Мій хлопець сказав, що він би зміг вдарити дитину

Доброго дня.
Дуже шкода, що Вам довелося пережити таке дитинство, це справді жахливо.
І разом з тим дуже радісно, що коли Ви виросли, Ви маєте позицію, що насильство неприпустиме.

Не впевнена, що коли ми скажемо, що це гігантський червоний прапорець, і треба вже негайно кидати такого хлопця і шукати іншого, то Ви одразу послухаєтесь і так зробите.

Насторожує те, що Ви потребуєте приводити аргументи і пояснювати людині, яка сама не розуміє що насильство щодо дитини це ніколи не нормально, що б дитина не сказала.

Вас чимось привабив саме такий хлопець. І це пов'язано з Вашою дитячою історією.

Чи проходили Ви психотерапію?

Як почуваєтесь в стосунках з хлопцем вцілому, крім настороженості щодо непорозуміння в темі виховання дітей?

Відредаговано автором 07-03-2025 09:45:22

При создании серьезных отношений, семьи важно понимать, что должны совпадать основные ценности и взгляды. И воспитании детей это один из вопросов, где не должно быть существенных различий, иначе не избежать больших конфликтов и проблем. Если для вашего МЧ допустимо бить ребенка, то скорее всего, это обусловлено его детской историей. Но, тем не менее, это никак его не оправдывает.
Вам важно было бы проработать свой детский опыт - он неизбежно будет влиять на то, как вы будете выбирать мужчин и строить отношения.
Но все же в данном вопросе я вас очень поддерживаю - быть ребенка недопустимо.
Но объяснять это тому, что считает, что это ок, это больше пустая трата времени.

Доброго ранку, Соню!

Чи то є червоний прапорець і мені варто подумати про стосунки в цілому?

Пропоную подивитись на ситуацію комплексно і реалістично.
Що ми маємо? Хлопець висловлюється про можливість фізично виховувати дитину, мовляв, це піде тільки на користь. У вас в минулому дуже болісний досвід щодо фізичного і морального знущання. Виникла тривога - а чи не буде він справді бити по губах дитину, коли створите сім'ю?
Проте на сьогодні сім'ї ще нема, дітей також нема...

Отже, на теперішній час ви з'ясовуєте, наскільки між вами схожі погляди на життя. І це нормально. Як нормально і те, що НЕОБОВ'ЯЗКОВО висловлені хлопцем сьогодні тези будуть в подальшому реалізовані(!)

Я би радив звернути увагу на його особистість в цілому. Як він ставиться до вас? Чи відчуваєте себе коханою? Наскільки він спроможний брати до уваги ваші бажання та зважати і цінувати ваші почуття?
До речі, він вам робив пропозицію? Якби не ці його погляди, ви б пішли за нього?

Взагалі які аргументи можна ще привести?

Приведення аргументів, на мою думку, може лише спровокувати напруження у взаєминах, адже по суті не є чимось іншим, ніж проявом насильства, бодай і не такого виразного, як фізичне насильство.
Можете в нього запитати, як він поведе себе, якщо, припустимо, в майбутньому станеться оте погане, про що він казав, і ви від нього підете?

Загалом, я би не радив драматизуати ту розбіжність у поглядах, яка проявилась назовні. Слова ще не означає дії. Ані ви, ані він ще не відчули себе батьками(!) Ще на брали на руки немовлятко. Не відчували тієї любові, поваги і відповідальності до дитинки, яка багато чого змінює в серці батьків.

Доброго дня.

Щиро співчуваю Вашому дитячому досвіду, дуже шкода, що Вам довелось це пережити.

Стосовно актуального питання - можна пошукати ще аргументи, щоб обговорити їх з чоловіком. Можна спробувати зрозуміти, а чому для нього такий спосіб припустимий? Чим саме він керується? Можливо, у нього не вистачає чисто технічно знань і власного досвіду, щоб побачити, що такі міри теж агресивні і жорстокі. Можливо, подивться разом або запропонуйте партнеру подивитись чи почитати психологічні матеріали, де обширно і доступно пояснюється, чому будь-яке фізичне покарання не припустимо і дуже шкідливо для дітей.

Інший момент, все це буде можливо і корисно, якщо партнер готовий до обговорення і того, що його позиція може бути не істино-правильною. Нажаль, така думка досі дуже поширена у нашому суспільстві, і передається вже не одне покоління. Тому якщо у парнера немає внутрішньої мотивації зрозуміти і поставити ці "норми" під сумнів, буде складно йому це донести. Тобто його позиція може бути від незнання, від власного супротиву її змінити, через його досвід, або це тверде переконання до якого не підступитись через аргументи. Щоб Ви були готові до різного варіанту.

Стосовно червого прапорця.. таке переконання не робить парнера поганою людиною, чи поганим партнером. Поки це навіть не факт, що він використовуватиме ці методи на власній дитині. Проте, незалежно від загальних положень, Ви маєте зрозуміти - чи червоний знак це для Вас персонально? Чи є в стосунках інші речі, які викликають хвилювання стосовно партнера?
Чи необхідно Вам саме щоб він точно змінив думку, чи достатньо буде, якщо парнер попри свої переконання дотримуватиметься того, що вдарити дитину не припустимо, бо це так для Вас?

Доброго вечора, Соню.
Дозвольте висловити Вам щирі співчуття стосовно вкрай болісного дитячого досвіду. Якщо Вам ця тема все ще дуже болить та викликає сильні емоції та тілесні реакції, має сенс пройти психотерапію.
Стосовно Вашого хлопця можу висловити теорію: Він якимись своїми рисами або більшою частиною своєї особистості втілює образ Вашої матері (бо нам природньо знову знаходити "насильників" та відтворювати подібні ситуації, аби спробувати переграти дитячу історію). І саме зараз він проявив свої потенційні насильницькі риси.
Що з цим робити, вирішувати лише Вам.

Доброго дня Соню!
Дитячі травми, - це надзвичайно травматичний досвід. Який може мати дуже різні, інколи, неочікувані, наслідки в дорослому житті, і відповідно - по різному впливати на людей. Одні люди, що побували в ролі "жертви", стають добрішими, більш чутливішими до інших, і намагаються проявляти максимум співпереживання та співчуття, щоб самим уникнути дії, які можуть спричинити страждання тим, хто поруч. А інші - все, що відбувалося з ними в дитинстві, несвідомо беруть собі як певний зразок поведінки, яким потім можуть користуються впродовж всього свого життя. Тобто, по факту, стають точною копією тих, хто вчиняв над ними насильство.
Але, і в тому, і в іншому випадках, ті, що пережили аб'юз, до моменту повної трансформації співзалежної поведінки, залишаються в зоні ризику, як потенційні "жертви", чи ті ж самі аб'юзери. Чому? Тому що ролі у співзалежних стосунках взаємозамінні. Це такі собі гойдалки. Де "жертва" водночас може перетворитися на аб'юзера, як тільки зміняться обставини, нехай і в латентному, прихованому стані. Адже, всі наші базові установки та моделі поведінки формуються саме в дитинстві. А це певні підсвідомі програми, які активізуються одразу, як тільки створюються для їх "запуску" оптимальні умови. І тим ці програми стають активнішими, чим більше всередині у подорослішавшої "жертви" залишається непрожитих образ, страху, ненависті, звинувачень, презирства, критики по відношенню до аб'юзера.
Ці самі програми, на підсвідомому рівні, запускають моделювання в житті схожих ситуацій. Завдяки яким людина, яка була впевнена, що все вже давно забула і почала нове життя, несподівано стикається з людьми, які схильні до аб'юзу.
Власне, тому вважаю, що давати якісь поради в таких ситуаціях, як Ваша - некоректно та непрофесійно. Бо до тих пір, поки не буде усунуте "коріння" проблеми, зовнішні дії, на превеликий жаль, можуть не мати жодного ефекту. Мало того, розірвавши стосунки, наприклад, з цим хлопцем і не трансформувавши свій травматичний досвід у гармонію, є всі шанси потрапити у ще складніші аб'юзивні відносини з іншими чоловіками.
Те, що говорить Ваш хлопець стосовно норми вдарити дитину по губам, схиляє мене до думки, що і його в дитинстві могли бити дорослі по губам. Або ж він міг бути пасивним учасником такого ставлення до інших дітей.
І якщо Ви категорично не приймаєте насилля через власний важкий досвід, у нього - методи виховання значимих дорослих могли були сприйняті, як цілком прийнятний приклад виховання всіх дітей, вцілому.
Підкажіть, будь ласка, а Ви щось знаєте про дитинство Вашого хлопця? Як до нього ставилися його батьки? Які з ними у нього були і залишаються зараз стосунки? Та які відносини між його батьками?