Я боюсь свою маму
Нещодавно сталась така ситуація, що ми з мамою посварились. Це не було чимось серйозним, вона підвищила голос, я підвищила голос і обидві були без настрою. Потім вона закрилась у себе в кімнаті, як вона це зазвичай робить.
Наступного дня все було більш-менш нормально, але я знала що вона знову буде злитись, бо мені потрібно було їй сказати, що я відмовила учениці в заняттях.(я працюю репетитором)
Передісторія така, що мамина подруга подзвонила їй та хотіла, щоб я займалася з її дочкою. Я зазвичай займаюся онлайн, але вона просила на дому у нас. Мама запитала у мене чи згодна я.
Насправді мені одразу не подобалась ця ситуація, бо я не хотіла пускати когось до себе в кімнату і в мене додався ще учень перед цим, тому мені було б важко і ще пару причин. Але я не хотіла щоб мама потім дошкуляла мені тим, що я відмовляю учням, хоча сама її раніше просила допомогти знайти, тому я погодилась. Але потім я мучилась, що погодилася і вирішила відмінити наші зустрічі, подзвонила та вибачилась. Це було не саме страшне. Я знала, що мене чекає далі, бо мені треба було розповісти мамі це.
Коли я їй сказала, вона звісно ж розізлилась і сказала, що я її підставила. Почала ставитись до мене як до пустого місця, як до людини, яка не знати що накоїла. Мені було дуже боляче, що до мене так ставляться, я сильно плакала. Я була зовсім одна, бо мені не було з ким поділитись цим.
Вечором мама знову пішла до себе в кімнату та закрилась. А зазвичай ми кажемо добраніч одна одній та обіймаємось. Але коли вона злиться, вона нічого не каже, або скаже добраніч але не підійде обійняти. Я теж боюсь сама підходити до неї через цю ауру зневаги, яку вона випромінює до мене.
Наступного дня вона трохи заспокоїлась, але все одно не підійшла обійняти мене.
Але сьогодні вона вже повністю заспокоїлася і вирішила підійти і обійняти. Але я сказала їй, що не хочу. Мені просто противно на даний час торкатись її, я не можу. Мені боляче і я ображена. Я не знаю чи колись пробачу їй те, як вона до мене ставилась. Знаєте, це наче я знову повернулась у своє дитинство. Тому що тоді все постійно було ось так.
Коли я сказала, що не хочу, вона знову розізлилась, пішла до себе в кімнату і дуже сильно гупнула дверима. В цей момент мені стало дуже страшно. Мені страшно бути біля неї.
Мені немає з ким поділитись цим. І я боюсь, що ви мене можете засудити, що можливо я зробила щось не так, що я була винна в цьому. Я боюсь, але я просто хочу, щоб мене хтось підтримав.
Оценки вопросов
Пользователи могут голосовать за понравившиеся вопросы. Лучшие вопросы мы размещаем в специальной секции сайта.
Вы можете проголосовать за вопрос, если он чем-то вам понравился. Может быть, интересная тема, или хорошо описана проблема, или вы считаете, что ответы психологов на поставленный вопрос полезно было бы почитать многим другим людям.
Если вы голосуете за какой-то вопрос, то ссылка на него позже может быть отображена на вашей личной страничке, в секции "Понравились вопросы". Ваши негативные оценки нигде отображены не будут.
У психологов на личных страничках понравившиеся им вопросы отображены не будут.