Upsihologa Logo
У психолога Украинские психологи
Прямой эфир:
Дмитро Олексійович Ратушний
Дмитро Олексійович Ратушний 11 минут тому: «Добрый день. Вы описываете ловушку и тупик в котором оказались, и старые способы адаптации продолжают работать и приводят к тому что воспроизводится эта знакомая ситуация. Вероятно»
Вікторія Василівна Коханська
Вікторія Василівна Коханська 19 минут тому: «Вітаю, Hanna На мій погляд ви вже почали це робити: пішли зі стосунків в яких було "голодно", не пішли у стосунки в яких вас не обирають, починаєте бачити свої бажання та вподоб»
Ирина Константиновна Зубиашвили
Ирина Константиновна Зубиашвили 6 часов тому: «Вам коллеги уже многое написали. Хочу добавить, что Вашу проблему можно решить с помощью психолога, работающего в интегративном подходе. Главное, чтобы с ним установился психолог»
Вопрос от: Ann Возраст: 22

Тривожність через пошук роботи

Почну з того, що людина я не надто відкрита. Востаннє в мене друзі було ще років в 13. У мене був важкий перехідний вік, дуже багато з того, що транслювалося вдома як єдина правда, я сприймала по-іншому, правда у мене була своя. І з однокласниками завжди було так само. Саме в цей перехідний вік мене почали булити в класі і це були мої ж колишні друзі. У нас стався конфлікт інтересів, мабуть. Мені на той час дуже подобався один фентезійний серіал і там другорядний герой був геєм, і тому мої колишні друзі почали насміхатися з цього. Я серіал не перестала дивитись, бо я не розуміла, що в цьому поганого і тому залишилася одна. Дивна причина як на мене, адже я не вирізнялася ні одягом, ні якимось дуже яскравим кольором волосся, нічим взагалі, просто дивилася серіал і одного разу сказала в їх колі що він дуже цікавий.
А вдома на вулиці у мене теж друзів не було. Більшість приїжджали тільки на літо в село і так і дружили, а я була якась аутсайдерка, а місцеві діти були жорстокі і старші за мене, вони мене використовували, як я зараз усвідомилюю, бо я виносила солодощі і іграшки. Потім я ще дитиною зрозуміла що просто так зі мною ніхто не грається і перестала виходити до них. З тих пір булінг почався і вдома. Я буквально боялася вийти за ворота одна. Мене булили навіть за новий велосипед, який на той час був дуже крутий. Тобто логіка цього мені була незрозумілою. Тому все зійшлося до того, що мабуть це не велосипед і серіал якісь не такі, а я? Я провела дуже багато років думаючи, що я негарна, товста і тупа. Насправді зараз я дивлюся на фото з тих часів і це не так, у мене не було нічого з того, але я чомусь загрузла була тоді в цих поганих думках. З тих пір у мене і почалися проблеми в спілкуванні з людьми. Було страшно робити все. Почалася жорстка невпевненість в собі.
Вдома я не намагалася спершу будь-кому про це розповісти, бо боялася і соромилася, тому жила так до кінця школи. Після школи все ж розповіла про все, що було важко, але мої батьки тільки сказали «ну забудь, це давно було». Я можу забути, але відчуття залишаються. Я закінчила університет і хотіла б знайти роботу. Більше того, знайомий пропонує мені роботу, але я нічого не знаю про це і до того ж він мені запропонував і попросив дати відповідь за 2 дні.
...
Что означают эти оценки?

Оценки вопросов

Пользователи могут голосовать за понравившиеся вопросы. Лучшие вопросы мы размещаем в специальной секции сайта.

Вы можете проголосовать за вопрос, если он чем-то вам понравился. Может быть, интересная тема, или хорошо описана проблема, или вы считаете, что ответы психологов на поставленный вопрос полезно было бы почитать многим другим людям.

Если вы голосуете за какой-то вопрос, то ссылка на него позже может быть отображена на вашей личной страничке, в секции "Понравились вопросы". Ваши негативные оценки нигде отображены не будут.

У психологов на личных страничках понравившиеся им вопросы отображены не будут.

Ответы психологов

Дополнение от автора вопроса ·
Це мене просто так сильно турбує. Тому що я маю мрію жити так, як я хочу і робити речі, які мені поки недоступні в селі. Але я не вірю, що мої бажання здійсняться, адже я вже не памʼятаю себе без тривоги за будь-яку дрібницю. Робота - шанс переїхати в місто, але залишається самотність. У мене сімʼя, чесно кажучи, токсична. Вони можуть тижнями зі мною не розмовляти, якщо я їм перечу і потім робити в усьому винною мене, бо, за їх словами, я ще мала і маю закрити рота. Єдина доросла адекватна людина в моїй сімʼї це мій тато. Хоча він і підтримує мене і намагається зрозуміти, але не дуже бореться з оцим режимом в сім’ї. Каже мені, що їх вже не виправити, а мені краще їхати з села і жити в своє задоволення. Каже, треба хотіти мені кращого, ніж це. І коли я розповіла йому про пропозицію знайомого, він мені сказав, що я маю йому написати і запитати детальніше, але від самої думки мені робиться дуже погано. Реально ніби температура і діарея одночасно, уявити не можу, що буде коли я дійсно напишу і тим більше, якщо я піду на роботу і як мені буде зле тоді. Всі ці дні, що я про це думаю, я почуваюся ніби в мене якісь грип і мігрень. Болить шия і спина, хоча причин на це немає.
А ще я не боюсь ситуацій як таких, я боюсь своїх емоцій. Бо не вперше вже щось трапляється, а я думаю про це дуже дуже багато і це псує мені вечір, ніч і наступні кілька днів. Робота це дуже велика відповідальність і я просто не можу навіть уявити, якщо мені щось не вдасться і я підведу всіх тих людей. Знайомий казав, що там здебільшого молоді люди працюють, що дуже мене тривожить теж. Я чомусь боюсь своїх однолітків, очікую від кожного образ і засудження, типу я недостатньо хороша щоб бути серед них. Взагалі, я думаю я ні на що нездатна, бо хоча освіту маю і навички, але чомусь впевнена, що цього недостатньо. І знову тут мої емоції які заповнюють мене і змушують тремтіти і почуватися ніби в мене висока температура. Як мені почати боротися з цим? І чи дійсно краще йти на роботу чи може ліпше побути вдома ще трішки? Я така загублена і невпевнена, що ні в чому не можу бути певна
Доброе Утро!

Сочувствую вашей истории, и вашему пути...
Больше похоже - что вы всегда были с какимто своим мнением, которое окружение не воспринимало.
И потому и вас не принимало - вы для них были чужой - не своей.
Но это не значит, что вы плохая, или не хорошая.
Просто видимо, не повезло с окружением ( такое бывает в жизни)
Вы и тянулись к деткам -
"вони мене використовували, як я зараз усвідомилюю, бо я виносила солодощі і іграшки. "
Но вас использовали - но опять же, целостно не принимали. ( только для выгоды)

"Я провела дуже багато років думаючи, що я негарна, товста і тупа. Насправді зараз я дивлюся на фото з тих часів і це не так, у мене не було нічого з того, але я чомусь загрузла була тоді в цих поганих думках. " - из за того, что это было на постоянной основе - что вас не принимало общество в детстве - вы начали искать причины.
И как это часто бывает, начали искать их в себе - что вот меня не принимают, потому что я толстая, или еще какаято.
Но это была иллюзия в которую, вас заставили поверить.
И хорошо, что сейчас вы начали выходить с этой иллюзии!
И все начало становиться на свои мечта - что с телом у вас все норм, с внешностью вашей тоже, и что вы не тупая, - и с великом вашим тоже, все норм.

"Почалася жорстка невпевненість в собі." - конечно потому что, с детства закрепились негативные патерны поведения и установки - что меня не принимают в свою компанию.
Это все усиливает неуверенность.
Это как с актером и сценой - у актера по началу без опыта, тоже много волнения - но с каждым разом, это волнение перешагивается и уменьшается - когда он привыкает выходить на сцену - когда он получает позитивное подкрепление - что да, я зрителям нужен и интересен, они мне рады - и от этого и уверенность растет в себе - что да, я чтото могу играть на сцене, и у меня это получается, раз я получаю положительную реакцию зрителей.
То есть, от положительных реакций, от окружения во многом - зависит наш первый опыт и наша самооценка - потому что в детстве мы еще очень зависимы от этих оценок, и чувствительны к ним.
"Вдома я не намагалася спершу будь-кому про це розповісти, бо боялася і соромилася, тому жила так до кінця школи." - почему боялись?
Потому что не было понимания от родителей, и близости с ними?
Они вас поддерживали в чемто? Или были отстранены и жили своей жизнью?

"Після школи все ж розповіла про все, що було важко, але мої батьки тільки сказали «ну забудь, це давно було»." - просто отмахнулись от вас, и вашей ситуации - как будто это пустяк...
А это не пустяк - это уже проблема.
Часто они так от вас отмахивались?

" Я можу забути, але відчуття залишаються. " - нет.
Вы это не забудете, пока не проработаете полностью, все эти болевые моменты ваши из прошлого, желательно с психологом.
Доброго дня, Ann.
Співчуваю вам, що ви мали такий досвід з однолітками та маєте сім'ю, що вас здебільшого не підтримує. Це дійсно важко. Але досвід можна "перетравити" (за допомогою психотерапії як варіант), а оточення своє поміняти і знайти тих, хто буде вас підтримувати.

Майже всі, коли закінчують вуз, мають побоювання, що "нічого не знають". Але щось то ви знаєте! Не обесцінюйте свої знання.
Але нормально, що на роботі, ви стикнетеся з тим, що чогось не знаєте. Ви навчитеся. Всі проходять цей етап. Це нормально. Нагадуйте собі про це.

З вашою тривожністю треба працювати. Ідеально з психологом. Можливо ви потребуєте і консультації психіатра і призначення протитривожних препаратів (це не заспокійливі). Але точніше це можна сказати тільки маючи більше інформації про ваш стан і як він впливає на вашу життєдіяльність.

А ще я б радила вам почитати дещо. Так це не замінить психолога. Але це допоможе вам по-іншому подивитися на деякі речі. Раджу книги Ліхі "Свобода від тривоги" та Ліхі "Ліки від нервів".

Чи бути вам ще вдома чи йти на роботу - це рішення, яке ви будете приймати самі. Але вам зміни потрібні. І зміни в оточенні, і зміни в образі життя. Але варто більше дізнатися про роботу, щоб ви не потрапили " з вогню в полум'я".

Успіхів вам!
...
Войдите или зарегистрируйтесь, чтобы ответить.