Послеродовая депрессия

Доброго ранку!
Співчуваю, що Ви перебуваєте в такому стані .
Підкажіть, будь ласка, з проблемою післяродової депресії Ви вже зверталися до спеціалістів? Діагноз "після-родова депресія" був кимось Вам поставлено?
І якщо зверталися, то до яких спеціалістів? Насправді, відповіді на ці питання допоможуть дати Вам правильні поради.
Адже, психо-емоційне виснаження - це одне. А після-родова депресія - інше.
Окрім того, не зрозуміло, чому саме Ваш чоловік не може Вам допомагати?! А він Вам, загалом, допомагає в інших проблемах?
Як на мене, багато "білих плям", які потребують доповнення та уточнення

Я вам очень сочувствую, что вы с такими переживаниями столкнулись, что ребенок особенный и что нет поддержки. Роды и материнство это непросто, но в такой ситуации как вы, очень тяжело найти радость и быть счастливой.
Ваши чувства естественны, они не делают вас плохой. Да, вы можете любить очень ребенка и одновременно злиться и жалеть, что его родили. И это нормально. И важно это признавать и позволять себе переживать разные чувства.
Вам важна поддержка и помощь, чтобы вы хотя бы отдыхать могли.
Хорошим вариантом было бы найти группы в интернете, возможно в вашем городе родителей с таким же детками. Это была бы и моральная поддержка, и может опыт какой полезный, а иногда и друг другу помогать (если вы живете в одном городе), чтобы кто-то один посмотрел за детьми, а второй мог отдохнуть хоть на часик.
По поводу родственником и мужа. У них свои дела это как? Они отказываются помогать?
Вы обсуждали с мужем какой-то график, чтобы вы могли отдыхать? Он не участвует вообще никак в уходе за ребенком?
Есть ли возможность почасово какую-то няню, чтобы пока она с коляской и ребенок спит например, вы могли бы тоже поспать, прогуляться и тп. Даже пара часов в день хотя бы 2 раза в неделю было бы отлично, и не так дорого.
Правда вы не написали, что с ребенком, поэтому тут могут быть нюансы, конечно.

У Вас дійсно дуже складна ситуація. Ви пишете лише про родичів, у яких свої проблеми. Родичі, це в тому числі, і батьки? Ви про батьків нічого не написали...
Певне, найгірше, це те що Ваш малюк не дуже здоровенький. Всі дітки потребують максимум часу батьків, особливо, мами, а, тим паче, якщо дитинка нездорова. Такій дитинці потрібно ще більше тепла, уваги та турботи, без яких вона не зможе не тільки одужати, але і жити.
Ви пишете "мне всего 22,я с белой завистью смотрю на сверстников,которые ещё гуляют,имеют личное пространство, возможность реализовываться и отсутствие тотального контроля свободного времени..."
Так, народження дитини - це дуже відповідальний крок. Це один із найсерйозніших екзаменів на зрілість та дорослість. І, насправді, вік в таких ситуаціях, не має абсолютного значення, значення має скільки любові в Вашій душі і бажання свою дитину захистити та виростити щасливою. Тобто, на скільки Ви здатні відійти від егоїзму в бік турботи про іншого. Адже, тепер Ви для малюка та людина, від якої він повністю залежить, бо він абсолютно безпомічний. А плаче, тому що дитині ще важче, аніж Вам. Це тільки здається, що дітки ще нічого не бачать і не чують. Так, вони ще не усвідомлюють своє життя, не розуміють, що відбувається але все відчувають! Уявіть собі, як йому, коли він відчуває, що Ви жалкуєте про його народження, що вважаєте свою рідненьку дитиною обузою?
Я не знаю, чи у Вас є післяродова депресія, бо діагноз не встановлений, але те, що є психо-емоційне виснаження - однозначно. Тому я б порадила проконсультуватися з лікарем і попити якісь заспокійливі, краще трав'яні засоб. І ще. З того, що Ви поки до кінця не прийняли народження своєї дитини, що надзвичайно сумно, і внутрішнього, глибинного прийняття існування своєї дитини - залежить не лише Ваш стан, але і стан Вашого малюка. Бо дитина психо-емоційно зв'язана з мамою. Так само, як і прийняття того, що у Вас на сьогоднішній день вже так склалися обставини, в тому числі, і з чоловіком. Бо, на маю думку, саме стан неприйняття обставин і впливає на Ваш настрій найсильніше. Бо боротьба з обставинами виснажує найбільше. Тоді як усвідомлення, що і дитина, і чоловік - це частина Вашого життя, що дасть можливість заспокоїтися і шукати конструктивно вихід.
От Ви сильно гнівається, що чоловік не так ставиться до дитини тепло, як Ви. Але ж він все ж сидить з дитиною, нехай і в телефоні весь час. Жінки за своєю природою набагато швидше дорослішають за чоловіків. Та, якщо Ви сама, як жінка та мама, не змогли поки змиритися з народженням дитини і знаходитеся у стані її відторгнення, то що ж тоді вимагати від чоловіка? Окрім того, щоб чоловік почав працювати, його потрібно перестати, в прямому сенсі, годувати. Готуйте тільки собі та малюку їсти, а він нехай сам собі щось купує. Не давайте йому грошей і не показуйте, що вони у Вас є.
Окрім того, мені так здається, що внутрішні проблеми Ваші застарілі, і народження дитини їх лише зробили більш прозорими.
От Ви пишете: (муж начинает на меня срываться,если я буквально на пол часа задержусь)". То, можливо, потрібно чіткіше обговорювати час своєї відсутності, щоб ще сильніше не провокувати конфлікти? Розумію, що Вам потрібно хоча б трошки відволікатися, але можна свої виходи до друзів робити більш екологічно неконфліктними.
І ще. Судячи з усього, Ви з чоловіком перебуваєте у співзалежних стосунках, де періодично міняється місцями, як "жертва" та абєюзер. А така форма стосунків формується,як правило, з дитинства. Отже, і потребує серйозної терапевтичної роботи з психологом.
Власне, у таких стосунках, не розуміючи цього, як на мене, Ви знаходитеся і зі своїм малюком, де найчастіше перебуваєте в ролі аб'юзера по відношенню до дитини, яка не може ще про себе ні потурбуватися, ні себе захистити : "Я уже просто этого не выдерживаю. Мне страшно от мыслей,что я жалею что родила,хотя и безумно люблю своего ребенка". Слово "безумно" якраз і підтверджує мої припущення, бо свідчить про надзвичайно високий рівень прив'язливості. А чим сильніше ми когось обожнюємо, тим швидше починаємо і ненавидіти. Бо це якраз ознаки пристрасті, співзалежності, а не любові, яка оберігає та зігріває.
Так, ситуація у Вас складна, але не безвихідна. Докладіть максиму зусиль, щоб переосмислити вже все те, що у Вас є на сьогоднішній день, попийте заспокійливі, більше бувайте з малюком на свіжому повітрі, багато ходіть - це допоможе зміцнити нервову систему і додасть фізичних сил. І працюйте лише стільки, скільки Вам потрібно на те, щоб прогодувати себе і малюка, а не чоловіка. Якщо так склалися обставини, отже Ви з ними можете впоратися, однозначно! Бажаю Вам сил та витримки і віри у те, що все в житті налагодиться.