Чи має сенс продовжувати вести господарство разом зі старими батьками

Вітаю !
З того, що ви описуєте, дуже чітко проступає не «слабкість», а тривала боротьба за власне життя в умовах, де простір для нього постійно стискається.
Важливо не чому з вами так, а як ви живете в тому, що є — і яку ціну ви за це платите.
Про вашу ситуацію
Ви живете в домі, де:


порушуються межі (фізичні, емоційні, психологічні);


ваша автономія систематично знецінюється;


вам регулярно нагадують про залежність і «борг»;


присутній прихований, а подекуди й прямий страх примусу (психіатрія як загроза).


У такому середовищі виснажується не психіка — виснажується саме існування.
Будь-яка людина в подібних умовах почала б «ламатися», втрачати сили, змінювати роботи, шукати щілини для дихання.
Важливий момент
Те, що ви:


почали читати,


усвідомили тему особистих кордонів,


почали їх відстоювати,


створили пасіку як власний автономний простір,

Це є актом свободи.
Навіть якщо він маленький, навіть якщо він не змінює всього одразу.
Свобода тут — не про «піти й купити хату», а про повернення собі права бути окремим.
Про батьків
У вашій історії батьки говорять мовою:


виживання,


жорсткої самодостатності,


«нам ніхто не допомагав».


Неприйнятна їх логіка «якщо вони змогли — ти мусиш так само».
Вони живуть у своїх сенсах.
Ви — у своїх.
І тут важлива правда:

Їхній досвід не зобов’язує вас жити в умовах, які руйнують вас.

Про «слабкість»
Коли мати повторює «ти слабий», це не опис вас.
Це спроба втримати вас у ролі залежного, бо тоді зберігається знайома сімейна структура.
Слабкість — не в тому, що ви не витримуєте.
Слабкість — це відмова бачити реальність.
А ви її бачите дуже чітко.
Про переїзд і гроші
Так, зараз 5000 доларів — недосяжні.
тут важлива не сума,а вектор
Ви вже живете не як той, хто «залишиться тут назавжди»,
а як той, хто готує вихід, хай навіть повільний.
Пасіка — це не лише дохід.
Це доказ вашої здатності створювати своє, а не просто виживати в чужому.
Що з цього випливає
Я не дам вам інструкцій. Але залишу вам кілька опорних питань


-Що у моєму житті зараз підтримує мою живість, а що її з’їдає?


-Яку ціну я плачу, залишаючись тут — і чи готовий платити її ще рік?


-Який мінімальний крок у бік автономії я можу зробити не ідеально, а реально?


-Де я вже живу як суб’єкт, а не як «чиясь відповідальність»?



І ще одне, дуже важливе.
Ви не просили рятувати вас — і цього не потрібно.
Ви просили побачити вас без ярликів.
Я бачу людину, яка:


довго жила в умовах тиску,


не втратила здатності думати,


почала повертати собі межі,


і шукає не втечі, а гідного способу жити.