Втрата близької людини

Доброго дня!

Нещодавно я втратила маму (їх бабусю)

Шкода. Прийміть мої щирі співчуття з приводу втрати вашої мами. Це велика втрата для вас і для ваших дітей, особливо коли

діти її дуже любили

Що я можу для них зробити?

Спочатку для себе. Потрібно подбати про себе і дати собі можливість та час прожити це горе. Дивлячись на вас і відчуваючи ваш стан, діти зможуть набувати емоційного досвіду, як батьки ПРОДОВЖУЮТЬ жити із відчуттям горя в душі.

Звісно, дітям потрібна ваша увага та підтримка. Вираження почуття суму словами обережними і тактовними з врахуванням віку дітей. Дайте їм відчути, що ви поруч і завжди зможете прийти їм на допомогу.

На жаль, їх бабусі вже нема, проте залишились теплі спогади про неї. Нехай згадані світлі моменти допоможуть пережити цей важкий час. Водночас вони посприяють закріпленню у свідомості дітей таких непересічних цінностей, як любов, повага, турбота, близькість, душевність тощо.

Індивідуальна реакція дітей на смерть бабусі може бути різною. Тому в разі якихось ускладнень, варто окремо звернутись до психолога.

Вітаю!
В першу чергу, хочу подякувати Вам за Вашу турботу про емоційний стан Ваших дітей, бо ментальне здоров'я не менш важливе ніж фізичне.

як допомогти, щоб це не травмувало дитину.

Ні як. Це вже травмувало їх. Вони вже доторкнулись до цього. Але Ви можете допомогти їм прийняти та прожити це. Це є не менш важливо ніж сама травма. Ви можете зараз їх навчити як справлятись з травмуючими ситуаціями у житті які є невід'ємною частиною людського життя.

Що я можу для них зробити?

вони дуже сумують.

Дайте їм можливість сумувати, плакати, злитись і т. д. Просто, будьте поруч. Ні в якому разі не робіть вигляд що все добре, ні чого не сталось, і не кажіть, що вони не повинні сумувати. Вони мають на це право. Дайте простір для розміщення всі емоцій які будуть проявлятись не лише дітям, але й собі, бо діти беруть приклад з батьків.

Як поговорити про смерть

Це залежить від віку дитини. Потрібно говорити на тому рівні, який їй доступний сьогодні, але чесно, без прикрас. Смерть це не від'ємна частина нашого життя, хоча й не найкраща. В першу чергу, запитайте чи вони взагалі хочуть про це говорити. можливо їм зараз це, взагалі, не потрібне. А якщо хочуть, то чесно відповідайте на їхні питання.

на що мені потрібно звернути особливу увагу

Прийняття та проживання втрати це довготривалий процес який складається з 5-ти стадій (можете почитати 5-ть стадій проживання горя). Вони можуть тривати, приблизно, до одного року. Якщо Ви будете помічати, що дитина "застрягла" в цьому проживанні більше ніж на рік, то варто буде звернутись до психотерапевта.

Важны два момента - показать своим примером, как проживать горе и что нормально плакать, грустить, злиться, горевать. При этом храня теплые воспоминания про человека. При этом живя дальше, строя свои планы. Не нужно делать "лицо", чтобы дети не увидели ваших слез или грусти, стараясь быть всегда в форме. Это даст детям понимание, что эмоции, чувства важны и важно их проживать, а не подавлять.
Плюс важно принимать чувства и эмоции детей, то есть не стыдить , не ругать, не пытаться веселить, когда им будет грустно или будут плакать за бабушкой. Не нужно устанавливать сроки, что вот уже столько-то времени прошло, пора заканчивать горевать, уже надо перестать плакать.
Я б рекомендовала, если есть возможность, обратиться к детскому психологу, если будете видеть, что слишком много эмоций и дети или кто-то из детей не справляется.
Возраст детей вы не написали.

я почуваюся ніяково, говорячи про це.
Я не знаю, як правильно про це говорити.

Ви можете про це сказати своїм синам. Але при цьому сказати, що Ви готові про це поговорити якщо вони цього хочуть. Це має буди діалог, а не монолог. Можна попросити у них допомоги. Наприклад: "Я хотіла б поговорити з вами про смерть бабусі, але я не знаю як. Можливо ви мені допоможете? Можливо ви б хотіли щось взнати чи почути? Взагалі, ви б хотіли про це поговорити? Це болюча тема, але я готова розділити ці переживання з вами, звісно, якщо ви теж хочете цього".

В підлітковому віці якщо дитина закривається в собі це нормально. Навіть без травм. Якщо вони не хочуть йти на контакт, не змушуйте їх. Дайте їм цей простір побути з собою та своїми переживаннями на одинці. Коли вони будуть готові вони скажуть. Головне озвучте, щоб вони знали, що Ви готові розділити з ними їх переживання.