«Дикий і домашній мед.» Завдання психотерапевта на різних етапах терапії.

Роль терапевта змінюється, так як змінюється сам клієнт. Він може прийти до вас майже знищений, на самому дні свого існування. На піку кризи. Або травмований. Нового клієнта інколи називають «диким». Він уявлення немає, що з ним, що буде відбуватися на терапії і хто такий психотерапевт. Є багато очікувань, відчаю, бажання контролювати ситуацію. Клієнт може бути такий же хаотичний і скуйовджений, як розтривожений вулик. Адже він впускає в своє життя цілком незнайому людину.

Опорами можуть бути авторитет терапевта, його освіта та репутація. А також особиста симпатія, так як клієнт несвідомо обирає фахівця за певними ознаками. І в цей час психотерапевт знайомить його з собою реальним, не пригнічуючи ті захисні механізми, якими користується клієнт, щоб захистити себе. Доки не дасть йому щось взамін. Наприклад, свою підтримку. Будучи стійким, опорним, спокійним, приймаючим, в той час, коли клієнт неспокійний і розгублений. Втратив упевненність і розуміння себе.

На що може опиратися терапевт, коли клієнт практично у відчаї? Коли він тільки починає практикувати і думає: «Як я виглядаю, який я терапевт в його очах?» Кому це потрібно? Нікому. Взявся – так роби, і роби ще і ще, доки сам станеш тим, ким хочеш бути.

Психотерапевт працює собою, тому просто зобов`язаний мати власне особисте життя і слідкувати за власною задоволеністю. Це постійна усвідомленість того, що відбувається і в роботі, і в житті. Синхронізація цих процесів, влаштування для себе емоційного насичення або беземоційного відпочинку. Підтримання власного змісту, щоб ми жили не лише життям клієнтів, але й своїм.

Опиратися можна на власні відчуття, тілесні і емоційні, і на те, що відбувається «тут і тепер». Це дуже тверезить. Очевидні речі. Очевидні речі приводять в чуства. Спершу реальні опори і позитивні моменти. А тих, хто ще витає в ілюзіях – заземляє називання очевидного, яке не може бути стерпним. Очевидна нестерпна, нестабільна,небезпечна ситуація, в якій живе людина і досі намагається себе переконати, що все «нормально».

Неможливо бути нормальною людиною в ненормальних обставинах – це також підтримує. Навіть крізь сором. Але усвідомлення того, що потрібно змінити обставини, а не всього себе. Що не клієнт потворний, а ситуація, яку він вибрав – потворна. І коли це усвідомлення приходить – відбуваються справжні кроки. Їх робить уже не безпомічна, нещасна істота, яка прийшла с самого початку. Цю людину важко впізнати – вона горить, вона впевнена і прекрасна. Це чудовий час для терапевта – мати можливість бути близьким до такого перетворення.

Тому важливо одразу вірити, старатися вірити, що клієнт сильний, хороший, розумний, добрий. Як ніхто зараз не вірить у його оточенні. Таким він може стати і стане. Він прийшов виснажений. Хоч не весь час таким був. І має стати ще сильнішим, ніж був. Клієнт завжди унікальний, і його цілісність, те, як він себе організовує – це завжди диво. Людина - це найскладніша система, з якою може мати справу друга людина.

В терапії ми проходимо різні етапи. Наша роль, як терапевта, весь час змінються. І кожного разу, як змінюється етап, важливо цю роль проясняти: «Хто я тобі зараз? Для чого я? Що я роблю для тебе?». Поступово клієнт стає знову самостійним. Раніше ми заглиблювались у рани. А тепер терапевт тільки допомагає прояснити ситуацію, упевнитися в собі. Підтримати, віддзеркалити: «Так, це справді ти. Тепер ти такий. Так, ти все вірно бачиш. Продовжуй в тому ж напрямку.» Страшно? Звичайно, невідомість майбутнього завжди викликає хвилювання. Буває, дуже приємні хвилювання, якщо інтерес до життя сильний, якщо є віра у себе, що справишся. Там, де долається страх – пригода, здивування і навіть насолода.

У психотерапевтів, як і у батьків, головна ціль – виростити і зробити самостійним. І відпустити. Показати, що життя – це мед. Навіть, якщо доводиться мати справу з бджолами.

Дата публікації 2023-08-29 в 10:00:21