Обмеження в проявленні

Доброго ранку Євгене.
Ви пишете: "дуже важливо як я буду буду виглядати...
.. я дуже сильно хочу бути визнаним, і це настільки сильно що я сам собі цим заважаю вільно та розкуто проявлятись в соціумі, і це бажання важко контролювати"
Те, що є усвідомлення певної поведінкової проблеми, говорить, що Ви здатні робити глибокі висновки. А це вже пів дороги до вирішення самої проблеми.
Насправді, щоб робити якісь остаточні висновки, переписування на сайті замало. Тому я лише озвучу свої певні припущення.
Як на мене, проблема ця сформувалася давно, швидше за все, ще в дитинстві.
Бо за всіма нашими бажаннями обов'язково стоїть якась нереалізована потреба, як от, потреба бути визнаним, тобто, оціненим значимими дорослими. Адже, для дитини дуже важлива оцінка саме тих людей, які для неї найрідніші. Бо саме їх оціночні або без оціночні судження формують самооцінку, а отже, впевненість у собі і здатність не залежати від думки оточуючих людей.
Тому логічно виникають питання:
Чи були стосунки з батьками теплими та довірливими?
Як батьки або ж вчителі, або і ті і інші разом, реагували на Ваші досягнення в дитинстві та у підлітковому віці?
Чи часто Вас хвалили? Як реагували на Ваші помилки?
І як часто знецінювали, не бачили як Ви стараєтеся, яких зусиль докладаєте?

Відредаговано автором 28-11-2025 09:16:25

Доброго ранку, Evgeniy!

ОБМЕЖЕННЯ В ПРОЯВЛЕННІ

Так, це проблема.
А ось як Ви її розкриваєте. Через потужне бажання

Прийшов до висновку що я дуже сильно хочу бути визнаним

втрачаєте можливість вільно проявлятись

і це настільки сильно що я сам собі цим заважаю вільно та розкуто проявлятись в соціумі

Причому визнаєте, що це бажання Вам важко контролювати -

це бажання важко контролювати

З огляду на вище наведене, цілком логічним і доречним виглядає Ваш намір -

як можна відключити таку надмірну залежність від думки оточуючих

У мене є доволі лаконічна відповідь - ПІДНЯТИ рівень УПЕВНЕНОСТІ в собі, що дозволить мінімізувати залежність від думки оточуючих(!)

Звісно, виголосити раціональне судження набагато складніше, ніж його реалізувати. Тому кілька тез щодо методів і способів реалізації.
Найбільш дієвий - звернутись до психолога і пропрацювати корені проблеми, власне, про що написала Алла Григорівна, адже глибинна потреба у визнанні, так само як і залежність від думки оточуючих, родом з дитинтства.

В цій співпраці з'являється шанс відновити почуття самоцінності як міцний фундамент, на якому тримається упевненість в собі із усіма похідними від неї - об'єктивно оцінювати себе і конструктивно сприймати реакції оточення.

У мене до Вас ще кілька уточнюючих питань.
В якому вигляді Вам бажано отримувати визнання? Приведіть, будь ласка, приклади?

Коли не отримуєте визнання, які почуття та емоції в собі помічаєте?

Чи не схожі вони на ті, що були спричинені від спілкування з батьками чи вчителями, а, може, однолітками в дитинтсві?

На сьогодні оточуючих сприймаєте наче суддів або арбітрів, а волієте в якості кого сприймати, аби визнання таки прийшло?

Окремий аспект цієї теми.
Визнання має два рівні. Перший - я визнаю себе сам. Другий - визнання від світу. Приклад - визнання письменника або актора, та будь-якого митця. Отже, людині важливо не лише самому цінувати власні твори, а ще й мати позитивну оцінку читачів та глядачів.
Тому письменником, за великим рахунком, вважається не той, хто лише ПИШЕ, а той, кого ЧИТАЮТЬ.

Пропоную статтю на Вашу тему
Славнозвісна увпененість в собі. Як її підвищити.
https://upsihologa.com.ua/slavnozvisna-uvpenenist-v-sobi--yak-yiyi-p-22-01vtarasenko.html

Відредаговано автором 28-11-2025 10:31:29

Ви кажете, що дуже хочете визнання і це характерно для людини, яку в дитинстві часто критикували. Коли тебе оцінюють замість того, щоб приймати, формується відчуття, що увагу й повагу треба заслужити. Але чи реально отримати визнання від усіх? Чи можливо, щоб кожна людина, яку ви зустрічаєте, цінувала, розуміла й схвалювала вас?
Скоріше за все ні. І тоді запитаю, якщо універсального схвалення не існує, то яке саме визнання вам потрібне? Визнання від кого? За що? І що конкретно має змінитися всередині вас, коли ви це отримаєте?
Можливо, справа не в тому, щоб усі вас хвалили, а в тому, щоб ви самі перестали сумніватися у власній цінності? Як би ви поводилися, якби перестали чекати оцінки?
Ці питання потрібно для того, щоб ви побачили що справа не в людях навколо, а в тій планці, яку ви самі для себе встановили, або в тому, хто її колись поставив. Але це не для того, щоб звинувачувати батьків, а щоб взяти відповідальність за своє життя і свій вибір.

Відредаговано автором 28-11-2025 12:15:38

Я дякую Вам за відвертість.
Отже, своєю відповіддю Ви лише підтвердили мої припущення Коли дитина маленька, вона ще не вміє аналізувати поведінку дорослих. Тому сприймає все сказане, як закон, як правило, як істина і таким чином формується певне уявлення про себе, формуються установки та поведінкові моделі, якими в дорослому віці людина продовжує неусвідомлено керуватися. І навіть не здогадується, що це все їй було навіяно значимим людьми в дитинстві.
Така проблема, як у Вас вирішується за допомогою роботи з вже сформованими установками. Тобто, необхідно пройти на рівні підсвідомості певну трансформацію всього того, що було закладено неконструктивного з дитинства. Це не так вже і складно, насправді, для психолога, який працює з рівнем поведінкових моделей. Адже, просто зрозуміти, звідки така поведінка з'явилася - дуже замало. Як би Ви не намагалися поводити себе по іншому, допоки не зміняться рефлекси, реагувати будете так само, як в дитинстві, коли Вас критикували і знецінювали ні за що. А просто тому, що сам вітчим мав такі ж самі проблеми з дитинства: замкнутість, невпевненість у собі, низька самооцінка. Що проявлялися зовні як намагання підвищитися у власних очах за рахунок маленького хлопчика. Адже, Ви не могли йому дати відсіч тоді і окреслити свої особисиі кордони.
Я б Вам щиро порадила почати працювати з психологом індивідуально.

Відредаговано автором 28-11-2025 13:08:37

Стався збій в Інтернеті і моя відповідь автоматично декілька разів продублювалася.
Перепрошую.

Відредаговано автором 28-11-2025 13:04:02

Перепрошую, стався збій в інтернеті, тому текс було продубльовано декілька разів.

Відредаговано автором 28-11-2025 13:02:49

Я пропоную вам записати свої слова для себе, і в той момент, коли може повернутися неприємний стан або сумніви, згадайте, що на ваших плечах "сидить попугай", який емоційно щось розповідає, але це не має нічого спільного з реальністю. Прочитайте свої слова: "а чому мені це було потрібно , вже не має значення" і нагадайте собі, що ви просто вільні від цього надокучливого стану.
Не сподівайтеся на пам’ять, вона хитка, і в умовах стресу ми можемо забути те, що самі собі казали. Ці слова дають впевненість залишатися вільними навіть у складних ситуаціях.
Розібратися в собі, зрозуміти, чому повертаються неприємні стани та перестати залежати від чужої поведінки допоможе психолог.

«Прийшов до висновку що я дуже сильно хочу бути визнаним, і це настільки сильно що я сам собі цим заважаю вільно та розкуто проявлятись в соціумі,…»
Схоже на ситуацию, коли маленького хлопчика поставили на стілець та змусили розповідати віршик. Якщо він добре розповість, йому дорослі ( дід мороз?) подарують подарунок, мама й тато будуть ним пишатися, бо він такий хороший, чемний хлопчик. Ось і стоїть вже багато років той хлопчик на тому стільчику та очікує оцінки дорослих.
Вже до стелі дістає, стільчик тріщить під ним, а він все «надмірно залежить від думки оточуючих».
Злазьте вже звідти. Ви доросла людина, маєте професію, дружину, заробляєте мабуть гроші, в змозі про себе попіклуватися. Ви вже по іншу сторону « барикад « й самі можете оцінювати оточуючих. Хто вони взагалі ті люди?

Я займаюсь в театрі, наприклад я сиджу в колі студентів , і я починаю думати, а що буде якщо я вийду і помилюся, і мене це тримає, я ставлю визнання вище за суть того про що ми кажемо

Ви зараз відмічаєте наявність страху помилки. На ньому фіксуєтесь. Точніше, він Вас на собі фіксує(!) Та, що, зрештою, станеться, якщо припуститесь помилки? Що відчуєте? Що малює Ваша уява ха такого розвитку подій?

Напевно ж, може бути інший фокус уваги. Якщо не страх, то що, на Вашу думку?
Пропоную зробити ось яку вправу. За Станіславським. Я буду сам собою в процесі, ніби, відповідно до сценарію (тексту п'єси), знаходжусь в середині подій. Не граю роль, а є тим самим персонажем. "Буду помилятись, сумніватись, визнавати свій страх або сумніви і все одно "житиму" в моменті/епізоді".

люди говорять вільно як на мене , а мені важко висловити думку та бути легким , дружнім, природнім не напруженим

Чи не через те це відбувається, що люди є собою, а Ви намагаєтесь бути кращою "версією" себе, бо таким, яким є, себе не приймаєте?

Ось ці Ваші слова

Кожен раз коли я зустрічаюсь з вчителем, або з керівником на роботі, я замикаюсь в собі із-за страха того що я буду нецікавим при розмові, ми з керівником часто їздимо у відрядження , і у мене постійно є думка , «я не цікавий, я надокучливий», я намагаюсь зрозуміти яким бути, і це зводить мене з розуму, мені хочеться щоб я був другом, цікавим співрозмовником,

слугують наочним підтвердженням мого припущення вище.

В старшій школі та інститутські роки була залежність від алкоголю, тому що находив в цьому для себе вихід, становилось легше бути собою ,

"Дружба" з алкоголем вже в минулому або ще ні?

Сприймаю як суддів, завжди на автоматі виправдовуюсь, хочу бути ввічливим та комфортним

Отже, як бачимо, набута ще в дитинстві звичка бути осудним переслідує Вас і досі. Що з нею робити? Та, звісно ж, ПОЗБАВЛЯТИСЬ(!), працюючи з психологом.

Поки не звернулись до спеціаліста, раджу ознайомитись із психологічними правами особистості.

ВИ МАЄТЕ ПРАВО:

1. … ставити себе на перше місце
2. … просити про допомогу та емоційну підтримку
3. … протестувати проти несправедливого звернення чи критики
4. …мати свою власну думку чи переконання
5. …здійснювати помилки, поки Ви не знайдете правильний шлях
6. …надавати людям право самим вирішувати свої проблеми
7. …говорити: «Дякую, НІ», «Вибачте, НІ»
8. …не звертати уваги на поради оточуючих і слідувати своїм власним
9. …побути одному, навіть якщо іншим хочеться вашого суспільства
10. …мати свої власні, які завгодно, почуття, незалежно від того, чи розуміють їх оточуючі
11. …змінювати свої рішення або змінювати образ дій
12. …добиватися зміни домовленості, яка вас не влаштовує
13 ... судити про власну поведінку, думки, емоції і брати відповідальність за їх наслідки на себе.
14 ... не виправдовуватися і не вибачатися за свою поведінку
15 ... вирішувати, чи повинні ви брати на себе відповідальність за чужі проблеми.
16 ... сказати: "Я не знаю", "Я не розумію".
17…сказати: «Мені начхати…», «Мене не хвилює…», «Мене не цікавить…»

ВИ НІКОЛИ НЕ ОБОВ'ЯЗАН

1. …бути бездоганним на 100%
2. …іти за всіма
3. …робити приємне Вам неприємним людям
4. …любити людей, які завдають вам шкоди
5. …вибачатися за те, що ви були самим собою
6. …вибиватися з сил заради інших
7. …відчувати себе винним за свої бажання
8. …миритися з неприємною Вам ситуацією
9. …жертвувати своїм внутрішнім світом заради будь-кого
10. …зберігати відносини, які стали образливими
11. …робити більше, ніж Вам дозволяє час
12. …робити щось, що ви насправді не можете зробити
13. …виконувати нерозумні вимоги
14. …віддавати щось, що вам насправді віддавати не хочеться
15. …нести на собі тяжкість чиєїсь неправильної поведінки
16. …відмовлятися від свого «Я» заради чогось там чи когось не було.
Пам'ятайте про ці свої права і також пам'ятайте про те, що такі самі права має будь-яка інша людина, будьте готові прийняти таку поведінку від оточуючих і будьте достатньо розумними, щоб з гідністю шукати рішення, шукати компроміс, поважаючи свої права і права іншої людини.
Нехай ці положення поступово "увійдуть" у кожну клітину Вашого тіла.

Євгене, ваша Доросла частина абсолютно логічно розуміє "непотрібність" такого бажання бути визнаним.
Але.
Якщо дивитись крізь призму складових особистості, то коли людина потрапляє в певні тригерні обставини, (такі, які чимось нагадують травматичні обставини з минулого ), її Доросла частина "розвалюється" , і "на сцену виходить" певна схема реагування, якою, по суті, керує внутрішня травмована Дитина. Така травматична "схема" не включає "розум", там діють захисні механізми, які колись допомогли вижити. Вони дуже сильні.
Саме тому "все розумію, але чомусь роблю/думаю інакше ". Бо в стресових умовах в організмі "тимчасово відключаються" складні розумові процеси, (еволюція так створила, щоб організм вижив), а "автопілот" керує на основі отриманого тілесно-емоційного досвіду та тих "схем", які вже "перевірені часом ".
Щоб замінити травматичні "схеми реагування" на інші, які будуть адекватні ситуаціям, важливо опрацювати самі причини, це глибше, ніж "замінити одні думки на інші ".
Хоча навіть внутрішнє розділення ситуацій (коли буде знайдена першопричина, яка запустила цю "рятівну схему ") та стабілізація і укріплення своєї Дорослої частини вже може полегшити стан.
Ви дуже глибоко розумієте Себе, і розумієте межі своєї відповідальності- це дуже важливе уміння для опрацювання внутрішніх проблем.

Evgeniy, доброго часу доби.
Перечитали Ваши дописи і маю стійке відчуття, що проблема не стосується визнання, а має підгрунтя у більш фундаментальному. Виправте мене, якщо я помиляюсь, та на мою думку проблема в несформованій самоцінності. Бо ось це:

він (вітчим) за мною доглядав, забирав з садочку та дарував іграшки час від часу, але у нас з ним був дуже складний контакт, він завжди був дуже закритою людиною, часто критикував помилки, завжди був не задоволений мною, коли я пробував щось робити зазвичай казав давай я сам все зроблю швидше, і якщо в домі щось ламалось, він казав ну а хто ще це міг зробити як не ти , навіть якщо це робив не я

Ключова фігура в житті дитини (не має значення дівчинка чи хлопчик) не формувала у дитини (Вас) самоцінність, а руйнувала. Зазвичай так відбувалось і відбувається не тому, що батько чи мама хочуть зруйнувати життя дитині, і прфм насолоджуються тим, що свідомо завдають страждань. Як правило - НІ! Частіше за все, вони так роблять бо самі були виховані в такій системі, і, можливо, їм навіть пояснювали: "це за для твого ж блага, щоб ти навчився, щоб був сильним, бо життя складне".
Але таке ставлення до дитини, частіше за все руйнує і без того ледь народившуюся самоцінність.

Друге, чому я думаю, що ключова причина в несформованій самоцінності - це присутність образи. Бо образа на батьків чи одного з них, яку тримають (свідомо чи підсвідомо - неважливо) - це завжди магніт в дитячий стан. І цей магніт буде максимально сильно притягувати саме тоді, коли мозог "зчитує" ситуацію схожу на якусь дитячу, коли Вас не підтримали, або критикували, або "відійди, я краще зроблю" і таке інше. І ось, на підставі чому, маю підозру про образу:

я с дитинства жив з нерідним батьком, я його завжди називав батьком, тому що по факту ми з мамою жили у нього вдома, і він за мною доглядав, забирав з садочку та дарував іграшки час від часу

Ви не називаєте його "вітчим", а "нерідний батько", "батьком" - називав - минулий час. Хоча ця людина займалася Вами, Вашим вихованням, дбала про Вас аж з садочка. Так, можливо я помиляюся, та маю стійке відчуття, що у Вас є образа на батька (вітчима). І якщо з нею не розібратися, у ситуаціях де Ви сам на сам з викликом світу, Вас буде викидати в дитячий стан незахищенності, безпорадності та відчаю осоромитися.

Можу ще й далі розбирати, але то будуть лише знання про маркери проблеми, а не вирішення проблеми. Тож раджу оберати психолога та попрацюєте з фахівцем. Бо це складна, тривала терапевтична робота по формуванню самоцінності та відродженню автентичності.

Добрий день. Усвідомлення,це прекрасний перший крок. Проте, я вбачаю вашу історію,як запит на індивідуальну роботу з психотерапевтом, якщо ви, усе-таки, прагнете опрацювати вашу історію.