власним бажанням, а не під примусом.

Відредаговано автором 24-03-2025 09:23:44

Доброго ранку!
Як на мене, дисонанс у стосунках виник набагато раніше і почався він з нерозуміння того, що означає спільне проживання.
Ви пишете "Ми з хлопцем зустрічаємося півтора роки, пять місяців з яких живемо разом, разом знімаємо квартиру...". А потім додаєте
"Ми обговорювали та дійшли що хочемо родину, але трохи згодом, коли буде краще та стабільніше з роботою (ми живемо за кордоном)". Але ж та сама родина, сім'я, починається з моменту спільного проживання. Тобто, ви вже майже пів року жили родиною, а тільки тепер стали думати, чи варто жити разом? До того ж, ще один дисонанс. Хлопець не вважає Вас своєю дружиною після півроку спільного проживання, але при цьому абсолютно спокійно намагається Вам нав'язати турботу про свою сестру та ідею єдиної родини з його батьками. Це як?
Тобто, одружитися - то ще не на часі, а вимагати від Вас поступитися Вашим комфортом, за який, до речі, Ви платите самі, так то само собою? Але ж за його логікою, Ви ще не чоловік та дружина, то тоді, яке він має право щось Вам нав'язувати? Ви ж просто якісь там компаньйони, знайомі, які ділять спільне проживання, чи не так?
До того, хотілося б зрозуміти, а хто з вас став ініціатором "розходитися" і "пожити окремо"? Бо це, як на мене, має величезного значення.
"Думали розходитися, але зараз три дні живемо окремо щоб все зважити, я страшенно нервую".
Окрім того, виникає питання, а як щодо родини Ваших батьків? Що з ними? І якщо вони є, тоді потрібно, за логікою Вашого хлопця, об'єднуватися і з ними, у тому числі. І жити вже з усіма, а не лише з родиною хлопця...
"Він вважає що якщо б ми одружувались, ми б не створювали власну родину, а я б додалася до їхньої великої родини. Що я маю дружити з його сестрою та намагатися ладити з його батьками". Тоді він повинен додатися до Ваших батьків і Ваших рідних і дружити та ладнати з ними також...
Зважаючи на все це, у мене особисто, виникає стійке почуття, що Ви могли бути недолюблені з дитинства і, можливо, виросли в атмосфері співзалежних стосунків, де жертвувати собою та власними інтересами - єдино можливий варіант взаємодії. "Я його люблю та не хочу засмучувати, хочу щоб він відчував мою підтримку. Я погодилася, але відчувала що мене лишили вибору в цій ситуації".
Насправді, ніхто і нікого не може полишити власного вибору, якщо... Ми самі не дозволимо так з нами вчинити.
Думаю, що проблема набагато глибша, аніж питання сестри і стосується вона саме Вашого вміння чітко усвідомлювати, що відбувається з Вашим життям. Адже, хлопці можуть поводити себе як психологічні аб'юзери, користуючись наївністю та психо-емоційною залежністю дівчини лише тоді, коли дівчина з дитинства звикла перебувати в ролі жертви.
Ніхто, жодний найкращий психолог, не зможе за Вас прийняти рішення або дати якісь конкретні поради. Бо за наслідки цього рішення нести відповідальність будете все одно лише Ви самі.
А от допомогти Вам розібратися в собі, навести лад з тим, що Ви відчуваєте, допомогти побачити себе та ситуацію зі сторони, щоб вже Ви самостійно і не з позиції "жертви", а з позиції хазяйки свого життя, прийняли осмислене та виважене рішення - цілком можливо.
В любому випадку, питання внутрішнього розуміння себе та власних кордонів, знань щодо створення родини, трансформації деструктивних дитячих установок та створення гармонічних поведінкових моделей - необхідно якомога раніше виносити в індивідуальну роботу з психологом. Щоб не згаяти час, якого у Вас зараз так небагато і не "наламати дров".
Питання Ваших батьків залишається відкритим. Що у Вас з ними?

Доброго дня.

Знаєте, з Вашої історії у Вас дуже ясні та вивірені уявлення як Вам б хотілось будувати сім*ю, і що було б комфортно для цього.
І тому в цьому питання -

1. Як правильно поступати з ситуаціями з родиною хлопця, з сестрою?

- хочеться зрозуміти а правильно для кого це має бути?? "Правильно" для хлопця, зовсім не відповідає Вам, і Ваше "правильно" для нього не близьке. Тому тут можливо буде продуктивніше змінити фокус на те, як знайти баланс між цим? Хлопець так заохочує і місцями прям тисне на Вас для зближення з його родиною і сестрою, говорить про спільне проживання - а цікаво де тут Ваші батьки? Чи був би Він так радий такій ідеї але з Вашими батьками/рідними? Можливо він не дивився в цю перспективу, і тому не відмічає для себе, як це може бути для Вас.

Також, складно шукати компроміс, не маючи повного уявлення про потреби, що стоять за твердженнями партнера. І можливо, якщо спробувати розпитати його а чому має бути так, і чому для нього це важливо - можна буде знайти те ключеве, що допоможе налагодженню ситуації.
Але це зовсім не означає, що це буде просто. Ви можете намагатись донести йому своє бачення, і він може навіть частково погодитись, але треба щоб бажання чути у партнера було. Можна сходлити на парну терапію, щоб екологічно це обговорити.

Стосовно другого питання - звісно можна. Можна знайти компроміс, спільно розділяти тяготи цього розподілу, але це теж може бути дуже не просто і точно не швидко. Ви не так довго живете разом, і почали ніби поглиблення спільного одразу з дуже великої теми. Спробуйте ще подивитись, а як з іншими? Що ще в спільному житті добре для Вас? І знову ж таки, тільки коли партнер готовий чути. А іноді, щоб Вас почули, треба говорити голосно. І я не про крики, а про стійкість. Чи казали Ви йому твердо і прямо про свої переконання? Виділіть для себе щось спочатку одне, чим Ви не можете поступитись ніяк, і утвердіть це. Тому що ситуація з сестрою, показує, що місцями Вам складно проявляти свої бажання та відстоювати їх. Можливо, те як Ви говорили раніше хлопцем не сприймалось як щось дійсно виважене і важливе для Вас в чому Ви не передумаєте.

І проговорюючи всі ці моменти, і більше, Ви можливо не прийдете до компромісу, але точно зможете побачити чи є тут куди йти. Чи можете Ви змиритись з чимось? Чи буде Вам добре надалі? Чи готові Вас слухати і чути? Та як розподіляються інші цінності в Ваших стосунках.

Дякую за доповнення щодо батьків.
Тепер багато що стає більш зрозумілим.
І те, що Ви не шукаєте "винних", лише робить Вам честь. І все ж...
Щоб розібратися у всьому, конче потрібно "речі називати своїми іменами"
На той момент, коли батьки розлучилися, Ви з сестрою вже були дорослі. Отже, Вас "...вчили що я, як старша сестра, мала нести більше відповідальності ніж молодша, більше допомагати мамі" фактично, з народження, а не тоді, коли батько пішов. Судячи з того, що Ви пишете про маму, вона завжди відігравала роль аб'юзера ( у всякому випадку, по відношенню до Вас). Хоча, зважаючи на те, що ролі у співзалежних стосунках взаємозамінні, можливо, перебувала у якісь моменти і в ролі приниженої "жертви" в стосунках з іншими членами Вашої родини...
"Вона в мене людина важка та багато пережила, особливо через розлучення та повномасштабну війну. З нею іноді навіть мені важко спілкуватися. Вона може не слідкувати що каже та наскільки це доречно..."
Тому думаю, що причина її важкого характеру не у тому, що вона багато пережила. Адже, величезна кількість людей після важких випробовувань стають якраз добрішими та м'якшими. А у тому, що вона схильна ні з ким не рахуватися. Можливо і з батьком вона розлучилася саме через це... І саме тому "До цього в голові була каша «ну і так можна, ну і так зручно думаю». Бо звикли, що Вами керувала мама з дитинства...
Завдяки Вашому доповненню я тільки впевнилася у своїх припущеннях. Саме тому Вам так важко зрозуміти, що відбувається в стосунках з хлопцем і розмежувати кордони допустимих родинних стосунків із прямим намаганням нав'язати Вам свої рішення, щоб використати.
Ви так і не відповіли, хто захотів розійтися і хто запропонував трохи подумати. Тому, знову ж таки, роблю припущення, що це була ініціатива хлопця. Бо зважаючи на те, як Ви зараз переживаєте в очікуванні вердикту, навряд чи це могла б бути Ваша ідея.
Я правильно припускаю, що Вас поставили перед вибором, або Ви живете з сестрою хлопця, або розбігаєтеся?
І ще, щодо Вашого питання "Чи взагалі можливо нам налагодити відносини та жити в мирі, якщо в нас різні погляду на порядок в родині? Чи можна тут знайти компроміс?"
А як Ви вважаєте, коли можна досягти компромісу і що для цього потрібно? Чи не тоді, коли людина, з якою Ви живете, буде спроможна піти назустріч?

Відредаговано автором 24-03-2025 17:02:25

Думаю, що основна проблема не в тому, що "Ми обидва розуміємо, що нам обом важко та можливо ми не підходимо один одному, тому не знали як краще".
А в тому, що ваші стосунки не випадкові. Тому не думаю, що вам вдасться так просто розійтися, навіть, якщо приймете рішення більше не жити разом. Адже, коли люди починають спільне життя, утворюються зв'язки на психо-емоційному рівні , які зовні не видно. З усього виходить, що ваші стосунки - певна форма співзалежності. Тобто, якщо схильність до залежної поведінки є, вона все одно проявиться і з іншим чоловіком.
Певне, пожити окремо якийсь час - ідея непогана, але чи допоможе це вам розібратися у всьому - не факт.
Тим паче, що сестра, то, як на мене, лише зовнішній привід, який показує глибину самої проблеми. Коли люди люблять та поважають одне одного, нав'язувати щось коханій людині навіть не спаде на думку. Бо всі рішення стануть прийматися разом, відповідно до можливостей кожного.
Які на Вашу думку, можуть бути варіанти виходу із ситуації?
І до речі, а чому сестра не заробляє сама собі на житло, як це робите Ви? Тим паче, що є варіант спільного проживання з іншими дівчатами. Коли кожний платить свою частку і це в рази дешевше








Отже, залишається єдиний варіант, від якого Ви почуваєте себе не дуже... А чому, до речі, сестра не працює і не заробляє собі на житло сама?
Тим паче, що можна знайти дівчину, або дівчат, з якими можна жити разом і розділити квартплату. Цілком розповсюджена практика. Такий варіант ви розглядали?

Відредаговано автором 24-03-2025 18:11:31

У вас вполне взрослая и адекватная позиция - семья должна жить отдельно.
Родителям можно помогать не в ущерб себе. И не за ваш счет. А проживание вместе с вами это нарушение ваших границ.
Сестре МЧ сколько лет?

Я так понимаю, что у вас бОльшей частью проблема с тем, что вы не уверены в своей позиции и есть сложности с границами, с их отстаиванием.
О чем вы больше всего переживаете, если скажете, что не готовы и не будете жить вместе с сестрой мужа?

А вы и не должны помогать его семье.
Одно дело, когда есть ресурс и желание, и другое дело помогать в ущерб себе.
Помогать не равно жертвовать собой.

Всегда приятно и радует, если удается стать близкими людьми с семьей партнера. Но это не обязанность и повинность.
Семью вы создаете с МЧ, а не его родителями или сестрой.
И здоровый эгоизм должен быть.

Если есть возможность и желание, то МЧ может давать какую-то посильную сумму для вас обоих своей сестре. А уже решать проблему с жильем и деньгами должны родители МЧ- это их ответственность и обязанность как родителей. Если сестре 18 лет уже есть, то и она способна позаботиться о себе, найдя подработку. Так и решится вопрос, а не за счет МЧ, потому что так проще и напрягаться не надо

Відредаговано автором 24-03-2025 21:10:21

Здравствуйте!
Учитывая, что между вами имеются такие большие различия, противоречия и сложности:

Я тиха людина що любить природу, він екстрверт та любить місто

В нього близькі стосунки з батьками та молодшою сестрою, зідзвонюються щодня

Це нелегкі відносини, нам доводиться багато розмовляти, іноді ми сваримось

Він вважає що якщо б ми одружувались, ми б не створювали власну родину, а я б додалася до їхньої великої родини. Що я маю дружити з його сестрою та намагатися ладити з його батьками. Що в такій родині немає ієрархії хто духовно ближчий.
Я ж вважаю, що коли люди одружуються, вони створюють зовсім нову, власну родину. Спільні проблеми вирішуються спочатку з парнером, а далі батьки та сестри.
Я хочу жити лише удвох, принаймні до появи дітей, бо ми ще не довго живемо разом. Тим більше що я б не сказала що у нас все стабільно у відносинах, в такі періоди важливо щоб ніхто не втручався. На це він каже, що я просто недолюблюю його сестру

МАЛОВЕРОЯТНО, что может получится семья, тем более, что она долго проживет.
Слишком кардинально отличаются подходы.
Кроме того, что парень еще НЕ сепарирован от родителей. А значит границы семьи будут размытыми и другие члены семьи смогут вмешиваться в отношения.
Но суть еще и в том, что учитывая:

Думаю, мені важко розуміти свої бажання та кордони

більш за все переживаю що покажуся егоїсткою, яка не входить в положення та відмовляється допомагати його родині

можно предположить наличие у Вас нарциссической травмы, при которой подобные последствия часто и бывают:
ЯК ЗРОЗУМІТИ, ЧИ ПЕРЕЖИЛИ ВИ В ДИТИНСТВІ НАРЦИСИЧНУ ТРАВМУ?
https://upsihologa.com.ua/yak-zrozumiti--chi-perezhili-vi-v-ditinstvi-21-02pavelbasan.html
ЯК ЗРОЗУМІТИ, ЧИ ПЕРЕЖИЛИ ВИ В ДИТИНСТВІ НАРЦИСИЧНУ ТРАВМУ? ЧАСТИНА ДРУГА
https://upsihologa.com.ua/yak-zrozumiti--chi-perezhili-vi-v-ditinstvi-22-02pavelbasan.html
И если в проявлениях узнаете себя, то подобную травму необходимо лечить в психотерапии. Иначе данные сложности будут Вас преследовать и мешать построить здоровые взаимоотношения.

Відредаговано автором 24-03-2025 21:52:24

Привіт.
Те, що ти описуєш — зовсім не про егоїзм. Це звучить як здорове бажання мати особистий простір у стосунках і відчувати себе в безпеці. Тим більше, коли ви тільки вчитеся жити разом і ще будуєте близькість.
Мені здається, що зараз у вас справді стикаються різні бачення родини: для тебе — це нова пара, де важливі ви вдвох, для нього — частина великої родини. Обидва варіанти мають право на існування, питання — чи є у вас простір домовлятися і чути одне одного.
Компроміс можливий, якщо у вас буде домовленість: наприклад, тимчасова допомога родині — так, постійне втручання — ні. Але щоб це працювало, потрібно, щоб ваші "ні" теж мали вагу.
Мені здається, зараз важливо не поспішати, а чесно подивитися: чи є у ваших стосунках місце для обох із вас — з вашими межами, потребами, відмінностями.

Добрий ранок.
Дякую, що поділилась… Це дуже непросто — навіть коли розумом розумієш, що так краще, серцю все одно боляче. І це нормально.
Сум і біль — це частина прощання, це означає, що тобі було не байдуже.
Важливо те, що ти обрала себе.
Те, що ти змогла побачити щось важливе про себе — вже великий крок. І правда, коли ситуації повторюються, це знак, що варто зазирнути трохи глибше. Не тому, що з тобою щось не так, а тому що там, усередині, є якісь старі історії чи установки, які просто хочуть уваги й розуміння.
І це дуже мудре рішення — звернутися до психолога. Бо далі можна не тільки зрозуміти, що саме заважає, а й навчитися бути в стосунках по-іншому — з опорою на себе, з відчуттям тепла й близькості, яка не ранить.
Якщо захочеш — я поруч.

Хорошо, что вы выбрали себя, и грустно, потому что расставание это всегда больно и тяжело. И это займет время, чтобы прожить и отгоревать утрату.
Поработать с психологом хорошее решение, поскольку вы не только получите сейчас поддержку при проживании расставания, но и поймете, почему так складывались отношения, как вы выбираете мужчин, как вы строите отношения, как обходитесь со своими потребностями.
Обращайтесь)

Він вам також буде половину сплачувати за квартиру й надалі?

Позаботьтесь о себе. Мужчина, я думаю, достаточно взрослый, чтобы позаботиться о себе самостоятельно. Или он до вас жил с родителями и они ему оплачивали жилье?
В вас говорит, скорее всего, чувство вины.