Думки про самогубство

Я дуже чутлива людина, а найболючіше, що я сприймаю - це стосунки між мною і моєю сімʼєю. Я виросла в сімʼї де батько пʼє, матері від частини всеодно на мене, а сестра обзиває і погрожує. Найбільше хочеться підтримки сімʼї, оскільки я ніде не зможу отримати таке піклування крім як від батьків. Коли я плачу, мати злиться, кричить і ображає мене ще більше, на-кшталт «нюні попустила, а вже така здорова кобила», ніколи в житті не вислухала мене і не підтримувала, коли це було дуже потрібно. Сестра за дрібниці критикує, обзиває. В мене дуже мало знайомих, кому б я довірилась чи наважилась розповісти про таке (оскільки у них все добре зі сімʼєю, а мені стидно за свою) оскільки одразу виникає думка, що цим я тільки покажу себе слабкою, дурною і взагалі, кому здалися мої проблеми? І тим більше, вони не порадять і не скажуть мені того, що я хочу так давно почути від рідної матері. Кожен день я уявляю себе в іншій сімʼї, де б мене любили, підтримували і надавали б допомогу, яку я потребую. Я кожен день заздрю своїм друзям, у яких все прекрасно з батьками. У всіх навколо нормальні стосунки зі своєю сімʼєю, чому мені не пощастило? З цього всього випливає думка про моє майбутнє: в найважчий період, коли я буду без грошей, в складній ситуації, або не знайду вихід з певної ситуації, не знатиму того чи іншого - мені ніхто не допоможе. У мене дуже слабка надія на батьків. З цього випливає думка - самогубство. Я вже близько до цього. Є сенс терпіти це все, якщо в майбутньому нічого не зміниться, а буде тільки гірше? Я тільки все більше буду псувати свою психіку і стану хворою. Думала багато раз, що якщо нічого не складеться у майбутньому, самогубство точно буде. Що робити? Як мені жити в цій сімʼї ще купа років? Рішення йти до психолога - ніяк, мати не дає гроші і каже, що він мені не потрібен. Дякую за увагу, буду дуже вдячна відповіді.