Дорослий син не спілкується з батьками

Это очень больно и неприятно, когда дети не хотят общаться и с ними отношения не близкие. Поэтому тут много сочувствия, как просто со стороны мамы, чей ребенок тоже через несколько лет станет взрослым.
С позиции же психолога, читая ваш текст, скажу, что для сына похоже это единственный способ как-то минимизировать вас в его жизни, потому что вас много очень и гиперопека зашкаливает.
В 20 лет человек вполне способен позаботиться о себе и записаться на стрижку. Вы его инвалидизируете и увы, это не про заботу, а про опеку, когда в другом ты видишь не ни что не способного человека, который без моей помощи пропадет.
Для мальчика это совсем катастрофа.
И чтобы ребенок становился взрослым и ответственным, ему эту ответственность нужно давать.
А у вас противоречивые послания

Ніде не працює та не намагається, як інші студенти десь підзаробити, навчається так собі - не відмінник.

без підказки він не знає, що потрібно записатись на стрижку чи купити продукти.

Так все же ему работать и взрослеть или он не способен даже про стрижку подумать?
Тут или или, других вариантов нет.

И тут вопрос в том, а как у вас обстоят дела с личной жизнью - отношения, работа, друзья, увлечения?
Умеете ли вы, кроме опеки и контроля, как-то проявлять свои чувства?
Насколько вы чувствуете себя реализованной, нужной?
Вам нужно отпускать сына и пробовать строить с ним отношения по новому, иначе отсутствие общения с вами будет все больше и больше. По другому, похоже, вы не отпускаете и заполняете собой все пространство сына. Вот он и как может отстраняется от вас.
И я бы рекомендовала вам терапию, поскольку за невозможностью отпустить ребенка стоит огромное количество непростых переживаний, которые нужно понять, прожить и начать по другому удовлетворять свои потребности.
У меня на страничке есть пара статей на тему сепарации.
Если надумаете - обращайтесь, много работаю с темой сепарации и тема, чисто как маме, очень откликается

Здравствуйте!

не хоче спілкуватися з батьками. Відповідає на повідомлення, які йому подобаються, які ні - не відповідає

Самое интересное, что ребенок ИМЕЕТ ПРАВО общаться ТОГДА и только! ТОГДА, когда САМ захочет, а не когда этого хотят родители. Но очевидно, что такого права вы ему изначально НЕ давали.

Мені дуже боляче, що він так ставиться до мене, хотілось щоб ми були, в першу чергу друзями, щоб ділився своїми планами та радився як краще поступати в різних ситуаціях - але цього немає

Как правило, подобное отношение детей к родителям - лишь закономерное! и справедливое! СЛЕДСТВИЕ поведения родителей в предыдущие годы. По принципу "что посеешь - то и пожнешь".
По характеру определенных высказываний можно предположить о наличии у вас некоторой нарциссичности:

Я зараз навіть не знаю хто його друзі, як їх звати

Выпытывание личной информации. Для контроля.

Фінансово повністю залежить від нас

Я розумію, що намагалась купити його любов - придбали йому машину, намагалась щоб він ні в чому не нуждався

і може присоромити як так можна поступати з батьками - не телефонувати

Это все про манипулятивность в отношениях. Попытки ПОВЛИЯТЬ. А НЕ про искренность.
Кстати, одной из целей покупки вами машины было НЕ ТОЛЬКО привязать к себе сына благодарностью за покупку, купить его расположение, но и добиться его ВНИМАНИЯ в процессе покупки:

Коли були пригоди з придбанням і реєєстрацією авто - телефонував постійно

Чего искусно и добились.
О нарциссичности говорит также и это:

Друзьям мне стыдно расказать о таких проблемах с сыном

Ибо ЧТО они подумают обо мне?! Что я не такая замечательная мать, как хочу, чтобы меня воспринимали?

Як відновити або краще сказати налагодити хороші стосунки з сином?

Если степень нарциссизма НЕ слишком велика (потому что при выраженной степени сделать это НЕ получится ДАЖЕ при желании), то попытаться научиться УВАЖАТЬ чужие границы - в данном случае границы сына и НЕ переходить их БЕЗ разрешения. А ПЕРЕД этим, принять!!! факт того, что сын вам НЕ ПРИНАДЛЕЖИТ! Он НЕ вещь и НЕ придаток неполноценный, чтобы принадлежать. Он - самостоятельная единица, которую, увы, вы ухитрились сделать НЕ самостоятельной.
А для напоминания самой себе об этом рекомендую написать БОЛЬШИМИ буквами и повесить на стене индейскую мудрость:
"Ребенок - гость в твоем доме. Накорми, выучи и отпусти"
И как говорится - "дали слово:

Після останнього разу, коли була у нього, в жовтні минулого року, сказала що приїду - коли запросить

- ДЕРЖИТЕ"!
А не как нарциссы любят говорить: "сам дал слово, сам и забрал".

Описание чего-либо слово "нормально" обычно тогда, когда либо не хочется углубляться в тему, либо там ничего нормального нет, а масса всего, что как раз не очень нормально.
Нравится ли вам работа?
Ходите ли на нее с удовольствием?
Какая вы пара с мужем? Как проводите время как мужчина и женщина?
Ходите ли на свидания? Есть ли романтические чувства? Время вместе? (имею в виду занятия вместе, а не просто рядом быть).
Увлечения я имела в виду для души, от чего глаза горят, время за занятием пролетает незаметно и тп.

В целом, от ответа вспомнилось выражение "держать лицо". Вот как будто все так правильно внешне, но внутри кажется не очень.
И ваше нежелание делиться с друзьями про это же - нельзя ударить лицом в грязь, стыдно.
И обычно, когда важен фасад, то нет места искренним отношениям, теплу, близости. Слишком много сил уходит на то, чтобы внешне все выглядело правильно.

Это не с целью вас обидеть или задеть как-то. Просто впечатление от текста.
И для того, чтобы была пища для размышлений про то, насколько эта близость и отношения были с сыном, есть ли это с мужем, как в целом вы строите отношения?
Очень часто у нас так много установок про то, как правильно и должно быть, что это мешает откровенно общаться и строить действительно теплые отношения.

Доброго вечора Тетяно!
Ви пишете "мені дуже важливо щоб він зателефонував, бо я хвилююсь за нього, дуже його люблю - він єдиний син..."
Ми любимо своїх дітей так як вміємо. Ми віддаємо їм все те, що маємо і хочемо, щоб вони так само любили нас у відповідь... Але, зачасти, чим сильніше за дітей хвилюємося та переживаємо, тим менше вони хочуть бачити нас...
На перший погляд, величезна несправедливість... Але... Ті почуття, які нам здаються самими правильними та необхідними, найсильніше і відштовхують дітей від нас. Чому? Бо енергія переживань і тривог - це енергія страху, одна із самих руйнівних енергій в цьому світі. І замість того, щоб бути невидимою берегинею, мама, сама цього не розуміючи, вносить ту ж саму невпевненість та тривожність в життя своїх дітей. Від чого дитина і намагається несвідомо відсторонитися, від'їзджаючи за тисячі кілометрів.
Далі Ви пишете: "Я розумію, що намагалась купити його любов - придбали йому машину, намагалась щоб він ні в чому не нуждався...". І тут виникає питання, а що Вас змусило саме так будувати стосунки з сином? Адже купівля почуттів відбувається лише тоді, коли з якоїсь причини, ми не вміємо по іншому проявляти свою любов до дітей. А, як правило, ми виявляємо свої почуття лише в той спосіб, в який ці самі почуття виявляли і по відношенню до нас значимі дорослі в нашому ж дитинстві. Тому, щоб спробувати Вам допомогти, потрібно дещо більше інформації про Вас. Які стосунки у Вас були в дитинстві з Вашими батьками? Чи проявляли вони по відношенню до Вас достатньо уваги, тепла, та довіри? Ви скажете, яке це має відношення до того, що зараз відбувається між Вами та Вашими сином? Відповім - саме безпосереднє. Бо маленька дитина переймає стиль стосунків від своїх батьків, щоб потім, подорослішавши, поводити себе відповідно до того ж самого стилю спілкування своїх батьків. І якщо ми хочемо реально щось поміняти вже в стосунках зі своїми дітьми, насамперед, потрібно повністю змінити звичні з дитинства установки та моделі поведінки на більш конструктивні. Щоб вже не лише на рівні розуміння неправильності своїх дій, а на рівні почуттів, емоцій на рефлексів, почати зовсім по іншому будувати стосунки зі своїм сином.

Відредаговано автором 28-01-2025 18:27:08

Вітаю.
"Як відновити або краще сказати налагодити хороші стосунки з сином?"

Я б запропонувала спочатку визначитися, що для вас ( батьків ) та для сина є " хороші стосунки ".
Для Вас це:
"хотілось щоб ми були, в першу чергу друзями, щоб ділився своїми планами та радився як краще поступати в різних ситуаціях - але цього немає."
Але, ви - не друзі. Він- син, ви з чоловіком- батьки. Й так буде завжди.
Друзі рівні. Ви також готові ділитися з сином планами, радитися, як краще поступати? Не впевнена. Тоді про яку " дружбу " Ви говорите? Він все такий же хлопчик, який " потребує " Вашої уваги. Ось коли він " доросте" в ваших очах до " чоловіка", з яким дійсно ви зможете радитися, тоді це можливо буде назвати дружніми стосунками.
А зараз ваш хлопчик сепарується. Це повинно було статися в підлітковому віці, але сталося, як сталося. Щоб стати Чоловіком, йому потрібно відчипитися від маминої спідниці. Тому, він так себе поводить. Й, це - нормально.
Розумію, що Вам неприємно та боляче. Але, це необхідний етап дорослішання Вашого сина. Краще, зараз йому не заважати, та залишити хлопця в спокої.
Й не зайвим буде запитати в нього, як він бачить ваше подальше спілкування , що для нього " хороші стосунки " , почути його думку ( бо, Ви наче чуєте,але не розумієте).
Шукати компроміс, бо ви ВСІ дорослі люди й можете домовитися.

Вам було б корисно звернутися до психолога, щоб легше пройти етап сепарації ( він працює в обидві сторони) та впоратися з синдромом " спорожнілого гнізда".

Відредаговано автором 28-01-2025 19:23:48

Вітаю
Відпускати дитину - це справді дуже важко. Але це потрібно йому, щоб поступово дорослішати, пізнавати життя.
Дуже мудро з вашого боку - дати можливість сину самому скучити і тоді запросити вас. Це обов'язково станеться, але йому потрібно самому це відчути. А поки в нього такої можливості не було, бо ви вирішуєте, коли буде ця зустріч.
Вам варто задуматись над тим, що вам цікаво в житті і реалізовувати свої бажання, тоді вам буде легше відпускати сина.