Коли мені важко....

Коли мені важко, я нагадую собі, що можливості психіки безмежні. Пригадую приклади тих, хто впорався, хто не зламався, будучи у важких, занадто важких ситуаціях. Про когось я читала в автобіографічних книжках, за життям когось особисто спостерігала, когось сама консультувала і бачила цей процес зсередини... 

Я пригадую розповіді однієї моєї бабусі про 30-і роки та голод , розповіді іншої своєї  бабусі про окупацію Києва в 40-х та післявоєнні роки, розповіді обох своїх дідусів про війну,  Я пригадую 90-і роки без світла, тепла взимку та без грошей, але з криміналом на вулицях...

Є багато інших історій сили, які пригадуються: і про наших воїнів, що були у полоні і повернулися,  і про тих, хто був в окупації і вибрався звідти, і про медиків, що зараз пораються на фронті... Пригадування таких історій пробуджують міць, що є всередині кожного.

Я кажу і собі, і своїм клієнтам: "Бачиш, вони змогли і ти зможеш!" Так. У кожного своє "важко". І не треба обезцінювати свою ситуацію і  казати: " Ось хтось зараз сидить в окопі, йому гірше. Не скигли!" Ні. Так не можна!

Визнайте, що вам важко, по-своєму важко. Не порівнюйте себе з кимось іншим. Не обесцінюйте свій стан. Просто визнайте.

Тільки тоді можна змінити цей стан.  Допомогти собі вилізти з даної ситуації.  Робити те, що допоможе, те, що дасть сили.

А коли ми обесцінюємо своє "важко", ми продовжуємо "бігти по життю", все більше і більше "затягуючи на собі зашморг" і нічого не робимо. Все ж норм, у когось же гірше. Це  ніби у нас поламалася машина, йде дим з-під капоту, а ми замість того, щоб зупинитися, викликати аварійку чи самому подивитися під капот, кажемо собі: "А ось у когось взагалі машина не їде"  і  - продовжуємо рух.  Абсурд, так?

Коли я розумію і визнаю, що мені  важко та погано, я можу з цим щось робити. Так, я  можу почати про себе більше піклуватися, можу попросити  допомоги у рідних і друзів, можу перестати робити те, що забирає багато енергії...  Я задаю собі питання ще раз і ще:  ЩО Я МОЖУ ЗРОБИТИ в цій ситуації? Я ШУКАЮ ШЛЯХИ ВИХОДУ. Я оцінюю, впораюсь сама чи треба стороння допомога. Я починаю рух на цьому шляху:  шляху виходу з цього стану. І це вже добре, оскільки перші кроки найважчі.

Бажаю бути чесними з собою та піклуватися про себе! Сил та внутрішньої міці кожному з нас!

(С) Ірина Абрамчук, психолог